Рішення № 76112020, 20.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Вн. №27/74

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 серпня 2018 року № 826/14932/17

За позовом ОСОБА_1 (громадянина Федеративної Республіки Сомалі)

До Державної міграційної служби України

3-я особа Управління Державної міграційної служби України в Київській області

Про визнання протиправним та скасування рішення №376-17 від 26.09.17 р.

Суддя О.В.Головань

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України №376-17 від 26.09.17 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання повторно розглянути заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В судовому засіданні 20.03.18 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 3 ст. 194 КАС України.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, громадянин Сомалі, ІНФОРМАЦІЯ_1, сомалієць за національністю, мусульманин-суніт за віросповіданням, 15.03.17 р. покинув країну походження і постійного проживання, транзитом перебував у Ефіопії з 19 по 29 березня 2017 р., Росії з 30.03.17 р. по 07.04.17 р., 08.04.17 р. перетнув кордної України машиною та пішки, нелегально.

11.04.17 р. заявник особисто звернувся до співробітників УДМС України в Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і того ж дня заява була прийнята до розгляду.

В обґрунтування заяви в ній містяться посилання на військові дії між сомалійськими військами та терористичним угрупуванням Аль-Шабааб.

На підставі висновку від 03.05.17 р. Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області прийнято наказ №31 від 03.05.17 р. "Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ОСОБА_1", згідно якого щодо заявника розпочато відповідну процедуру.

Під час вказаної процедури з заявником проведено співбесіду (протокол від 20.04.17 р.), робилися запити щодо підтвердження особи заявника, отримання інформації щодо заявника, інформації щодо ситуації у країні походження, тощо. На уточнюючі співбесіди позивач не з'явився.

На підставі висновку від 01.08.17 р. щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина ОСОБА_1, яким встановлено відсутність підстав для надання заявнику статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, Державною міграційною службою України прийнято рішення від 26.09.17 р. №376-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про яке заявнику скеровано повідомлення від 02.10.17 р. №24.

Вказане рішення прийняте, зокрема, з таких підстав: відсутність у заявника будь-яких документів на підтвердження особи; відсутність вагомих доказів чи документального підтвердження зустрічей з представниками Аль-Шабааб, погроз заявнику з боку вказаного угрупування; невідповідність інформації заявника про кланову систему у Сомалі дійсності; недоведення заявником, що його твердження можуть вважатися правдоподібними; інформація щодо країни походження свідчить про те, що в більшості районів Сомалі ситуація спокійна та підконтрольна державі, тощо.

Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказане рішення протиправним та просить його скасувати з таких підстав.

Позивач був змушений покинути країну походження через побоювання стати жертвою переслідування за ознакою належності до соціальної групи, стати жертвою збройного конфлікту в країні походження та систематичного порушення прав людини.

Відповідачем не перевірено інформації по країні походження під час прийняття оскаржуваного рішення, що міститься у загальновідомих ЗМІ та не потребує доказування. Зокрема, інформація про діяльність на території Сомалі ісламістської терористичної організації Аль-Шабааб має широке розповсюдження і є доступною.

В умовах внутрішнього конфлікту побоювання позивача за своє життя є обґрунтованими.

Позивачем отримано оскаржуване рішення 10.11.17 р., після чого в передбачений Законом термін він звернувся до суду.

Відповідач - Державна міграційна служба України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідач зазначає, що ним перевірено та взято до уваги всю інформацію, яку позивач про себе повідомив під час співбесіди, а також вивчено ситуацію у країні походження та в країні постійного перебування (Сомалі).

Щодо позивача не встановлено ознак, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", що могло би бути підставою для отримання позивачем відповідного статусу.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно правової позиції ЄСПЛ, що неодноразово відображалася у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі ABUHMAID v. UKRAINE (заява №31183/13) від 12.01.17 р., необхідно наголосити, що держави користуються певною свободою розсуду, коли йде мова про встановлення умов потрапляння іноземців на її територію та їх проживання там (див. Osman v. Denmark, no. 38058/09, § 54, 14 червня 2011), і відсутні підстави для висновку про те, що відповідні умови в Україні очевидно необґрунтовані або свавільні. з цього приводу Суд зазначає, що Конвенція не гарантує право іноземців потрапити або мешкати у конкретній країні. Також нею не гарантуються право отримати певний вид дозволу на проживання (див. Aristimuno Mendizabal v. France, no 51431/99, §§ 65-66, 17 січня 2006), п. 121, http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-170285.

Згідно ч.1 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.11 р. № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

В даному випадку оскаржуване рішення Державної міграційної служби України №376-17 про відмову у визнанні громадянина ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято 25.09.17 р., доведено до відома позивача шляхом направлення повідомлення від 02.10.17 р. №24.

Згідно розписки позивача на вказаному повідомленні воно отримане 10.11.17 р. і звернення до суду 17.11.17 р. в передбачений термін п'ять робочих днів.

Згідно оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України №376-17 від 26.09.17 р. воно прийняте з посиланням на аб. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3671-VI, за яким не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно п. 1 та 13 ч. 1 Закону № 3671-VI -

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У поданій заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 11.04.17 р., а також під час співбесіди позивач посилався на війну між сомалійською армією та терористичним угрупуванням Аль-Шабааб, погрози з боку Аль-Шабааб, вимогу приєднатися до вказаного угрупування.

Відповідно, міграційний орган мав перевірити посилання позивача на наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою належності до певної соціальної групи, у зв'язку з чим позивач перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань; посилання на те, що позивач був змушений прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, систематичного порушення прав людини.

Згідно змісту висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01.08.17 р., на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, міграційним органом досліджувалися вказані обставини, і не було знайдено підстав для визнання тверджень позивача обґрунтованими.

З вказаного приводу суд зазначає наступне.

Згідно Керівництва УВКБ ООН по процедурах та критеріях визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року щодо статусу біженця) 1992 р. http://www.unhcr.org/4d93528a9.pdf-

37. Фраза "цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань" є ключовою у визначенні. Вона відображає точку зору авторів на головні елементи характеристики біженця. Вона заміняє існуючі раніше методи визначення біженців за категоріями загальною концепцією "побоювань" за відповідними мотивами. Оскільки побоювання є суб'єктивні, це визначення додає суб'єктивний елемент до становища особи, яка звертається з заявою про визнання біженцем. Тому для надання статусу біженця вимагається, перш за все, оцінка тверджень заявника, а не судження про ситуацію у країні походження.

38. До елементу "побоювання", тобто, душевного стану та суб'єктивним умовам, додається визначення "цілком обґрунтовані". Це означає, що приймається до уваги не лише душевний стан особи при визначенні його статусу як біженця, але й те, що це стан має бути підкріплений об'єктивною ситуацією. Таким чином, термін "цілком обґрунтовані побоювання" має суб'єктивний та об'єктивний елементи, і при встановленні, чи дійсно обґрунтовані побоювання мають місце, обидва ці елементи мають братися до уваги.

45. ...Особа, яка звернулася з заявою про отримання статусу біженця, має зазначити переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань... Слово "побоювання" відноситься не лише до особи, яка дійсно переслідувалася, але й до тих, хто бажає запобігти ситуації, що загрожує небезпекою переслідування.

56. Переслідування необхідно відрізняти від покарання за злочини згідно звичайного права. Особи, які побоюються переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Необхідно нагадати, що біженець - це жертва або потенційна жертва несправедливості, а не особа, яка приховується від правосуддя.

65. Переслідування звичайно відносяться до влади країни. Вони можуть також походити від частини населення, яка не поважає порядок, встановлений законами даної країни. Таким випадком може бути релігійна нетерпимість, що рівносильна переслідуванням, у країні зі світським режимом, але де значні групи населення не поважають віру своїх ближніх. Там, де серйозні дискримінаційні або такі, що принижують гідність дії вчиняються місцевим населенням, вони також можуть розглядатися як переслідування, якщо відомо, що влада свідомо допускає це або не здатна забезпечити ефективний захист.

77. Визначення "соціальна група" зазвичай включає в себе осіб одного походження, навичок та соціального статусу. Твердження про побоювання переслідувань за цією ознакою можуть співпадати з твердженнями про побоювання переслідувань за іншими ознаками, в т.ч. расовими, релігійними або національними.

78. Приналежність до особливої соціальної групи може бути першопричиною переслідувань, тому що немає впевненості, що ця група лояльна до уряду або тому, що політичні цілі, пріоритети або економічна діяльність її членів або саме існування цієї соціальної групи як такої є перепоною для політики уряду.

79. Як правило, приналежність до певної соціальної групи не є достатнім обґрунтуванням заяви про надання статусу біженця. Можуть, однак, виникати особливі обставини, коли простої приналежності буває достатньо для того, щоб викликати побоювання переслідувань.

164. Особи, які змушені покинути країну походження в результаті внутрішніх та міжнародних озброєних конфліктів, як правило, не розглядаються як біженці за змістом Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року. Однак вони можуть користуватися захистом, передбаченим іншими міжнародними документами, такими, як Женевські Конвенції 1949 року про захист жертв війни та Додатковим Протоколом 1977 року до Женевських Конвенцій 1949 року щодо захисту жертв міжнародних конфліктів.

165. Між тим, іноземне вторгнення або окупація всієї країни або будь-якої її частини іноді тягнуть за собою переслідування по одній або багатьом мотивам, вказаним у Конвенції 1951 року. У таких випадках статус біженця залежить від здатності заявника довести, що він обґрунтовано побоюється переслідувань на окупованій території, від можливості отримати захист свого уряду або держави-покровителя, що покликана захищати інтереси країни під час озброєного конфлікту, а також від того, чи може цей захист розглядатися як ефективний.

Згідно вищевикладеного ні у міграційного органу, ні у суду немає підстав для висновку про те, що позивача може бути віднесено до будь-якої соціальної групи у Сомалі, щодо якої здійснюються переслідування, або віднесення до якої може викликати у позивача побоювання переслідувань.

Інших підстав (переслідування або побоювання переслідувань) за іншою ознакою згідно п. 1 та 13 ч. 1 Закону № 3671-VI позивачем не наведено.

