Постанова № 76112424, 22.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/25597/15 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

позивача: ОСОБА_3

представника відповідача: Івченко Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - Позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС України в місті Києві) у якому просила:

- визнати незаконним та скасувати пункт 3.1 Наказу ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС України в місті Києві від 23.10.2015 року №1938 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3;

- визнати незаконним та скасувати Наказ ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС України в місті Києві від 02.11.2015 року № 1964 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3;

- стягнути з ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС України в місті Києві на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши позивача та представника відповідача, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання наказу ГУ ДФС у місті Києві від 23.09.2015 року № 1085 (із змінами внесеними наказом ГУ ДФС у місті Києві від 24.09.2015 року № 1104) проведено комплексу перевірку організації роботи ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС України в місті Києві за період з 01 березня 2013 року по 01 вересня 2015 року (акт від 13 жовтня 2015 року № 6254/8).

Комплексною перевіркою встановлено численні порушення роботи Відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб, зокрема, щодо незастосування фінансових санкцій до платників, які мають заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску.

Актом комплексної перевірки організації роботи ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС України в місті Києві від 13 жовтня 2015 року № 6254/8 встановлено, що працівниками Відділу не застосовано фінансових санкцій до 1118 (одна тисяча сто вісімнадцять) суб'єктів на загальну суму 498,8 (чотириста дев'яносто вісім гривень, вісімдесят коп.) грн. до боржників, які погасили заборгованість у повному обсязі (новостворені).

Відповідно функції 3.89 Посадової інструкції працівника Відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб передбачено застосування санкцій за порушення законодавства, контроль за додержанням якого покладено на Державну фіскальну службу та містить такі процедури як застосування штрафних санкцій за порушення податкового, валютного та іншого законодавства України, в тому числі й Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за результатами перевірок платників податків (пункт 3.89.3).

Підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стали результатами комплексної перевірки ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС України в місті Києві, які підтверджують той факт, що позивач, перебуваючи на посаді Головного державного інспектора Відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб, неналежним чином виконувала службові обов'язки передбачені посадовою інструкцією, що призвело до значних вище порушень.

ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС України в місті Києві видано Наказ від 23 жовтня 2015 року № 1938 «Про затвердження заходів по усуненню недоліків та притягнення до відповідальності», яким зокрема на підставі ст. 147, 148, 149 Кодексу законів про працю України наказано, що заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани головний державний інспектор відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб ОСОБА_3 за незастосування фінансових санкцій до платників, які мають непогашену заборгованість, чим порушено вимоги п.11 ст. 25 Закону України від 08.07.2010 року №2464-V «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», але враховуючи, що на даний час ОСОБА_3 перебуває на лікарняному, розглянути питання щодо притягнення її до дисциплінарної відповідальності після виходу її на роботу.

Відповідно до Наказу начальника ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС України в місті Києві від 02.11.2015 року №1964 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» враховуючи вимоги п.п.3.1 п. 3 Наказу від 23.10.2015 року №1938 «Про затвердження заходів по усуненню недоліків та притягнення до відповідальності», на підставі ст. 147, 148, 149 Кодексу законів про працю України наказано оголосити догану головному державному інспектору відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів фізичних осіб ОСОБА_3 за незастосування фінансових санкцій до платників, які мають непогашену заборгованість, чим порушено вимоги п. 11 ст. 25 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Вважаючи вказані накази необґрунтованими та такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, він звернувся з даним позовом до суду.

Не погоджуючись з вищезазначеними наказами відповідача щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, остання звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що накази від 23.10.2015 року №1938 та від 02.11.2015 року № 1964 видані ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3 у вигляді оголошення догани за незастосування фінансових санкцій до платників податків, які мають не погашену заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з огляду на наступне.

Станом на 02.11.2015 року, загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, були врегульовані нормами Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII).

Частиною 1 ст. 14 Закону № 3723-XII встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за порушення правил професійної етики, інший вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Додатковий перелік заходів дисциплінарного впливу які, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися до державних службовців наведений у частині 3 статті 14 Закону № 3723-XII.

Статтею 147 Кодексу законів про працю України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами стягнення є догана і звільнення.

Порядок та строки застосування дисциплінарного стягнення до працівника визначені статтями 148, 149 Кодексу законів про працю України.

Зокрема, ч. 1 ст. 148 Кодексу законів про працю України встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не врахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Пунктом 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) не передбачено застосування фінансових санкцій до платників податків, які мають непогашену заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

За письмовим клопотанням позивача від 01.06.2017 року до матеріалів адміністративної справи було долучено Консультаційний висновок № 1021/06301 від 30 травня 2017 року, в якому судовим експертом досліджено той факт, що у Законі № 2464-VI, в тому числі у пункті 11 статті 25, не визначено строки застосування органом доходів і зборів фінансових санкцій до платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які мають непогашену заборгованість.

