Рішення № 76107766, 21.08.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 серпня 2018 р. Справа № 802/1811/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука Максима Петровича,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63)

про: визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Вінницькій області щодо відмови в прийнятті рішення за результатом розгляду заяви про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок запасу земель сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області для подальшого надання у власність;

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок запасу земель сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області для подальшого надання у власність та за результатом його розгляду прийняти рішення;

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в частині зобов'язального характеру.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що постановою суду від 10.10.2017 року, залишеною без змін Вінницьким апеляційним адміністративним судом, зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області. На виконання вимог рішень судів, відповідач повторно розглянув клопотання позивача та відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області. Відмова мотивована тим, що згідно ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Відповідно до представлених позивачем документів, формування об'єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення буде суперечити схемі землеустрою щодо інвентаризації земель Громадської сільської ради. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 21.06.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, зі змісту якого він заперечує проти задоволення адміністративного позову. Також зазначає, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати вже є сформованою згідно технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Громадської сільської ради, а тому подальші дії спрямовані на її розподіл мають здійснюватись за технічною документацією щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Також, зазначив, що питання передачі земель сільськогосподарського призначення є дискреційними повноваженнями Держгеокадастру.

Позивач надав заперечення на відзив, згідно яких вважає доводи відповідача необґрунтованими та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, про задоволення адміністративного позову, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Держгеокадастру з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Разом із тим, листом №К-10041/0-4367/6-17 від 03.07.2017 року відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу із посиланням на те, що місце розташування бажаної до відведення земельної ділянки суперечить Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", а відтак не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (пункт 7 статті 118 Земельного кодексу України).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.10.2017 року, яка залишена без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі від 03.07.2017 року №К-10041/0-4367/6-17 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Листом № 106/0-211/0/95-18 від 22.01.2018 року ГУ Держгеокаадастру у Вінницькій області на виконання постанови суду від 10.10.2017 року відповідачем повторно розглянуто клопотання позивача та відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Оскільки відповідь на адресу позивача не надходила, останній повторно подав заяву від 12.02.2018 року з проханням надати дозвіл на виконання рішення суду. Листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 15.03.2018 року 2065/0-1084/0/95-18 позивачу відмовлено з тих же підстав, що і у листі 106/0-211/0/95-18 від 22 січня 2018 року.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В свою чергу, із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України «Про землеустрій», відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Як уже було встановлено судом вище, позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 гектари для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Разом із тим, із матеріалів справи слідує, що земельна ділянка площею 2 га, щодо якої позивач висловив бажання отримати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо ведення особистого селянського господарства, уже є сформованою та має єдиний кадастровий номер 0522481800:01:000:0223, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок, які перебувають у державній власності (за межами населених пунктів) на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка вже є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер, її подальше виділення здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, про що просить позивач.

Разом з тим, визначаючись щодо правомірності прийнятої відмови, суд зазначає наступне.

Положенням про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, зокрема і форма прийнятих відповідних рішень.

Пунктом 8 Положення визначено, що головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

В свою чергу, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача з клопотанням в порядку статті 118 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою ведення особистого селянського господарства, проте за результатами розгляду клопотання ГУ Держгеокадастром у Вінницькій області на адресу ОСОБА_1 був направлений лист «Щодо розгляду клопотання», а не наказ про відмову в наданні дозволу. Крім того, в листі не було надано роз'яснень щодо того, в якому порядку позивачем може бути отримано у власність земельна ділянка, яка сформована (за присвоєнням кадастрового номера) та належить до земель державної власності.

Отже, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду в постанові від 24.04.2018 року у справі № 802/1534/17-а (адміністративне провадження № К/9901/27898/18).

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи протиправність рішення, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідно до статті частини третьої статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне, з метою відновлення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Формулюючи таким чином рішення зобов'язального характеру, суд виходить з наступного.

Згідно з матеріалами справи, відповідач вже відмовляв позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстави невідповідності місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Така відмова була скасована в судовому порядку як протиправна та було зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву. При цьому відмова, яка оскаржується в даному судовому провадженні, прийнята на виконання постанови суду, яка набрала законної сили, мотивована вже іншою підставою. Вказані обставини переконливо свідчать про систематичність порушень прав позивача з боку відповідача; свідомому самоусуненні відповідача від сприяння позивачу у реалізації його конституційного права на володіння землею.

При цьому, суд не вважає задоволення позову шляхом зобов'язання відповідача надати відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою втручанням в дискреційні повноваження відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.12.2016 року у справі № 802/1224/16-а та в постанові від 12.07.2018 року (справа № 802/230/18-а).

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про встановлення строку виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, з метою забезпечення повного, правильного і своєчасного виконання рішення суду передбачено повноваження адміністративного суду щодо здійснення контролю за його виконанням.

Керуючись наданим правом, а не обов'язком, суд, за наслідками встановлених обставин та досліджених доказів, не вбачає підстав для встановлення судового контролю шляхом надання строку виконання рішення суду відповідачем, з урахування чого, заявлена вимога задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547) задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 гектари для ведення особистого селянського господарства за рахунок запасу земель сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області ОСОБА_1.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 гектари для ведення особистого селянського господарства за рахунок запасу земель сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області та прийняти вмотивоване рішення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (НОМЕР_2, рнокпп НОМЕР_1) сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Вінницький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Альчук Максим Петрович