Постанова № 76106262, 23.08.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року Справа № 918/768/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Суддя - доповідач (головуючий суддя) Філіпова Т.Л., суддя Розізнана І.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" на рішення господарського суду Рівненської області ухваленого 28.03.18р. о 12:35 год. в м. Рівному суддею Марачем В.В. у справі № 918/768/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Українська залізниця"

до відповідача Державного підприємства "Сарненське лісове господарство"

про стягнення в сумі 893 288,02 грн.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" (надалі - Позивач або Укрзалізниця або ПАТ "Українська залізниця") звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" (надалі - Відповідач або ДП "Сарненське лісове господарство") в якому просить стягнути з останнього 893 288 грн. 02 коп.

Підстави позову пов’язані з обставинами надання Відповідачу послуг з перевезення вантажу за Договором № 2209/1073-2012 від 28.12.2012 року про надання послуг з організації перевезення вантажу, у відповідності з яким позивач здійснював перевезення у наданих ним вагонах №№ 32262347, 96398078, 32264426, 96398979 вантажів відповідача за накладними №№548156, 548453, 547612, 547604. У зв'язку із затримкою вагонів №№ 32262347, 96398078, 32264426, 96398979 на шляху прямування працівниками регіональної філії "ОСОБА_3 залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" складено акти загальної форми №№ 10939, 10945, 680, 675, 674, 424, 425, 156, 161, 165, 4610, 4611, 4613, 4609, 158, 162, 164, 166, 15, 16, 23, 53, 58, 67, 7, 8, 14 нараховано відповідно до затверджених тарифів 893 288,02 грн. коштів за надані послуги, а саме користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи (телеграми та повідомлення), подавання та забирання вагонів, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату (тариф) за маршрутом Батьово - Чоп - Мукачево - Кольчино ОСОБА_3 залізниці та внесено в накладні №№ 548156, 548453, 547612, 547604. Відтак, Позивач просить суд стягнути з Відповідача суму додаткових зборів та тарифу у розмірі 893 288,02 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.03.18р. у справі №918/768/17 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" до Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" про стягнення 893 288 грн. 02 коп. відмовлено.

Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд вказав, що подіями, які стали підставою для подання позову є надання послуг та додаткові збори, пов'язані із затриманням вагонів, про що складено акти загальної форми. При цьому акт загальної форми № 10939 від 18.05.2016 року та Акт загальної форми № 10945 від 19.05.2016 р. - початок строку затримки вагонів, а Акт загальної форми № 8 від 22.10.2016 року та Акт загальної форми № 16 від 22.10.2016 року - закінчення затримки вагонів, тобто є саме періодом (днем) виникнення обставин, з якими пов’язано право на позов. Судом першої інстанції застосовано шестимісячний строк позовної давності, встановлений ст..137 Статуту залізниць, який на думку суду закінчився 22 квітня 2017 року, оскільки позовна заява направлена Позивачем на адресу суду 10.11.2017 р. і надійшла 17.11.2017р.

Не погоджуючись із рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" від імені якого діє філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця", звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 28 березня 2018 року у справі №918/768/17 повністю, і ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Центр транспортної логістики» ПАТ «Укрзалізниця» до Державного підприємства «Сарненське лісове господарство» про стягнення 893 288 грн. 02 коп. задовольнити в повному обсязі. Здійснити розподіл судових витрат.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим судом першої інстанції із неповним з’ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи та дослідженим доказам, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Апелянтом, в порушення норм процесуального права вказано ту обставину, що незалучення судом першої інстанції до участі у справі третьої особи суперечить приписам частини другої статті 50 Господарського процесуального кодексу України. Вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що рішення у справі №918/768/17 могло безпосередньо вплинути на права та обов’язки Закарпатської митниці ДФС, а тому, вважаємо, що суд першої інстанції безпідставно не залучив митницю у якості третьої особи, у зв’язку із чим Закарпатську митницю ДФС було позбавлено права надати свої докази, заперечення та пояснення щодо справи, а отже, вказане рішення суду прийнято із порушенням норм процесуального права.

Окрім того, вважає, що суд першої інстанції не застосував закон, що підлягав застосуванню, надав невірну оцінку доказам та дійшов хибного висновку, застосувавши шестимісячний строк позовної давності, оскільки, вказаний строк не може бути застосований до даних правовідносин.

Звертає увагу апеляційного суду, що позов у справі № 918/768/17 випливає з договору про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах від 28.12.2012 року №2209/1073-2012 в редакції Додаткової угоди №4 від 01.12.2015 року, а не з договору перевезення, а отже для вирішення спору не застосовується стаття 137 Статуту залізниць України. Крім того, суд не прийняв до уваги, що ст.137 Статуту залізниць застосовується лише до внутрішніх перевезень, в той час послуги надавалися з організації перевезень надавались для міжнародного сполучення.

