Рішення № 76117504, 23.08.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3987/18

Провадження №2/442/1573/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі :

головуючого – судді Павлів З.С..

з участю секретаря – Михавко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» про захист прав споживача та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

25.06.2018 року позивач звернувся з позовом до суду до відповідача, в якому просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №02165, укладений 18.06. 2018 року між ним та відповідачем; стягнути з відповідача на його користь, майно, набуте ним на виконання вказаного договору, а саме грошові кошти у сумі 42 600 грн.

В обґрунтування позову вказує на те, що між ним та відповідачем був укладений вищевказаний договір, на виконання якого передав 42 600 грн. як оплату за автомобіль. 19.06.2018 року він звернувся до представників Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» ( надалі ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ») для врегулювання даного спору, так як зрозумів, що автомобіль не отримає, оскільки у договорі відсутні будь-які розрахунки, загальна вартість предмету лізингу та щомісячні лізингові платежі, додаток №1 до договору, який він не підписував. Представники відповідача запропонували йому написати заяву про розірвання договору і пообіцяли повернути кошти. Досудове врегулювання спору виявилось не можливим, укласти мирову угоду і повернути всі сплачені ним кошти представники відповідача відмовились.

Також вказує, що договір є нікчемним, оскільки підлягав нотаріальному посвідченню, однак такої вимоги не дотримано.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання потворно не з’явився, причин своєї неявки не повідомляв, однак належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи за останньою відомою судові адресою, а також оголошенням на сайті суду. Суд вважає цю особу повідомленою про час та місце судового засідання. При таких обставинах суд визнав неявку представника відповідача неповажною та розглянув справу у його відсутності, провівши заочний розгляд справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:

встановлено, що 18.06.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу №02165, предметом якого є транспортний засіб марки Volkswagen Transporter ( п. 1.1.), вартістю, яка на момент укладення даного Договору зазначається у даному Договорів та у Додатку №1 ( п. 1.2.).

При цьому, вартість предмету лізингу відсутня, що вбачається з п.8.1. Договору, який залишився незаповненим.

Згідно квитанції №18960909 від 18.06.2018 року ПАТ « Укрсобанку» ОСОБА_1 було перераховано кошти в сумі 42600 грн. як авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №02165 від 18.06.2018 року, отримувач ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ».

Згідно з п. 1.7 цього договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмету лізингу; у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.

Також, за умовами вказаного договору (п. 2.1-п.2.4), договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними зобов’язань по ньому. Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання акту приймання-передачі, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 1 до договору. Строк лізингу може бути змінений тільки за згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди до даного договору. Дія договору припиняється або з моменту переходу права власності на предмет лізингу лізингоодержувачем, або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю, або в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України.

Пунктами 12.1, 12.2 договору передбачена відповідальність лізингоодержувача у разі розірвання договору за його бажанням, а також у разі розірвання його лізингодавцем в односторонньому порядку. Визначено порядок повернення авансового платежу та сплату штрафів у разі дострокового розірвання договору з боку лізингоодержувача.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 35-38) судом встановлено наявність ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Правовідносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Такий висновок зробив Верховний Суд України у своїй постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15, тому суд враховує його під час вирішення даної справи на підставі ст.ст. 214 ч. 2, 3607 ч. 1 ЦПК України, оскільки такий висновок є обов’язковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Крім того, стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено у ч. 2 ст. 18 цього Закону. Так, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Згідно зі ст. 18 цього Закону, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

За ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. 2, 3); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4).

Так, передбачені п. 9.1. умови договору зобов’язують лізингоодержувача сплатити комісію за організацію оформлення даного договору (10% від вартості предмету договору) та п.п. 9.2, 9.3 сплатити авансовий платіж (25% від вартості предмету договору), а п. 12.2. договору вказує на неповернення комісії лізингоодержувачу у випадку розірвання договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін та завдає шкоди споживачеві.

Як встановлено судом, укладений між ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» та фізичною особою ОСОБА_1. договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, договір містить несправедливі умови, які у порушення принципу недобросовісності встановлюють істотні обмеження прав лізингоодержувача та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін, наносять шкоду споживачеві.

За таких обставин, суд вважає про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір фінансового лізингу підлягав нотаріальному посвідченню, оскільки до нього застосовуються загальні вимоги щодо договорів найму та купівлі-продажу транспортного засобу. І оскільки такий договір між сторонами нотаріально посвідчений не був, а іншого суду не доведено, то відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України такий договір є нікчемним.

В той же час, оскільки суд дійшов висновку, що вказаний договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, є нікчемним, суд вважає необугрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню вимогу позивача про визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки нікчемний правочин не потребує визнання його недійсним судом.

Відповідно до абз. 2 п. 4 та абз. 2 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до абз. 1 п. 10 вказаної Постанови Пленуму ВСУ, реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Згідно зі статтями 216, 217 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки укладений між сторонами договір фінансового лізингу є нікчемним, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача щодо застосування наслідків нікчемного правочину, а саме: про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених останнім на виконання зазначеного договору платежу у розмірі 42600 грн..

Таким чином, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, а позивача при зверненні з позовом до суду було звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 740 грн. грн. відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір»

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд,–

ухвалив:

Позов задоволити частково.

Визнати нікчемним договір фінансового лізингу №02165, укладений 18.06. 2018 року між ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (код ЄДРПОУ 41597671, МФО 322669, вул.. Бориспільська,11-а, оф. 404-3, м. Київ,02093).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (код ЄДРПОУ 41597671, МФО 322669, вул.. Бориспільська,11-а, оф. 404-3, м. Київ,02093) на користь ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,вул.. Зелена,123, с. Уличне Дрогобицького району Львівської області) грошові кошти у сумі 42 600 грн. ( сорок дві тисячі шістсот гривень ).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МАКСУС ЛІЗИНГ» (код ЄДРПОУ 41597671, МФО 322669, вул.. Бориспільська,11-а, оф. 404-3, м. Київ,02093) в дохід держави 740 грн. судового збору.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, тобто, шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Павлів З. С.