Рішення № 76111677, 28.08.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2125/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом

позивача ОСОБА_1 до відповідача третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерства оборони України Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

19.06.2018 ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (надалі – відповідач) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.08.2018):

- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови в призначені ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності другої групи, внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності – 12.01.2017;

- скасувати пункт 9 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 131 від 15.12.2017;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу внаслідок настання другої групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності – 12.01.2017 /а.с. 97-98/.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах СРСР, які на час проходження служби позивачем були у підпорядкуванні та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР. Тому, за доводами позивача, з огляду на положення статті 16 Закону № 2011-Х-ІІ та постанови Кабінету Міністрів України № 975, саме Міністерство оборони України має призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

25.07.2018 до суду відповідачем надано відзив на позов, у якому зазначено, що позивач проходив службу у прикордонних військах; одноразова грошова військовослужбовцям, які проходили дійсну строкову військову службу у прикордонних військах колишнього СРСР, повинна виплачуватися Адміністрацією Державної прикордонної служби України, у зв'язку з чим Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Полтавський обласний військовий комісаріат; призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду на 15.08.2018.

27.08.2018 до суду представником позивача надано клопотання про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Водночас суд зазначає, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2018 призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду на 15.08.2018.

Проте позивач та представник позивача у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання позивач повідомлений належним чином /а.с. 80/.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд ухвалив у судовому засіданні 15.08.2018 розглянути справу у порядку письмового провадження.

З урахуванням зазначено, клопотання представника позивача про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу з 28.10.1983 по 18.02.1986; у складі діючої армії з 15.06.1984 по 28.06.1984 /а.с. 17/.

У витязі з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії із встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 5078 від 14.12.2016) зазначено, що, так, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії /а.с. 85/.

Позивачу з 12.01.2017 вперше встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, про що видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0563140 /а.с. 84/.

Полтавським обласним військовим комісаріатом направлено до директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України лист від 16.11.2017 № 10/2310, згідно з яким командування вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності /а.с. 83/.

Пунктом 9 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15.12.2017 № 131 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Зазначено, що на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР; Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР; витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України /а.с. 94/.

Не погодившись із указаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі – Закон № 2011- XII) (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на: військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Відповідно до частини шостої статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина дев'ята статті 16-3 Закону № 2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі – Порядок № 975), яким визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Пунктом 1 Порядку № 975 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 975 військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

За змістом пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Також відповідно до пункту 4.8 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2014 № 530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за № 1294/26071 (надалі – Положення), висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідні органи подають до Департаменту фінансів Міністерства оборони України в 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.

Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України (пункт 4.10 Положення).

Виходячи зі змісту підпункту 30 пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 730), головним розпорядником бюджетних коштів є Міністерство оборони України.

Як вище зазначено, пунктом 9 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15.12.2017 № 131 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Зазначено, що на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР; Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР; витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною прикордонною службою України /а.с. 94/.

Надаючи оцінку доводам відповідача стосовно наявності підстав для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої Указу Президії Верховної ОСОБА_2 СРСР від 21.03.1989 № 10224-ХІ "Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ" прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Верховної ОСОБА_2 України від 24.08.1991 "Про військові формування на Україні" Верховна ОСОБА_2 України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, ОСОБА_2 України; утворити Міністерство оборони України.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України" органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку № 975 обов'язок для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням позивачу інвалідності, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Аналогічна правова позиція викладена ОСОБА_2 Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 622/9/17.

Суд зазначає, що відмова відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, оформлена пунктом 9 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 131 від 15.12.2017 є протиправною.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування пункту 9 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 131 від 15.12.2017, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Суд зазначає, що інших підстав для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги в оскаржуваному протоколі відповідачем не зазначено.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Надаючи оцінку діям державних органів у спірних правовідносинах, суд не може визнати їх такими, що відповідають принципу "належного урядування".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що, керуючись положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду.

Водночас з урахуванням зазначеного, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу внаслідок настання другої групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності – 12.01.2017.

Крім того, позивач просить суд зобов'язати відповідача у п'ятнадцятиденний з дня набрання рішенням суду законної сили подати до суду звіт про його виконання.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, за приписами вказаної норми покладення таких зобов'язань на суб'єкта владних повноважень є правом, а не обов'язком суду.

Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності свого рішення, що є підставою для часткового задоволення позову.

Позивач від сплати судового збору звільнений, доказів щодо понесення інших судових витрат позивачем не надано.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 260, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (вул. Молодіжна, с. Мальці, Козельщинський район, Полтавська область, 39100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, 03168, ідентифікаційний код 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Полтавський обласний військовий комісаріат (вул. Шевченка, 78-а, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 07851296) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 9 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, № 131 від 15.12.2017, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя Т.С. Канигіна