Відтак, до правовідносин, що виникли між ПАТ «Укрзалізниця» та ДП «Сарненське лісове господарство» з Договору, застосовується загальний строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, - три роки, а отже строк позовної даності Позивачем не є пропущеним.

Отже, вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача додаткових зборів у розмірі 893 288,02 грн. ґрунтуються на договорі та законі, та заявлені своєчасно, у встановлений законодавством термін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" на рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.18р. у справі №918/768/17. Справу призначено до розгляду.

29.05.2018р. від Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" надійшов відзив на апеляційну скаргу, просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.18р. у справі №918/768/17 залишити без змін. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" на рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.18р. у справі №918/768/17 – без задоволення.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від "21" червня 2018 р. зупинено провадження у справі №918/768/17 до перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №906/429/17.

У зв'язку із перебуванням у відпустці судді Бучинської Г.Б. та судді Мельника О.В. внесено зміни до складу колегії суддів.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2018р. визначено колегію суддів у складі: суддя - доповідач (головуючий суддя) Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р., суддя Розізнана І.В.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від13 серпня 2018 р.поновлено провадження, призначеносправу № 918/768/17 до розгляду.

20.08.2018р. від Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" надійшли додаткові пояснення, щодо заперечення на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" - ОСОБА_1 підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, про задоволення позову.

Представник Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" - ОСОБА_2 заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення законним, обґрунтованим та таким, що прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, між Державним підприємством "Сарненське лісове господарство" (Замовник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (Виконавець) укладено Договір № 2209/1073-2012 від 28.12.2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах (далі - Договір), в редакції Додаткової угоди № 4 від 01.12.2015 до нього, за яким Виконавець зобов'язується за плату і за рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених цим Договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів на власних напіввагонах (п. 1.1. Договору).

У травні 2016 року відповідачем з залізничної станції ОСОБА_3 залізниці було здійснено відправку вагонів №№ 32264426, 96398979, 32262347, 96398078 до станції Тужер Ипорвань МАВ (Угорщина).

На шляху прямування на станції Батьово ОСОБА_3 залізниці на вимогу митних органів України були затримані вагони №№ 32264426, 96398979, 32262347, 96398078, відправником яких є Відповідач, для огляду товарів. На підставі заявки митних органів вказані вагони були затримані, про що складені акти загальної форми. Причиною затримки митними органами цих вагонів був характер товарів, перевезення яких здійснювалось у зазначених вагонах, а саме лісопродукції ("колоди із сосни"). Дії митних органів щодо затримання і перевірки вантажів були предметом розгляду в у справі Рівненського окружного адміністративного суду у справі № 817/1363/16.

За затримку вагонів на шляху прямування працівниками регіональної філії "ОСОБА_3 залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" нараховано додаткові збори в розмірі 893 288,02 грн. за надані послуги, а саме користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи (телеграми та повідомлення), подавання та забирання вагонів, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату (тариф) за маршрутом Батьово - Чоп - Кольчино ОСОБА_3 залізниці та внесено в накладні №№ 548156, 548453, 547612, 547604.

З метою досудового врегулювання спору, Позивач звертався до Відповідача з претензією № ЦТЛ-22/438 від 08.08.2017 року з вимогою сплатити нараховану суму вартості додаткових послуг в розмірі 893 288,02 грн..

На заявлену претензію № 444 від 06.09.2017 р., Відповідачем надано Позивачу відповідь, зі змісту якої вбачається, що державним підприємством було оскаржено у судовому порядку протиправні дії Закарпатської митниці щодо безпідставного затримання вагонів Відповідача, що слідували через зону діяльності Закарпатської митниці. Судовими рішеннями підтверджено протиправність дій Закарпатської митниці ДФС щодо затримання вагонів №№ 32264426, 96398979, 32262347, 96398078. Відтак, у судовому порядку доведено, що затримка вказаних вагонів сталася не з вини ДП "Сарненське лісове господарство", а тому відповідно до п. 1.10 Правил розрахунків за перевезення вантажів підстави для стягнення коштів в розмірі 893 288,02 грн. на думку ДП "Сарненське лісове господарство" відсутні.

Звернувшись до суду , позивач просив стягнути вартість додаткових послуг за весь період затримки вагонів відповідно до складених актів та наданого розрахунку, мотивуючи це наявністю договірних відносин та обов’язком відповідача оплачувати усі надані йому послуги , передбачені договором за тарифами, встановленими Збірником тарифів.