Статтею 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлені такі положення щодо строків застосування органами доходів і зборів фінансових санкцій до платників єдиного внеску, які мають непогашену заборгованість:

1) про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску (пункт 14 статті 25 Закону № 2464-VI);

2) суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 3 статті 25 Закону № 2464-VI);

3) строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (пункт 16 статті 25 Закону № 2464-VI).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції судом витребувана у відповідача інформація щодо розподілу повноважень відділу адміністрування єдиного соціального внеску за період роботи ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора.

Представником відповідача надано додаткові пояснення з приводу організації роботи відділу адміністрування єдиного соціального внеску та здійснення розподілу функцій між працівниками за витребуваний період, з яких вбачається наступне.

Роботу відділу адміністрування єдиного соціального внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб відповідача за перевіряємий період було регламентовано Положеннями про відділ від 13.01.2014 року затвердженим в.о. начальника ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві Оксаніч О.В. від 21.01.2015 року, затвердженим в.о. начальника ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві Кучеренко О.Є., від 29.07.2015 року затвердженим першим заступником начальника ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві Кушнарьовою Ю.В.

Працівник відділу у своїй роботі керується Конституцією України, Податковим кодексом України, наказами, розпорядженнями та іншими розпорядчими документами, положенням про відділ, посадовою інструкцією.

Відповідно до Посадової інструкції до обов'язків працівника відділу входить організація виконання окремих завдань та доручень керівника.

Так, функція 3.89 Посадової інструкції включає застосування санкцій за порушення законодавства контроль за додержанням якого покладено на ДФС та містить такі процедури як застосування штрафних санкцій за порушення податкового, валютного та іншого законодавства України за результатами перевірок платників.

Так, як зазначено відповідачем штатна чисельність працівників відділу адміністрування єдиного соціального внеску управління доходів і зборів з фізичних осіб протягом 2015 року фактично складала 6 осіб.

Відповідно до посадових інструкцій спеціалістів підрозділу, обов'язки щодо застосування штрафних санкцій до порушників платіжної дисципліни було розподілено на усіх працівників пропорційно.

При цьому, розділом 5 Посадової інструкції передбачено відповідальність посадової особи за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Проте, як вбачається з оскаржуваного наказу від 02.11.2015 року №1964 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» враховуючи вимоги п.п.3.1 п. 3 Наказу від 23.10.2015 року № 1938 «Про затвердження заходів по усуненню недоліків та притягнення до відповідальності», на підставі ст. 147, 148, 149 Кодексу законів про працю України наказано оголосити догану лише головному державному інспектору відділу адміністрування єдиного внеску управління доходів і зборів фізичних осіб ОСОБА_3 за незастосування фінансових санкцій до платників, які мають непогашену заборгованість, чим порушено вимоги п. 11 ст. 25 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», при тому, що у відділі працювало 6 осіб.

В судовому засіданні, суд поставив запитання представнику відповідача щодо того, чи був покладений на ОСОБА_3 обов'язок щодо контролю працівників за незастосування фінансових санкцій до платників, які мають непогашену заборгованість.

На що представником відповідача було повідомлено, що жодний контроль на позивача не покладався.

Таким чином, відповідачем не надано доказів, що саме ОСОБА_3 була відповідальна за правопорушення вчинене всім відділом.

Практикою Європейського суду з прав людини по справі «Пічкур проти України», встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

У пункті 54 вказаного Рішення ЄСПЛ по справі «Пічкур проти України» зазначено, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ураховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006р.

З наведеного вище, суд приходить до висновку, що накази від 23 жовтня 2015 року №1938 та від 02 листопада 2015 року № 1964 видані ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3 у вигляді оголошення догани за незастосування фінансових санкцій до платників податків, які мають не погашену заборгованість з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень) грн. колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести Позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв'язку між діями відповідача та завданою йому моральною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів міркувань, з яких вона виходила, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав вимагати відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки таку шкоду позивачу не завдано.

Щодо клопотання ОСОБА_3 про розподіл витрат на повернення грошових коштів в сумі 3500 грн. за складання консультаційного висновку від 30.05.2017 року №2021/06301, то суд відмовляє в його задоволенні з тих підстав, що останній був зроблений за ініціативою позивача, та носить лише інформаційних характер для суду.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Судом першої інстанції розглянуто всі позовні вимоги позивача та надано їм оцінку, між тим приймаючи рішення в даній справі - в резолютивній частині судом зазначено, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, проте як, в мотивувальній частині містяться вимоги та висновки суду першої інстанції в яких зазначено про відмову в їх задоволенні.

У зв'язку з зазначеним, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.

Відповідно до пп. «б» п. 4 ч.1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви ОСОБА_3 було сплачено судовий збір в розмірі - 640,00 грн.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що сплачений позивачем під час подання позовної заяви судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати пункт 3.1 Наказу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 23.10.2015 року № 1938 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3.

Визнати незаконним та скасувати Наказ Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 02.11.2015 року №1964 про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_3 сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі - 640,00 грн. (шістсот сорок гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк