Постанова № 76113179, 28.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2018 р. м. Одеса Справа № 522/1462/18

Категорія: 6.1

Головуючий в 1 інстанції: Бондар В. Я.

Час і місце ухвалення: 15:29 год.,м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Бітова А. І.

- Осіпова Ю. М.

при секретарі - Черкасовій Є. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до виконуючого обов'язки начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Авдєєва Олександра Робертовича, за участю 3-ї особи на стороні відповідача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до виконуючого обов'язки начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Авдєєва Олександра Робертовича, за участю 3-ї особи на стороні відповідача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення від 04.01.2018 року № 007/18, якою ОСОБА_2 було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч.5 ст. 96 КУпАП, закриття справи .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року позов ОСОБА_2 до виконуючого обов'язки начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Авдєєва Олександра Робертовича, за участю 3-ї особи на стороні відповідача Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування постанови у справах про адміністративні правопорушення задоволено частково.

Скасовано Постанову по справі про адміністративне правопорушення № 007/18 від 04.01.2018 року виконуючого обов'язки начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Авдєєва Олександра Робертовича, якою громадянина ОСОБА_2 було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 96 КУпАП та надіслано справу на новий розгляд до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у стягненні з відповідача витрат, які поніс позивач на правничу допомогу та не зазначення в резолютивній частині рішення розміру судових витрат у вигляді сплаченого судового збору, які підлягають стягненню з відповідача, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить в цій частині скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в договорі про надання професійної правничої допомоги, передбачений фіксований розмір гонорару у сумі 6000 грн. та відповідно до п. 4.4 зазначеного договору дана сума сплачена під час його підписання. Крім того апелянтом вказано, що суд першої інстанції в резолютивній частині рішення не вказав про розподіл судових витрат щодо сплати судового збору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником нежитлового підвального приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Головним спеціалістом інспекційного відділу № 1 управління держаного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Найко В. Г. у період з 19.12.2017 року по 21.12.2017 року, на підставі наказу №01-13/251 ДАБК від 29.06.2017 року, Направлення для проведення планового (позапланового) заходу від 19.12.2017 року № 001396 та звернення ОСОБА_6 від 12.12.2017 року №07-Р1-39422 про незаконну реконструкцію підвалу, проведений позаплановий захід державного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об'єкті «Капітальний ремонт нежитлових підвальних приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, замовник ОСОБА_2», за результатами якого складений акт №001396 від 21.12.2017 року.

Зазначеною перевіркою встановлено, що ОСОБА_2 виконані будівельні роботи з капітального ремонту нежитлових підвальних приміщень шляхом заміни та улаштування нових несучих конструкції посилення перекриття стелі зі сталевих прокатних елементів, заміни існуючого металевого сходового маршу вхідної групи за адресою: АДРЕСА_1, без отримання права на виконання таких робіт, чим порушено п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На підставі виявлених порушень Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 21.12.2017 року складений припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил шляхом одержання права на виконання будівельних робіт у строк до 21.02.2018 року.

21.12.2017 року головним спеціалістом інспекційного відділу № 1 Управлінням держаного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Найко В. Г. складено протокол про адміністративне правопорушення.

04.01.2018 року виконуючим обов'язки начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради Авдєєвим О. Р. винесено постанову № 007/18 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 96 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 10200 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 96 КУпАП підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради. При цьому, судом першої інстанції відмовлено в частині стягнення витрат на правничу допомогу, з підстав не надання доказів щодо фактично понесених витрат та розрахунку витрат на правничу допомогу. Разом з цим, зазначено у мотивувальній частині судового рішення, що витрати щодо сплати судового збору підтвердженні позивачем та підлягають стягненню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у присудженні на користь позивача заявлених ним витрат на професійну правову допомогу з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, апелянтом оскаржено рішення суду першої інстанції в частині відмови у присудженні на користь позивача заявлених ним витрат на професійну правову допомогу та не зазначення в резолютивній частині розміру судових витрат у вигляді сплаченого судового збору.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі № 61-3416св18.

Так, згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання професійної правничої допомоги від 22.01.2018 року.

Апелянтом зазначено, що витрати на правничу допомогу є фіксованими та зазначені у п.4.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 22 січня 2018 року, а саме 6000 грн. та ця сума, відповідно до п. 4.4 зазначеного договору, сплачена під час його підписання.

Однак, колегія суддів зазначає, що ці обставини не звільняють позивача від обов'язку надання доказів щодо фактично понесених витрат та розрахунку витрат на правничу допомогу, яких до суду надано не було.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Враховуючи те, що наданими до суду першої інстанції документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для компенсації витрат позивача на правничу допомогу.

Щодо не зазначення в резолютивній частині розміру сплаченого судового збору, колегія суддів зазначає наступне

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зазначено, що витрати щодо сплати судового збору підтверджені позивачем та підлягають стягненню з відповідача

Однак в резолютивній частині рішення не зазначено про розподіл судових витрат.

Згідно роз'яснення ВАСУ «Судові витрати: порядок їх обчислення та компенсації», при ухваленні рішення про розподіл судових витрат, а саме: стягненні судового збору (у разі майнового позову - 10%) на користь позивача - фізичної чи юридичної особи, суд має зазначити у резолютивній частині рішення (а в подальшому - у виконавчому листі) боржника - відповідного суб'єкта владних повноважень - відповідача у справі та вказати за рахунок якого бюджету має здійснюватись стягнення - державного або місцевого бюджету.

Рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або з боржників виконуються на підставі виконавчих документів

Згідно форми виконавчого листа, встановленої наказом ДАС України від 17.12.2013 року № 174 «Про затвердження Інструкції з діловодства в адміністративних судах», у виконавчому листі зазначається резолютивна частина судового рішення.

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.

Судом першої інстанції, у резолютивній частині рішення, не зазначено про розподіл судових витрат які вирішено та описано у мотивувальній частині, а відтак суд першої інстанції фактично не вирішив питання про розподіл судових витрат.

Згідно п.3 ч.1 ст.252 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати.

Тобто, за позивачем зберігається право звернутись в суд першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Крім того, у апеляційній скарзі скаржник ставить питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із поданням апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснювався з врахуванням положень частини 6 цієї статті, згідно яких якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції, не змінюється постановлене у справі рішення та не приймається нове, підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 29 серпня 2018 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук

Суддя: А.І.Бітов

Суддя: Ю. В. Осіпов