Апеляційний суд, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, встановивши обставини, які підлягали встановленню на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, не знайшов підстав для задоволення поданої скарги.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Між сторонами спору існують зобов’язальні відносини, які випливають з договору перевезення вантажів у міжнародному залізничному сполученні. Обставини виникнення спору пов’язані також з діями митних органів – Закарпатської митниці ДФС України, яким вчинялись дії щодо вантажів відповідача під час здійснення перевезення.

Згідно з п. 24, п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України (далі - МК України) митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з ч. 2 ст. 218 МК України, розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб.

З аналізу положень Митного кодексу України вбачається, що ст. ст. 325, 338 Митного кодексу України, включені у глави 47 "Організація митного контролю" та 48 "ОСОБА_2 митного контролю" відповідно, які містять загальні принципи та норми проходження процедури митного контролюю та здійснення огляду (переогляду) транспортних засобів комерційного призначення, тоді як ст. 218 Митного кодексу України включена у главу 32 "Митні формальності на залізничному транспорті", яка містить спеціальні норми проведення митних процедур саме на залізничному транспорті та підлягає застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин сторін, як спеціальна норма права.

Разом з тим, згідно із ст. 119 Статуту залізниць України, за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (ст. 129 Статуту залізниць України).

Встановлено, що Позивачем на підставі актів загальної форми, складених по факту надання додаткових послуг відповідачу стосовно його вантажів, розраховано вартість наданих послух по кожному з вагонів, зокрема нараховані додаткові збори Відповідачу за користування вагонами, маневрову роботу, зберігання вантажу, надання інформації про вантажні роботи (телеграми та повідомлення), подавання та забирання вагонів, зважування вантажів при затримці, а також провізну плату, на загальну суму 893 288,02 грн.

Виходячи з досліджених доказів та встановлених обставин апеляційний суд зазначає.

За загальним правилом статті 908 КЦ України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Умовами розділу 2 Договіру № 2209/1073-2012 від 28.12.2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах (далі - Договір), в редакції Додаткової угоди № 4 від 01.12.2015, передбачено обов’язки Замовника послуг, зокрема п.2.2.7 проводити оплату за надані послуги, пов’язані з організацією перевезень, які замовлені замовником , відповідно до розділу 3 договору.

Обставини затримки вагонів для перевірки митними органами є митними процедурами, незалежно від того, чи є вони звичайними чи екстраординарними , а відтак слід погодитись з позицією позивача щодо посилання на положення статті 218 Митного кодексу України та висновку про те, що виконання митних формальностей є обов’язком, який покладається на власника товару.

Відтак, судова колегія вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача додаткових зборів у розмірі 893 288,02 грн. підлягають задоволенню як такі, що ґрунтуються положеннях законодавства та умовах діючого між сторонами договору.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у частині застосування судом першої інстанції положень про позовну давність вказати на наступне.

Представником Відповідача в суді першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності при вирішенні спору.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення з Державного підприємства "Сарненське лісове господарство" додатковий збір за затримку вагонів на загальну суму 893 288,02 грн..

Відповідно до частини п'ятої статті 315 ГК України та статті 137 Статуту залізниць для позовів перевізника до вантажоодержувача чи вантажовідправника, що випливають з перевезення, встановлено шестимісячну позовну давність.

Статтею 926 ЦК України та частиною шостою статті 315 ГК України встановлено, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Враховуючи вимоги Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 03.06.1999, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980" та те, що Україна приєдналася 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, при вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, необхідно враховувати приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення.

Статтею 48 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (в редакції, чинній від 16.10.2015; дата набрання чинності для України 01.07.2016), яка врегульовує позовну давність, не містить положень про строки давності щодо подання залізницею позовів до вантажовідправників.

Відповідно до § 1 та § 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року) строк давності позовів, які ґрунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності починається: a) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки; b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу; c) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред'явлені позови. День, зазначений як початок відліку строку давності, ніколи не включається до строку.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі, які пов'язані з перевезенням вантажу відповідача у міжнародному сполученні має застосовуватися однорічна позовна давність за правилами § 1 та § 2 статті 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення від 9 травня 1980 року), а не шестимісячний строк, передбачений статтею 137 Статуту залізниць та частиною п'ятою статті 315 ГК України, як про те дійшов висновку господарський суд першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.07.2018р. у справі №906/429/17.

Відтак, необхідною умовою вірного встановлення початку строку перебігу позовної давності є необхідність встановлення певної події.

В даному випадку подіями, які стали підставою для подання позову є надання послуг та додаткові збори, пов'язані із затриманням вагонів, про що складено акти загальної форми. При цьому акт загальної форми № 10939 від 18.05.2016 року та Акт загальної форми № 10945 від 19.05.2016 р. - початок строку затримки вагонів, а Акт загальної форми № 8 від 22.10.2016 року та Акт загальної форми № 16 від 22.10.2016 року - закінчення затримки вагонів, тобто є саме періодом (днем) виникнення обставин.

