Рішення № 76111668, 28.08.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2114/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Канигіної Т.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом

позивача ОСОБА_1 до відповідача Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

19.06.2018 ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (надалі – відповідач) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії, а саме просить (з урахуванням уточнень позовних вимог від 06.08.2018 /а.с. 63-64/):

- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності – 11.07.2016;

- скасувати пункт 4 протоколу № 131 від 15.12.2017 Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності – 11.07.2016.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ним надано повний перелік документів для призначення одноразової грошової допомоги згідно з Порядком № 975, водночас відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у призначенні грошової допомоги.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

19.07.2018 до суду надійшов відзив на позов, у якому зазначено щодо правомірності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки позивач не надав документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження /а.с. 38-40/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду на 15.08.2018, оскільки відповідачем не виконано вимоги ухвали суду від 25.06.2018 та не надано до суду зазначені в ухвалі докази.

27.08.2018 до суду представником позивача надано клопотання про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Водночас суд зазначає, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2018 призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду на 15.08.2018.

Проте позивач та представник позивача у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання позивач повідомлений належним чином /а.с. 62/.

З огляду на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка або експерта, суд ухвалив у судовому засіданні 15.08.2018 розглянути справу у порядку письмового провадження.

З урахуванням зазначено, клопотання представника позивача про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах з 30.10.1985 по 02.12.1987; у тому числі у складі діючої армії з 30.06.1986 по 09.10.1987 /а.с. 21/.

У витязі з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 2636 від 13.06.2016) зазначено, що, так, захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії /а.с. 20/.

Позивачу з 11.07.2016 вперше встановлено другу групу інвалідності у зв'язку з захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, про що видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0554363 /а.с. 18/.

Полтавським обласним військовим комісаріатом направлено до директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України лист від 22.11.2017 № 10/2347, згідно з яким командування вважає, що позивач має право на отримання грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності /а.с. 52/.

Пунктом 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15.12.2017 № 131 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Зазначено, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975. Крім того, відповідач зазначив, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військової-лікарської комісії Міністерства оборони України, які подані разом із іншими документами, не є документами, що свідчить про обставини поранення /а.с. 59/.

Не погодившись із указаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (надалі – Закон № 2011-XII) (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців – діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями статті 1-2 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до пункту "б" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі – Порядок № 975).

Пунктом 1 Порядку № 975 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 975 військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15.12.2017 № 131 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975. Крім того, відповідач зазначив, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військової-лікарської комісії Міністерства оборони України, які подані разом із іншими документами, не є документами, що свідчить про обставини поранення /а.с. 59/.

Відповідно до пункту 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (надалі – Положення № 402) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Згідно з підпунктом "г" пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення № 402 постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), далі – Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

У матеріалах справи міститься витяг із протоколу засідання Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 13.06.2016 № 2636 /а.с. 20/.

Як вбачається з указаного витягу, у позивача виявлено: вогнепальні осколкові поранення голови (контузія 1987 рік), тулуба колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, наслідком яких стали рубці у зазначених анатомічних областях, що підтверджується актом судово-медичного дослідження № 506 від 10.05.2016 Кременчуцького відділення Полтавського обласного бюро МСЕ, та якій у подальшому призвели до розвитку: "Стійких віддалених наслідків перенесеної ЗЧМТ у вигляді посттравматичної енцефалопатії ІІ ст. з стійким та вираженим вестибуло-атактичним, цефалгічним синдромами, лікворо-венозною дистензією з астено-невротичними розладами. Остеохондрозу поперекового відділу хребта з корінцевим, больовим а м'язово-тонічним синдромом, з помірним порушенням стато-динамічної функції хребта. ІХС: атеросклеротичного кардіосклерозу. СН І. ФК. 2. Гіпертонічна хвороба 2", що підтверджується записами у медичних документах, - поранення, контузія, захворювання, так, пов'язанні з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Довідкою МСЕК серії АВ № 0554363 від 05.09.2016 позивачеві встановлено ІІ групу інвалідності з 11.07.2016 у зв'язку із тим, що поранення, контузія і захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії /а.с. 18/.

Також відповідно до акта судово-медичного дослідження (обстеження) № 506 на час судово-медичного освідування у позивача виявлені рубці в ділянці голови і грудної клітини зліва, які виникли в результаті загоєння ра, що могли утворитися в строк і при обставинах указаних освідуваним, тобто під час проходження служби в республіці Афганістан /а.с. 19/.

Як вищевказано, Центральна військово-лікарська комісія Міністерства оборони України встановила причинний зв'язок поранення, контузії позивача з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення, оскільки єдиним нормативним актом, який визначає перелік документів, що додаються до заяви про причини та обставини поранення, є Порядок № 975.

Абзацом 6 пункту 11 Порядку № 975, серед іншого, визначено, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги додається документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Порядок № 975 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу № 2636 від 13.06.2016, в обставинах цієї справи є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.

Отже, посилання відповідача на те, що позивачем не було надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), є безпідставним.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у від 25.05.2018 у справі № 729/426/17.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування пункту 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 15.12.2017 № 131, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

У справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Надаючи оцінку діям державних органів у спірних правовідносинах, суд не може визнати їх такими, що відповідають принципу "належного урядування".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з огляду на положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду.

Водночас з урахуванням зазначеного, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу внаслідок настання ІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності – 11.07.2016.

Крім того, позивач просить суд зобов'язати відповідача у п'ятнадцятиденний з дня набрання рішенням суду законної сили подати до суду звіт про його виконання.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, за приписами вказаної норми покладення таких зобов'язань на суб'єкта владних повноважень є правом, а не обов'язком суду.

Суд не вбачає підстав для застосування зазначеної форми контролю за виконанням судового рішення, оскільки не вважає, що відповідачем після набрання рішенням суду законної сили не будуть добровільно вживатися заходи з метою виконання даного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

З огляду на вищезазначені висновки суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не доказав правомірності свого рішення, що є підставою для часткового задоволення позову.

Позивач від сплати судового збору звільнений, доказів щодо понесення інших судових витрат позивачем не надано.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 250, 255, 260, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (провулок Молодіжний, 8, с. Солониця, Козельщинський район, Полтавська область, 39100, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, 03168, ідентифікаційний код 00034022) про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт пункту 4 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 15.12.2017 № 131, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя Т.С. Канигіна