Рішення № 76114657, 13.08.2018, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/2212/18

Провадження № 2/206/820/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2018 Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Стахів О.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК», Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Державного підприємства «СЕТАМ» Міністерства Юстиції України, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про стягнення безпідставно отриманих коштів

ОСОБА_6 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог, позивачем було зазначено таке. 18.07.2017 Самарським відділом державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було відкрито виконавче провадження № 54328875 з примусового виконання виконавчого напису, виданого 28.04.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» суми у розмірі 49347,65 грн. В ході виконання вказаного виконавчого напису, з позивача було стягнуто 49347,65 грн. на користь ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», 8778,83 грн. - Самарському ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області, 2825 грн. - ДП «СЕТАМ» МЮУ, які позивач просила повернути, як безпідставно отримані кошти, а також, стягнути з приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_5 суму у розмірі 58500 грн., яка складається з 50000 – моральної шкоди та 8500 різниці між дійсною вартістю автомобіля, реалізованого під час примусового виконання напису нотаріуса та стягнутої суми. Вимоги позивача були обґрунтовані тим, що виконавчий напис, на підставі якого позивач понесла матеріальні витрати, було визнано таким, що не підлягає виконанню (а.с. 2-7, 25-30).

Не погоджуючись із вимогами позивача представником ДП «СЕТАМ» МЮУ було подано відзив, за змістом якого сума, яку позивач просить стягнути з підприємства є сумою, яка була ним отримана в результаті проведення електронних торгів, окрім того, на момент проведення торгів, виконавчий напис на підставі якого відбувались торги, був чинним та підлягав виконанню, також представник вважав, що позивачем було невірно обрано спосіб захисту (а.с. 60-63).

Приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5, також, було надано відзив, згідно якого приватний нотаріус звернула увагу, що жодних коштів від позивача не набувала, а тому, підстав для стягнення з неї сум, в порядку ст. 1212 не вбачає (а.с. 85).

Від представника Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області, також, було надано відзив на позовну заяву, мотивований тим, що під час примусового виконання виконавчого напису, позивач жодного разу не оскаржив дії, вчиненні державним виконавцем. Окрім того, всі дії, які були вчиненні державним виконавцем під час виконавчого провадження, здійснені відповідно до чинного законодавства, а тому, підстав для задоволення позову в частині стягнення з Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області коштів не вбачав (а.с. 95-100).

Представником відповідача ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» письмового відзиву, будь-яких заперечень чи спростувань обставин, викладених у позовній заяві, суду надано не було, явку представника не забезпечено.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

07.05.2018 провадження у справі відкрито.

12.06.2018, 11.07.2018 та 17.07.2018, від відповідачів, крім ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», надійшли письмові відзиви на позовну заяву.

Під час розгляду справи судом розглянуто клопотання/заяви, заслухано пояснення та заперечення представників сторін, крім представника ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

13.08.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

28.04.2017 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис, яким запропоновано стягнути грошові кошти у сумі 49347,65 грн., яка складається з: 6179,18 грн. - залишок заборгованості за кредитом, 35299,92 грн. - залишок заборгованості за відсотками, 2899,61 грн. - пеня та комісія, 250 - штраф (фіксована частина), 1718,94 грн. - штраф (відсоток від суми заборгованості), 3000,00 грн. - витрати, пов'язані із вчинення виконавчого напису, з ОСОБА_1, тобто позивача, які є боргом за кредитним договором б/н від 30.10.2007, укладеним з ПАТ «КБ «Приват Банк», яке є правонаступником ЗАТ «КБ «Приват Банк» (далі - виконавчий напис) (а.с. 14).

18.07.2017 на підставі виконавчого напису та заяви стягувача ПАТ «КБ» Приват Банк» було відкрито виконавче провадження № 54328875 (а.с. 103).

Також судом встановлено, що в ході виконавчого провадження було арештовано майно ОСОБА_1, а саме: автомобіль марки ВАЗ модель 21124, д/н НОМЕР_1, призначено суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання для визначення вартості арештованого майна (а.с. 104).

Згідно висновку про вартість майна, ринкова вартість вказаного автомобіля склала 65000 грн. (а.с. 105).

14.09.2017 державним виконавцем була подана заявка № 17431 на реалізацію в «СЕТАМ», вказаного вище автомобіля (а.с. 106).

