Постанова № 76116390, 29.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И

29 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/550/18

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Кравець О.О.

суддів: Коваля М.П. , Домусчі С.Д. ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таргет-Фіш" на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 р.. по справі № 821/550/18 прийнятим у складі судді Ковбій О.В. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таргет-Фіш" до Державного реєстратора приватного нотаріусу Херсонського міського нотаріального округу Козоріза Романа Володимировича треті особи Відкрите акціонерне товариство "Трест "Генічеськагробуд" про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

I. ПРОЦЕДУРА:

21.03.2018 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Таргет-Фіш" звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора приватного нотаріусу Херсонського міського нотаріального округу Козоріза Романа Володимировича та просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора приватного нотаріусу Херсонського міського нотаріального округу Козоріза Романа Володимировича індексний номер 35263021 від 19.05.2017 про реєстрацію прав власності «Трест "Генічеськагробуд», на незавершене будівництво, спальний корпус літ. А, готовність 10%, за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с. Генічеська Гірка, вулиця Набережна, буд. 32 за номером запису про право власності - 20485991 від 15.05.2017 року.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 року було відмовлено у відкритті провадження.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаною ухвалою, Директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Таргет-Фіш" подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми Закону та просив її скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду 1-ї інстанції.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд прийшов до помилкового висновку, що проведення реєстраційної дії не є підставою для виникнення права власності на майно, а лише декларує таке право, яке виникло з документів, використаних державний реєстратором в якості відповідної підстави. Таким чином, й вимога щодо скасування державної реєстрації, в даному конкретному випадку, є похідною дією і не може оцінюватись окремо від встановлення права власності на незавершене будівництво, спальний корпус літ. А, готовність 10%, за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с. Генічеська Гірка, вулиця Набережна, буд. 32.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав .

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено,що ТОВ "Таргет-Фіш" 25.10.2011 року придбало у Дочірнього підприємства "Пансіонат "Строитель" ВАТ "Трест Генічеськагробуд" об'єкт незавершеного будівництва - фундамент спального корпусу на 99 місць площею 741,1 кв.м.

На підставі зазначеного, з 2011 року обліковується як власність позивача та перебуває на його балансі.

Отже, як вважає позивач, внаслідок прийняття державним реєстратором Козорізом Р.В. рішення №35263021 від 19.05.2017 року, у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно унесено відомості про речове право на незавершене будівництво, якого фактично не існує на земельній ділянці за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с. Генічеська Гірка, вул. Набережна, буд. 32.

Підсумовуючи викладене, позивач зазначає, що факт наявності відповідних відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно унеможливив процедуру узгодження меж розподілу земельної ділянки Дочірнього підприємства "Пансіонат "Строитель" ВАТ "Трест Генічеськагробуд" між реальними власниками будівель і споруд на земельній ділянці з кадастровим номером: 6522186500:11:004:0296. В силу викладеного, позивач стверджує, що порушено його право, передбачене ст.120 Земельного Кодексу України та ст.377 Цивільного Кодексу України, щодо отримання у користування земельної ділянки під належними йому об'єктами нерухомості, оскільки третя особа, в результаті оскарженої державної реєстрації також набуло прав на земельну ділянку, що підлягає поділу.

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України , права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до частини 10 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду. Отже, особа має право оскаржити рішення про державну реєстрацію (реєстраційну дію).

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА:

Згідно ч.1 ст.2 КАС України( в ред.,діючої на момент звернення із позовом) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п. 2 ч.1 ст.4 КАС України( в ред.,діючої на момент звернення із позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Окрім зазначеного, ст. 5 КАС України вказано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно ст.19 КАС України , юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, віднесені до предметної юрисдикції господарських судів.

Згідно ст.19 ЦПК України, від 18.03.2004, № 1618-IV "Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017) ,суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові від 04.04.2018 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок щодо юрисдикції у справі № 817/1048/16 (провадження № 11-202апп18) за позовом ТОВ "Горинь Агро" до приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу, у якому товариство просило визнати протиправними та скасувати рішення відповідача про реєстрацію права оренди на земельні ділянки. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що спірні рішення підлягають скасуванню, оскільки приватний нотаріус усупереч вимогам чинного законодавства повторно зареєструвала право оренди на ті ж самі земельні ділянки за іншою юридичною особою під час дії укладених договорів оренди землі з ТОВ "Горинь Агро", які є чинними та в судовому порядку недійсними не визнавалися.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

"… з огляду на те, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Крім того, незважаючи на те, що ТОВ "Горинь Агро" не має на меті висувати вимоги щодо визнання свого права на користування земельними ділянками, однак питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково стане перед судом, який буде вирішувати цей спір.

