Рішення № 76109697, 29.08.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/11685/18

Провадження № 2-а/263/388/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю секретаря Рудь Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

перекладача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Маріуполя у порядку розгляду окремої категорії термінових адміністративних справ за правилами позовного провадження справу за адміністративною позовною заявою Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області до ОСОБА_4 про примусове видворення за межі території України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 та затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні,

ВСТАНОВИВ:

1. виклад позиції позивача та заперечень відповідача:

До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області 29 серпня 2018 року надійшла адміністративна позовна заява Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області до ОСОБА_2 про примусове видворення за межі території України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 та затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

На обґрунтування вимог позивач посилається на те, що громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_2 прибув на територію України 05 листопада 2007 року. Відповідно до пояснень відповідача він прибув проїздом до родича. Термін перебування на території України ОСОБА_4 закінчився 02 лютого 2008 року, з території України відповідач своєчасно не виїхав та з цього часу перебуває в Україні незаконно. Згідно з поясненнями відповідача національний паспорт громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 для виїзду за кордон він втратив, до дипломатичних представництв із заявою щодо оформлення документа, що дає право на виїзд з України не звертався, постійного місця роботи не має, перебивається випадковими заробітками, постійного місця проживання не має, на теперішній час винаймає житло за адресою: АДРЕСА_1. Указані обставини свідчать про те, що загальна кількість днів терміну перебування відповідача на території України перевищує дозволений 90-денний термін. Таким чином з 02 лютого 2008 року до теперішнього часу громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_4 перебуває в Україні без реєстрації і документів, що дають право на перебування або проживання на її території, від виїзду з України ухиляється. Законні джерела для існування та підстави для подальшого перебування на території України відсутні. 22 березня 2018 року при проведенні цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю виконання законодавства в міграційній сфері під умовною назвою «Мігрант» працівниками Центрального РВ у м. Маріуполі в Донецькій області разом із працівниками Центрального ВП ГУ НП в Донецькій області виявлений нелегальний мігрант – громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_4, який проживав без законних підстав на території України, при перевірці документів останній надав посвідчення особи громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 серії А2Е № 05570838 від 20 жовтня 2007 року та копію втраченого паспорту громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 для виїзду за кордон серії Р 231416 виданий 03 листопада 2007 року, терміном дії до 02 листопада 2017 року. 22 березня 2018 року відносно відповідача Центральним РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС у Донецькій області складено протокол серії ПР МДО № 000038 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП та винесено постанову серії ПН МДО № 000038 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Зазначене адміністративне стягнення ОСОБА_4 у встановленому порядку не оскаржував, штраф сплатив 23 березня 2018 року, таким чином він визнав факт вчинення ним адміністративного правопорушення та те, що він є нелегальним мігрантом. На підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Центральним районним відділом у м. Маріуполі Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області винесено рішення від 24 березня 2018 року № 5 про примусове повернення за межі України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_4, зобов’язано його самостійно залишити територію України у термін до 22 квітня 2018 року, заборонено подальший в’їзд в Україну строком на три роки та зобов’язано звернутись у десятиденний строк до дипломатичної установи ОСОБА_5 ОСОБА_6 для отримання документа для виїзду з України. Про це відповідачу було належним чином повідомлено та рішення вручене, про що свідчить його особистий підпис від 24 березня 2018 року. Про вказане рішення невідкладно, протягом 24 годин повідомлено Маріупольську місцеву прокуратуру № 1. 09 серпня 2018 року при проведенні сумісного відпрацювання території Центрального району м. Маріуполя працівниками Центрального РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС у Донецькій області разом з працівниками УБЗПТЛ ГУ НП в Донецькі області виявлено, що відповідач у відведений термін не виконав указане рішення, від виїзду з України ухиляється. Подальших підстав для законного перебування відповідача на території України не мається.

У зв’язку із чим, керуючись положеннями ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 288 КАС України, позивач просить суд прийняти рішення про затримання громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_2 з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на шість місяців, а також про примусове видворення останнього.

Відповідач не скористався своїм правом та відзив на позов на адресу суду не направив.

2. заяви і клопотання: від сторін не надходило жодних заяв та клопотань.

3. процесуальні дії суду:

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 серпня 2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами розгляду окремої категорії термінових адміністративних справ у позовному провадженні із повідомленням (викликом) сторін, визначено строк для відповідача для подання відзиву на позов та позивачу для надання відповіді на відзив, роз’яснено строки та порядок надання суду доказів.

Представник позивача – ОСОБА_1 – у судовому засідання позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив надати йому час для добровільного залишення території України, причини не виконання рішення від 24 березня 2018 року пояснив відсутністю коштів.

Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилався позивач, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 9, 244 КАС України, виходить з такого.

Предметом позову у справі є примусове видворення за межі території України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 та затримання його з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

4. фактичні обставини справи, установлені судом:

Судом установлено, що згідно з паспортом громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 для виїзду за кордон серії Р2031416 – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_5 ОСОБА_6. Строк дії паспорту закінчився 02 листопада 2017 року.

Рішенням Центрального районного відділу ГУ ДМС України в Донецькій області від 24 березня 2018 року № 5 про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства вирішено примусово повернути за межі України до країни походження громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_4 та зобов’язано його покинути територію України у термін до 24 квітня 2018 року. На вказаному рішенні наявний підпис ОСОБА_4 на підтвердження його ознайомлення з таким та зобов’язання не пізніше 22 квітня 2018 року залишити територію України.

