Рішення № 76109062, 27.08.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2018 року № 810/3125/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (09107, АДРЕСА_1) з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області (09100, м. Біла Церква, вул. Я. Мудрого, 2), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо перерахунку щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2018 рік;

- зобов'язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити 7719,00 грн. щорічної одноразової грошової допомоги як інваліду війни за 2018 рік відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на момент проведених виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є інвалідом війни 2 групи, а тому відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.

Відповідач проти позову заперечував, надав до суду письмовий відзив, у якому зазначив, що щорічна одноразова грошова допомога до 5 травня за 2018 рік виплачена позивачеві у розмірі, передбаченому чинним законодавством.

Ухвалою суду від 02.07.2018 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративний справі.

У судове засідання, призначене на 27.08.2018, учасники справи не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

27 серпня 2018 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання, в якому позивач просить здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив здійснювати розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1.

Судом встановлено, що 13.04.2018 позивачеві було виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3265,00 грн.

24 травня 2018 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області із заявою про перерахунок одноразової грошової допомоги до 5 травня виходячи із розрахунку восьми мінімальних пенсій за віком.

Розглянувши звернення позивача, Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради надало відповідь, оформлену листом від 04.06.2018 №5866, у якій зазначило, що згідно зі статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічна грошова допомога до 5 травня виплачена позивачеві у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №170, а саме, особам з інвалідністю внаслідок війни, визнаним особами з інвалідністю ІІ групи внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, - 3 265,00 гривень.

З урахуванням викладеного, відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції від 25.12.1998 було передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 зазначеної статті було викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Разом з цим, пунктом 63 Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.122014 № 79-VІІІ (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, 3 01 січня 2015 року встановлено, що виплата одноразової грошової щорічної допомоги до 5 травня, яка передбачена Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" віднесена до компетенції та регулюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" установлено, що у 2018 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад.

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3 685 гривень; II групи - 3 265 гривень; III групи - 2 845 гривень.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин діяли нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, проте по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня для ветеранів війни.

Визначаючись щодо способу подолання зазначеної правової колізії, суд виходив з наступного.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Беручи до уваги той факт, що Закон України від 28.12.2014 N 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийнятий пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин".

Аналогічної правової позиції дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 03.04.2018 у справі №539/622/17 та від 28.03.2018 у справі №569/853/17, висновки якого, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають врахуванню судами.

Беручи до уваги висновки Верховного Суду у тотожних правовідносинах, суд зазначає, що виплачуючи позивачеві одноразову грошову допомогу до 5 травня у порядку та розмірах, що встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №170, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожному достатнього життєвого рівня.

Конституційний Суд України виходить із того, що додержання конституційних принципів соціальної і правової держави, верховенства права обумовлює здійснення законодавчого регулювання суспільних відносин на засадах справедливості та розмірності з урахуванням обов'язку держави забезпечувати гідні умови життя кожному громадянину України.

Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може змінюватись державою, зокрема, через неможливість її фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати, які б підлягали розподілу, відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду - 27.08.2018.

Суддя Панченко Н.Д.