06.12.2017 виконавче провадження було закінчено у зв’язку із фактичним виконанням виконавчого документу у повному обсязі (а.с. 108).

Таким чином, судом встановлено, що за рахунок майна позивача на адресу стягувача ПАТ «КБ «Приват Банк» та державної виконавчої служби надійшли грошові кошти у розмірі 49347,65 грн. та 8778 грн. 83 коп. відповідно.

13.03.2018 постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області, було постановлено визнати виконавчий напис, виданий приватним нотаріусом ОСОБА_5 28.04.2017 на підставі кредитного договору № б/н від 30.10.2007, про стягнення грошових коштів в розмірі 49347,65 грн. таким, що не підлягає виконанню.

Вказаним рішенням було, також, встановлено, що ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» не було надано нотаріусу кредитного договору укладеного з ОСОБА_1, окрім того, з наданої ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» заяви неможливо встановити яку суму кредитних коштів було надано боржнику, під які саме відсотки, період на який було надану дану суму, також у заяві про надання кредиту від 30.10.2007 не обумовлено сплата та як наслідок цього стягнення пені, комісії та штрафів. В заяві кредитний ліміт визначено 0, валюта гривня, базова процента ставка 3% на місяць на суму залишку заборгованості. З наданого розрахунку заборгованості також не можливо встановити його правомірність, оскільки з нього вбачається, що процента ставка періодично змінювалась та становила 36%, 30%, 34,8%, 43,2%, в той час коли банком взагалі не надано будь-яких відомостей стосовно процентної ставки, міститься лише в заяві базова процента ставка на рівні 3 відсотків. Відсутні дані стосовно перевипуску наданої картки ОСОБА_7, яка була надана за заявою від 30.10.2007 (а.с. 8-11).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз статті 1212 ЦК України в цілому визначає загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку із так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави. Норми наведеної статті мають велике значення для вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану, оскільки зобов'язання із безпідставного збагачення є загальною підставою для відновлення майнового стану осіб (відновлення справедливості) в разі відсутності інших підстав для цього, якщо захист прав особи не може бути здійснений на підставі договору, делікту, закону тощо.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння. По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК).

До відсутності правової підстави вказана стаття відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним, скасованим, та інше, або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, тощо.

Такі роз’яснення неодноразово були викладені у правових висновках Верхового Суду України.

Окрім того, у даному конкретному випадку, суд вважає, що термін «за рахунок іншої особи», вживаний у тексті вказаної статті, по своїй суті, має більш ширше тлумачення та може бути застосований до відносин, що склались між сторонами, а саме: в частині реалізації майна позивача, внаслідок чого, відповідачами було безпідставно отримано грошові кошти, які мали б належати позивачу, тобто отримані відповідачами за рахунок позивача.

Друга частина статті 1212 ЦК України передбачає, що підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо подає підроблені документи для отримання пільги або здійснює якісь інші неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення).

Отже, в цілому, можна зробити висновок, що положення згаданої статті можуть застосовуватися до відносин, передбачених у частині третій, субсидіарно, якщо на підставі положень спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав.

Далі, аналізуючи зміст вказаної статті, а також, правовідносини, які утворились між сторонами, суд також виходить із того, що стаття 1212 ЦК України, містить загальні положення про зобов?язання, що виникають у зв?язку з набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.

При регулюванні означених відносин, згідно до положень глави 83 ЦК України, суд бере до уваги, що суб?єктами зобов?язань, що виникають з безпідставного збагачення (тобто набувачем і потерпілим), можуть виступати, в тому числі, як фізичні, так і юридичні особи. Особа, що безпідставно отримала (зберегла) майно, повинна повернути його потерпілому. У разі невиконання цього обов?язку майно підлягає стягненню з означеної особи в судовому порядку.

Обов?язок повернути безпідставно отримане майно є різновидом цивільно-правової санкції, а не мірою відповідальності. Тому наявність вини в поведінці особи, що безпідставно збагатіла, не вимагається. Означена цивільно-правова санкція застосовується і в тих випадках, коли безпідставне набуття майна є результатом події, поведінки самого потерпілого або третіх осіб (дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, проведення електронних торгів, тощо).

При цьому, термін «майно», що вживається в частині першій статті, як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) – як матеріальних, так і нематеріальних.