Скасування рішень приватного нотаріуса з проведення реєстраційних дій за договорами оренди землі, обов'язково будуть впливати на майнові права тієї юридичної особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Зважаючи на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень)".

Правовий висновок про належність цієї категорії спорів до адміністративного судочинства надано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 823/378/16. Відступивши від правових висновків, викладених раніше у постановах від 4 та 18.04.2018 року (№ 817/1048/16 та № 804/1001/16 відповідно), а також у постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 (№ 826/4858/15) Велика Пала Верховного Суду дійшла такого висновку: "…Зі змісту позовних вимог та мотивів, якими керувалися суди, задовольняючи ці вимоги, убачається, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права - права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено. Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства".

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції ( 995_004 ) спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII). Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".( додатково див.п.23 -24 рішення ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Заяви N 29458/04 та N 29465/04) від 20 липня 2006 року

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Таким чином, суд апеляційної інстанції ,враховуючи практику Верховного Суду, доходить до висновку, щодо відсутності підстав для відмови у відкритті провадження у справі та вважає помилковим висновок суду 1-ої інстанції , так як справа належить до юрисдикції адміністративного суду,який в цьому випаду є «судом встановленим законом», позивач оскаржує лише реєстраційну дію і не ставить вимог щодо правових підстав виникнення прав на незавершене будівництво, спальний корпус літ. А, готовність 10%, за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с. Генічеська Гірка, вулиця Набережна, буд. 32 за номером запису про право власності - 20485991 від 15.05.2017 року, які стали підставою вчинення оскаржуваних реєстраційних дій ,а державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав та перевіряє зміст поданих документів відповідно до ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У цих правовідносинах державний реєстратор здійснював владні управлінські функції, адже вчиняв юридично значимі дії від імені держави, його рішення є обов'язковими.

Право особи на звернення до суду у разі, якщо остання вважає, що рішенням, діями або бездіяльністю з боку суб'єкта владних повноважень порушені її права, гарантоване ст. 55 Конституції України та ст.5 КАС України. Праву особи на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів кореспондує обов'язок суду забезпечити доступ до суду і за наявності відповідних підстав - розглянути справу та вирішити спір.

Особа, яка вважає, що її права порушено, має право самостійно обрати якими саме способами правового захисту скористатися, яку визначити підставу та предмет позову та, відповідно, до якого суду звернутися.

Особа може оскаржувати підставу реєстраційної дії (відповідний правочин, свідоцтво, рішення) і, як наслідок, ставити питання про скасування державної реєстрації, яка була вчинена на цій підставі. Така вимога є похідною. У цьому випадку відповідачем є сторона договору, орган, який видав свідоцтво чи прийняв рішення. Натомість, державний реєстратор є похідним відповідачем.

Якщо вимога про скасування реєстраційної дії є основною, таку справу розглядає адміністративний суд.

Якщо вимога є похідною від позову щодо підстави реєстрації, тоді справу розглядає загальний або господарський суд.

У цьому випадку відповідачем у справі є державний реєстратор, підставою позову - протиправність оскаржуваного рішення, а предметом - визнання рішення протиправним та скасування. У цьому випадку спір є публічно-правовим і належить до адміністративної юрисдикції.

Таким чином, вимога про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію (реєстраційної дії) може бути основною або похідною.

Суд апеляційної інстанції також доходить до висновку про порушення судом 1-ої інстанції норм процесуального права , що виразилося у незастосуванні норм ст.19 КАС України , що призвело до неправильного вирішення справи , у зв'язку з чим рішення суду 1-ої інстанції підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття провадження) до суду 1-ої інстанції

Керуючись ст.2, 3, 6, 7,19,242, 308, 309, 311, 320,321,322,325, КАС України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таргет-Фіш" -задовольнити , ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2018 р.- скасувати та направити справу для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття провадження) до суду 1-ої інстанції. .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Кравець О.О.Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.