Постанова № 76113427, 28.08.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 806/295/18

ПОСТАНОВА

іменем України

"28" серпня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Моніча Б.С.

Охрімчук І.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "21" лютого 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в особі ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу , -

суддя в 1-й інстанції - Капинос О.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Житомир,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 р. позов задоволено. Визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. №850. Зобов"язано Міністерство внутрішніх справ України (01024, м.Київ, вул.Богомольця,10, код ЄДРПОУ 00032684) призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу, як інваліду 2 групи, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. №850.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Вважає, що позивачу 26.03.2014р. установлено ІІІ групу інвалідності та відповідний ступень втрати працездатності, під час повторного огляду МСЕК 26.04.2017р. позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності, отже з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років. Судом першої інстанції не було взято до уваги, що норма закону передбачає можливість додаткової компенсації різниці між розмірами первинної та вторинної грошової допомоги, а не є дискримінаційною чи такою, що суперечить положенням законодавства.

Заслухавши доповідь судді доповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що наказом УМВС в Житомирській області від 18.03.2014 №65 о/с ОСОБА_2 було звільнено за п.65 "б" (через хворобою).

За результатами медичного огляду, який проходив позивач перед звільненням з метою визначення придатності за станом здоров'я проходити подальшу службу, було видане свідоцтво про хворобу від 05.03.2014 №63/22 у якому зазначено, що ОСОБА_2 непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, а також зазначено, що травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків, а також захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.(а.с.17).

У подальшому, 15.04.2014 обласною МСЕК №2 йому було встановлена третю групу інвалідності з 26.03.2014, а також зазначено, що травма, так, пов'язана з виконанням службових обов'язків - отже група інвалідності пов'язана з травмою отриманою під час виконання службових обов'язків. Дата чергового переогляду встановлена на 15.04.2017. Вказаний факт підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки з акта огляду МСЕК №2 від 15.04.2017. (а.с.11).

26 квітня 2017 року, при повторному огляді, МСЕК №2 позивачу було встановлено 2 групу інвалідності з 26.04.2017 у зв'язку із травмою отриманою під час виконання службових обов'язків, що підтверджується копією довідки МСЕК №2 від 26.04.2017 (а.с.12).

Обставини справи свідчать, що на заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків, листом УМВС України в Житомирській області від 22.06.2017 №1082/29/05-2017 його було повідомлено, що матеріали повернуто, як такі що не відповідають вимогам законодавства. Таку позицію обґрунтовано тим, що 3 групу інвалідності мені було встановлено 26.03.2014, а 2 групу інвалідності було встановлено 26.04.2017 таким чином, та обставина, що з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше двох років, за умовами п.4 Порядку це не дає права на отримання допомоги у більшому розмірі.

Постановою Богунського районного суду м.Житомира від 01.08.2017 у справі №295/7421/17, яка набрала законної сили згідно ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні та виплаті мені, одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку та Умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 з прийняттям відповідного рішення та урахуванням обставин, викладених судом у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що листом Управління внутрішніх справ України в Житомирській області від 20.12.2017 №2035/29/0582017 ОСОБА_2 було повідомлено про те, що Департаментом фінансово-облікової політики МВС України на виконання постанови суду у справі №295/7421/17 було надіслано висновок про відмову у призначення одноразової грошової допомоги. Таку позицію обґрунтовано тим, що 3 групу інвалідності позивачу було встановлено 26.03.2014, а 2 групу інвалідності було встановлено 26.04.2017 таким чином, та обставина, що з дати первинного огляду МСЕК пройшло більше двох років, за умовами п.4 Порядку це не дає права на отримання допомоги у більшому розмірі.

Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" №565-XII від 20.12.1990 встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання вимог Закону № 565-XII Кабінет Міністрів України 21.10.2015 затвердив Порядок № 850.

Згідно з пунктом 2 цього Порядку днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 7 Порядку передбачено, який перелік документів необхідно подати за місцем служби особі, якій призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності.

У відповідності до п.8 Порядку зазначається, що керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Відповідно п.9 Порядку передбачено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 14 Порядку №850 наведено вичерпний перелік підстав за яких призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, а саме якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

02.07.2015 прийнято Закон № 580-VIII, згідно з пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень якого право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Оскільки позивачу встановлено інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, суд виходив з того, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом №565-XII, виплата якої здійснюється відповідно до Порядку № 850.

Разом з тим, судом встановлено, що право на отримання позивачем одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, як інваліда 2 групи підтверджено судовим рішенням у справі №295/7421/17.

Так, постановою Богунського районного суду м.Житомира від 01.08.2017 у справі №295/7421/17, яка набрала законної сили згідно ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні та виплаті ОСОБА_2, одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку та Умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 з прийняттям відповідного рішення та урахуванням обставин, викладених судом у даній справі.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа , стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи, що обставини стосовно наявності у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги, як інваліду 2 групи, встановлено та підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, тому вони не підлягають доказуванню.

Крім того, як свідчать обставини справи, позивач вже звертався до відповідача із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, в чому йому було відмовлено з аналогічних підстав, вказаних у відмові, наданій на виконання судового рішення, що є предметом оскарження у даній справі.

Таким чином, викладене свідчить про наявність у позивача права з 26.04.2017 на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200 кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, в чому йому протиправно було відмовлено.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

Завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень за своєю правовою природою є дискреційними.

Водночас, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Аналізуючи встановлені судами фактичні обставини справи, враховуючи те, що позивач неодноразово звертався до відповідача щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, та за результатами розгляду цих звернень відповідач протиправно відмовляв йому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанцій, що ефективним засобом юридичного захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме зобов'язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу.

Таким чином, наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для їх задоволення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "21" лютого 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: Б.С. Моніч

І.Г. Охрімчук

Повне судове рішення складено "28" серпня 2018 р.