Згідно п. 195, 196 Керівництва УВКБ ООН по процедурах та критеріях визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року щодо статусу біженця) 1992 р. http://www.unhcr.org/4d93528a9.pdf-

В кожному конкретному випадку всі необхідні факти мають бути надані, в першу чергу, самим заявником, потім особа, уповноважена проводити процедуру встановлення статусу біженця (перевіряючий) має оцінити всі доводи та достовірність тверджень заявника.

Загальний правовий принцип передбачає, що обов'язок надати докази покладено на заявника, що заявник не в стані підкріпити свою заяву документальними або іншими доказами, і випадки, коли заявник може надати докази на підтвердження своєї заяви, швидше виключення, ніж правило. У більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, приїздить до країни без особистих документів. Таким чином, хоча обов'язок надати докази покладено на заявника, задача встановлення і опрацювання відповідних фактів вирішується сумісно з перевіряючим. В деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться використовувати наявні засоби для зібрання всіх необхідних доказів на підтвердження заяви. Однак навіть цей незалежний пошук не завжди може завершитися успіхом, і можуть мати місце заяви, які неможливо підтвердити доказами. У таких випадках, якщо викладене заявником здається правдоподібним, то перевіряючий має тлумачити сумніви на користь заявника, якщо немає вагомих причин для зворотнього.

В даному випадку у позивача відсутні будь-які документи на підтвердження його особи та озвученої ним інформації щодо своїх особистих обставин.

В свою чергу, відповідач позбавлений можливості перевірити власними засобами твердження позивача про погрози йому особисто з боку представників Аль-Шабааб, у зв'язку з чим відповідачем зроблено висновок про те, що вказані твердження заявника носять характер припущень, і у суду відсутні підстави не погоджуватися з вказаним висновком.

Вказане твердження щодо погроз представників Аль-Шабааб є настільки загальним, що може стосуватися будь-якої особи, яка перебуває на території Сомалі, зокрема, осіб чоловічої статі, яким можуть погрожувати у випадку неприєднання до угрупування, тому відповідач обґрунтовано дійшов висновку про його неправдоподібність.

За таких обставин фактично позивач покинув територію країни походження через загальну ситуацію у вказаній країні, наявність триваючих конфліктів урядовими військами та терористичним угрупуванням Аль-Шабааб, і єдине, що відповідач міг перевірити, це ситуацію в країні походження.

З цього приводу суд зазначає, що відповідачем досліджувалась ситуація в країні походження під час розгляду справи позивача, зокрема, у висновку від 01.08.17 р. містяться посилання джерела УВКБ ООН щодо ситуації в Сомалі, згідно яких, зокрема, наразі в Сомалі спостерігається значне покращення умов життя мирного населення, а також поліпшення політичної ситуації.

Також суд зазначає, що ситуація в країні проходження позивача була предметом дослідження ЄСПЛ у справах щодо порушення ст. 3 Конвенції у випадку повернення до Сомалі, а саме, ситуація у вказаній країні була предметом розгляду у справах SUFI AND ELMI v. THE UNITED KINGDOM (заяви №№8319/07та 11449/07; рішення від 28.06.11 р.), K.A.B. v. SWEDEN (заява №886/11; рішення від 05.09.13 р.), R.H. v. SWEDEN (заява №4601/14; рішення від 10.09.15 р.)

Під час розгляду справи R.H. v. SWEDEN, зокрема, Суд зазначив, що у червні 2011 року рівень насилля у Могадішу (столиця Сомалі) був настільки інтенсивний, що будь-яка особа у місті була під загрозою поводження на порушення ст. 3 Конвенції (Sufi and Elmi v. the United Kingdom, цит.вище, § 250) (§ 63 вказаного рішення)

В той же час, у вересні 2013 р. Суд дійшов іншого висновку. Враховуючи останню інформацію про Могадішу, було встановлено, що хоча ситуація з дотриманням прав людини та безпеки була серйозною та крихкою та у багатьох випадках непередбачуваною, вона не була такою, щоб кожна присутня там особа була під реальною загрозою порушення ст. 3 Конвенції... (K.A.B. v. Sweden, цит.вище, § 91) (§ 64 вказаного рішення).

Враховуючи вказані висновки, розглядаючи справу R.H. v. SWEDEN у вересні 2015 р., Суд дійшов висновку, що з вересня 2013 року ситуація не погіршилася, і висновки справи K.A.B. v. Sweden дійсні (§ 67, 68 вказаного рішення) http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-157325

Вказані висновки Суду не є правовою позицією в розумінні ст. 6 КАС України, проте суд вважає за можливе їх використати під час розгляду адміністративної справи, оскільки джерела інформації про ситуацію у країні походження є однаковими.

З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про те, що відповідачем не виконано свого обов'язку щодо дослідження ситуації в країні походження, або про те, що ситуація в країні походження очевидно небезпечна для кожної особи, яка знаходиться у Сомалі.

За таких обставин суд не знаходить підстав для висновку про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. 241-246, 255, 252-262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 20.08.18 р.