Так, у контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції Судом розглядалися справи щодо порушення права власності, де об’єктами були: «кошти», відповідно до рішення «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00 від 07.05.2002, п.40, «активи», які можуть виникнути, зокрема, на підставі позову про відшкодування шкоди, який виникає з її заподіянням – рішення «Прессос Компанія ОСОБА_8 та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium) (1), заява № 17849/91 від 28.10.1995.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судом встановлено, що правова природа набуття ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та Самарським ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області коштів у сумах 49347,65 грн. та 8778 грн. 83 коп. відповідно, випливає з дій, пов’язаних з виконанням виконавчого напису, який був визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, з огляду на ненадання ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» повної та достовірної інформації нотаріусу, яким було вчинено напис.

Таким чином, підстава, на якій ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та Самарським ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області отримали грошові кошти, за рахунок реалізації майна позивача, відпала, а тому, у даному конкретному випадку, суд вважає за можливе застосувати до вказаних відносин ст. 1212 ЦК України, що не суперечить вимогам статті 1213 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна потерпілому в натурі.

Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно приписів ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосовуючи спосіб захисту, визначений у ст. 1212 ЦК України, суд зокрема виходить, також, із тих переконань, що позивач втратив право користування, володіння та розпорядження своїм майном, у зв’язку із примусовою реалізацію його транспортного засобу з наступним перерахуванням коштів на рахунки ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області, отриманих від його реалізації, на виконання виконавчого напису, який був визнаний таким, що не підлягає виконанню, тобто, за рахунок майна позивача, а відтак, право позивача як законного володільця було порушено, що не відповідає Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції,та принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до вимог ст. 3 ЦК України та підлягає відновленню.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача, шляхом стягнення з ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» та Самарського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області безпідставно отриманих коштів 49347 грн. 65 коп. та 8 778 грн. 83 коп. відповідно.

У той же час, статтею 27 ЗУ «Про нотаріат» встановлені спеціальні умови настання відповідальності приватного нотаріуса. Так, відповідно до ч. 2 цієї статті, нотаріус не несе відповідальності у разі якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов'язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчиненням якої звернулася особа.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Суд враховує а. 1 п. 9 Постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995, яким визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищевикладеного, а також враховуючи рішення апеляційної інстанції, яким встановлено, що ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» не надано необхідний перелік документів, вказано суперечливу інформацію, суд вважає, що підстави для відповідальності нотаріуса як матеріальної так моральної, яким було вчинено виконавчий напис, відсутні.

Щодо відсутності підстав для задоволення вимог відносно ДП «СЕТАМ» МЮУ, суд зазначає, що ДП «СЕТАМ» - державне підприємство, що створено Міністерством юстиції України для сприяння реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів або посадових осіб.

Так, Наказом Мін'юста державне підприємство «СЕТАМ» уповноважено на здійснення заходів із супроводження програмного забезпечення системи електронних торгів арештованим майном, технологічного забезпечення, збереження та захисту даних, що містяться у ній, організацію та проведення електронних торгів, виконання інших функцій, передбачених Порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.

Організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) та його реалізацію за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Відмовляючи у вказаній вимозі про стягнення з ДП «СЕТАМ» МЮУ безпідставно отриманих коштів, суд виходить із того, що підставою проведення електронних торгів була відповідна заявка відділу державної виконавчої служби, окрім того, позивачем не доведено факт здійснення перерахунку коштів на рахунок такого відповідача та/або відрахування на його рахунок коштів, з реалізації майна позивача.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 1212 ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2) до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» (юридична адреса: вул. Грушевського, Ід, м. Київ, 01001, адреса для кореспонденції: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, ідентифікаційний код юридичної особи 14360570), Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (юридична адреса: вул. Космонавта Волкова, 6-В, м. Дніпро, 49112, ідентифікаційний код юридичної особи 34984535), Державного підприємства «СЕТАМ» Міністерства Юстиції України (юридична адреса: вул. Стрілецька, б. 4-б, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи 39958500), приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (адреса для кореспонденції: вул. Центральна, 6/9, м. Дніпро, 49000) про стягнення безпідставно отриманих коштів задовольнити частково.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 49347 грн. 65 коп.

Стягнути з Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 8 778 грн. 83 коп.

В іншій частині позову відмовити повністю.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 493 грн. 46 коп.

Стягнути з Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 87 грн. 77 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 23.08.2018.

Головуючий суддя: К.С. Маштак