Разом з тим, оскільки колегія суддів вважає, що до даних правовідносин слід застосовувати однорічну позовну давність, таким чином, строк позовної давності за вимогами, що випливають з вказаних актів, закінчився 23.10.2017 року.

Разом з тим, судова колегія дослідивши матеріали справи, зазначає, що позовна заява направлена Позивачем на адресу господарського суду Рівненської області 10.11.2017 р., про що свідчить відбиток штемпеля відділення поштового зв'язку м. Київ на конверті та описі вкладення у цінний лист. Тобто, позов пред'явлено з пропуском встановленого строку позовної давності.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконливого висновку, що при прийнятті рішення господарським судом наведене враховано не було, однак, хоча й з інших підстав, зроблено правильний висновок про те, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом поза межами строку позовної давності.

Разом з тим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені позивачем причини пропуску строку позовної давності не є поважними, та дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про те, що відносини, які склалися між сторонами, не є правовідносинами, що випливають з договору перевезення вантажу, а є відносинами транспортного експедирування апеляційний суд не приймає, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Статтею 9 цього ж Кодексу передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 та 2 статті 307 ГК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Статтею 1 Закону Україн "Про залізничний транспорт" визначено, що залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо. Залізниця - відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі - АТ "Укрзалізниця"), утвореного відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.

Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457 (із змінами та доповненнями), встановлено, що залізничний транспорт загального користування є однією з базових галузей економіки України, що забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця. Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

Вказаними нормами стверджується, що основним видом діяльності залізниці, як залізничного транспорту, є здійснення перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі.

Разом з тим, п. 3.1, п/п.1 п.3.2 Положення про філію "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого Рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 09.03.2017 протокол №Ц-57/18 Ком.т., встановлено, що метою та предметом діяльності філії є задоволення потреб держави та юридичних і фізичних осіб в безпечних якісних залізничних перевезеннях та надання послуг з перевезення вантажів.

Відтак, Договір про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напівввагонах від 25.12.2012 року №2209/1073-2012 в редакції Додаткової угоди №4 від 01.12.2015 року за своєю правовою природою є саме договором перевезення, і, відповідно, має регулюватися нормами Закону про перевезення.

Крім того, суд зазначає, що підтвердженням того, що між сторонами виникли правовідносини по перевезенню є складання перевізного документа - транспортних накладних, в яких, зокрема, як перевізника, зазначено станції відправлення ПАТ "Українська залізниця".

Отже, наведені норми ГК України і Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності та регулюють питання його перебігу відносно позову залізниці до вантажоодержувача, що випливають із перевезення.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного суду України від 09.08.2017 року у справі № 904/7033/16.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, хоча й помилково не застосував до спірних відносин положення міжнародного договору, який в порядку статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Разом з тим, суд зауважує на наступному.

Одним із доводів апеляційної скарги є аргумент про порушення норм процесуального права місцевим господарським судом, а саме незалучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Закарпатської митниці ДФС України.

Однак, з такими доводами апеляційний суд не погоджується, оскільки відповідно до ст.. 50 ГПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов’язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Таким чином, залучення до участі у справі третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, можливо за наявності підстав для висновку про вплив спору на права цієї особи чи її обов’язки, які можуть виникати у зв’язку з вирішенням спору.

В даному випадку, враховуючи, що спір між сторонами виник при виконанні господарського договору, відносини сторін носять приватноправовий характер і вочевидь, не впливають на права або будь-які обов’язки митного органу, який, в свою чергу, за визначенням, є суб’єктом владних повноважень.

На думку апеляційного суду у наведеному не вбачається порушення норм процесуального права, оскільки предметом позову є саме стягнення, яке випливає із договірних відносин між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" від імені якого діє філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Українська залізниця" та Державним підприємством "Сарненське лісове господарство" на підставі Договору № 2209/1073-2012 від 28.12.2012 року про надання послуг з організації перевезень вантажів, а рішення у справі жодним чином не впливає на права та обов’язки Закарпатської митниці ДФС України.

З огляду на викладене, апелянтом не наведено переконливих та обгрунтованих доказами доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення предбачених ст. 277-279 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII), не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 240, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від імені якого діє філія "Центр транспортної логістики" ПАТ "Укрзалізниця" на рішення господарського суду Рівненської області від 28.03.18р. у справі № 918/768/17 залишити без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/768/17 повернути господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "28" серпня 2018 р.

Суддя - доповідач (головуючий суддя) Філіпова Т.Л.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Василишин А.Р.