Доказів, які б указували на оскарження зазначеного рішення відповідачем не представлено.

22 березня 2018 року ГУ ДМС України в Донецькій області відносно ОСОБА_4 складений протокол про адміністративне правопорушення серії НДО № 000106 за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Постановою ГУ ДМС України в Донецькій від 22 березня 2018 року ОСОБА_4 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

23 березня 2018 року ОСОБА_4 сплачений штраф у розмірі 510 грн.

Згідно із довідкою ГУ ДМС України в Харківській області від 27 серпня 2018 року № 6301.8.4/18374-18 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався.

Доказів, які б указували на те, що ОСОБА_4 звертався до уповноваженого органу України за статусом біженців, або ж на право постійного проживання в Україна, або ж з інших підстав суду не представлено.

Вирішуючи питання про примусове видворення відповідача з території України суд виходить з такого.

5. Щодо захисту прав заявника та способу їх захисту, то суд керується положеннями ст. 289 КАС України та вважає, що вимоги позовної заяви витікають із правовідносин щодо видворення за межі території України та затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

6. Норми права, які застосовує суд при вирішенні справи.

Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04 листопада 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 11 вересня 1997 року, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в’їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі – Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону № 3773-VI іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.

Статтею 30 Закону № 3773-VI визначено випадки, коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України.

Зокрема, передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Питання примусового повернення іноземців та осіб без громадянства визначені у ст. 26 вказаного Закону.

Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Враховуючи вищенаведені правові положення статей 26 і 30 Закону №3773-VI примусовому видворенню передують дві обставини, а саме: прийняття рішення про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття такого рішення.

У справі, де предметом розгляду є примусове видворення відповідача із території України, органом, на який покладено обов’язок контролю за дотримання указаного законодавства, винесено рішення про примусове повернення відповідача до країни його громадянства, строк добровільного виконання установлений до 24 квітня 2018 року, про указане рішення відповідач повідомлений в установленому порядку, однак таке добровільно не виконане, що вказує на ухилення відповідача від виїзду з території України.

Вирішуючи питання про затримання указаної особи із поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні суд виходить з наступного.

З матеріалів позову вбачається, що громадянин ОСОБА_6 Азербайджан ОСОБА_4 порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, на даний час не має документа, що дає право на проживання в Україні, ухилився від виконання рішення про його примусове повернення, а також існує ризик його втечі.

У підпункті "f" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: «законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції».

Європейський суд з прав людини у справі «Ливада проти України» (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.

Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі – особливо стосовно іноземного громадянина – шукача притулку – таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п’ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року № 12-рп/2003).

Частиною 1 статті 289 КАС України визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов’язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів чи підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви.

Частина 11 статті 289 КАС України (яка є спеціальною нормою) передбачає, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців.

Під час вирішення справи по сутті відповідачем не заявлялося жодних клопотань про внесення застави в установленому порядку, а також про вирішення питання щодо взяття його на поруки підприємством, установою чи організацією.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини справи, відсутність добровільного виконання відповідачем рішення органу центральної влади, відсутність у відповідача постійного місця роботи, засобів до існування на території України, відсутність у нього документів, які б давали можливість на реалізацію ним мінімально необхідно способів проживання, суд дійшов висновків, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, у цьому випадку вбачає ризик його втечі, а так само у зв’язку із відсутністю у ОСОБА_4 документа, що дає право на виїзд з України, він підлягає поміщенню за місцезнаходженням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, який незаконно перебуває в Україні

З урахуванням наведеного, з огляду на відсутність у відповідача документів, що дають право на виїзд з України та його ухилення від виконання рішення про примусове повернення від 24 березня 2018 року № 5, яким його зобов’язано покинути територію України у термін до 24 квітня 2018 року, що свідчить про наявність обґрунтованих підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, у сукупності з тим, що інші, менш жорсткі заходи (порука та застава) не можуть бути застосовані, суд дійшов висновку про наявність підстав для примусового видворення за межі території України ОСОБА_4

На підставі викладеного, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову в частині примусового видворення відповідача за межі території України, а затримання особи у порядку ст. 289 КАС України є заходом забезпечення належного виконання рішення про видворення, тому позов у частині затримання ОСОБА_4 також підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 371 КАС України суд вважає, що рішення підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 26, 29, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. ст. 3, 9, 10, 11, 242, 246, 269, 271, 288, 289 КАС України , суд,

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області до ОСОБА_4 про примусове видворення за межі території України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 та затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - задовольнити.

Видворити за межі України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Затримати громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у порядку, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України, з поміщенням останнього до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на строк, який не може перевищувати шести місяців.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На час апеляційного оскарження іноземці або особи без громадянства, у яких відсутні документи, що дають право на виїзд з України, продовжують утримуватися у спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях органів (підрозділів) охорони державного кордону чи Служби безпеки України або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Головне управління державної міграційної служби України в Донецькій області, ЄДРПОУ 37841728, юридична адреса: вул. Георгієвська, 30 а, м. Маріуполь, 87515, електронна адреса: dn_zmi@dmsu.gov.ua;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_6 для виїзду за кордон Р2031416, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Суддя О.М. Музика