Постанова № 76112353, 22.08.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3221/18 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника позивача: Савчука І.С.

представника відповідача: Черевичної В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Республіканське науково-виробниче підприємство «Укрекспо-процес» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Республіканське науково-виробниче підприємство «Укрекспо-процес» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Республіканське науково-виробниче підприємство «Укрекспо-процес» (далі по тексту - Позивач, ПАТ «Республіканське науково-виробниче підприємство «Укрекспо-процес») звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у місті Києві) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0060131406 від 22.11.2017.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.11.2017 року податковим органом, на підставі акта перевірки №1376/26-15-14-06-03/13674645 від 13.11.2017, прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0060131406, яким до ПАТ «Республіканське науково-виробниче підприємство «Укрекспо-процес», за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», застосовано пеню за платежем «пеня за порушення розрахунків в сфері ЗЕД» в розмірі 567 781,66 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваного ППР, стали наступні обставини, а саме:

- несвоєчасне надходження на рахунок позивача виручки в сумі 5 500,00 євро (еквівалент 105 022,06 грн.) за контрактом від 24.07.2014 року № 24/07-14 з компанією «ООО «Белагровент» (Республіка Білорусь);

- несвоєчасне надходження на рахунок позивача виручки в сумі 23 200,00 євро (еквівалент 628 232,15 грн.) за контрактом від 10.08.2015 року № 10/07-15 з компанією «Orion Management L.P.» (Великобританія) та не надходження на рахунок позивача валютної виручки в сумі 7 000,00 євро (еквівалент 220 012,50 грн) За контрактом від 10.08.2015 року № 10/07-15 з компанією «Orion Management L.P.» (Великобританія);

- несвоєчасне надходження на рахунок позивача виручки в сумі 8 000,00 євро (еквівалент 229 617,44 грн.) за контрактом від 31.03.2016 року № 31/03-16 з компанією «ООО «Белагровент» (Республіка Білорусь).

Обставини несвоєчасного надходження та не надходження валютної виручки, мали місце в період з 11.12.2014 по 06.11.2017, що вбачається з детального розрахунку суми пені, доданого до ППР.

Позивач, вважаючи оскаржуване ППР протиправним, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Крім того, позивач посилався виключно на положення ст. 250 ГК України, щодо неможливості застосування адміністративно-господарської санкції поза межами річного строку з дати вчинення порушення.

При цьому, сам факт вчинення порушення позивачем не заперечується.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом оскаржуване ППР прийнято у відповідності до норм ПК України, оскільки розрахунки в іноземній валюті не є порушеннями господарської діяльності.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України).

Правовими положеннями ст. 1 ГК України передбачено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до п. 19.1 ст. 19 ПК України, контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті (пп. 191.1.4) та забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках, сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пп. 191.1.34).

Тобто, в даних правовідносинах орган ДФС не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, а також безпосередньо не здійснює організаційно - господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Згідно ст. 37 вищевказаного Закону за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані спеціальні санкції, зокрема, накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України.

Частиною 1 ст. 4 Закону визначено, що порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» ст. 250 ГК України було доповнено частиною другою, згідно якої дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Отже, обмеження у строках застосування адміністративно-господарських санкцій не поширюються на штрафні санкції, що застосовуються податковими органами.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що контролюючим органом правомірно застосовано фінансові санкції до позивача за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» без врахування строків передбачених ч. 1 ст. 250 ГК України.

За визначенням, наведеним у пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених ПК України або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно пп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, зокрема, штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Виходячи з положень п. 19.1 ст. 19 ПК України, контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті (пп. 191.1.4) та забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках, сум податкових та грошових зобов'язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пп. 191.1.34).

Зазначена норма кореспондується з приписами ч. 5 ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», відповідно до якої органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що з 01.01.2011 року (з моменту набрання чинності ПК України) пеня за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД, відповідальними за нарахування якої є податкові органи, має статус грошового зобов'язання, передбаченого ПК України.

Наведеним спростовуються доводи позивача стосовного того, що пеня у сфері ЗЕД не є грошовим зобов'язанням.

Як вбачається з п. 102.1 ст. 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції у формі пені в межах 1095 днів з дня вчинення порушення відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного суду від 20.02.2018 року №К/9901/4134/17, де вказано, що відповідно до статті 4 Господарського кодексу України не є предметом його правового регулювання адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Розрахунки в іноземній валюті не є порушеннями господарської діяльності, внаслідок чого пеня застосована податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням не є адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 238 Господарського кодексу України, і як наслідок цього, до спірних правовідносин не може застосовуватись строк застосування санкцій, встановлений статтею 250 цього Кодексу.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що податкове повідомлення-рішення №0060131406 від 22.11.2017 прийнято контролюючим органом відповідно до норм чинного податкового законодавства, а тому не підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність своїх дій та надано обґрунтовані доводи прийняття оскаржуваного рішення, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Республіканське науково-виробниче підприємство «Укрекспо-процес» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк