Постанова № 76106019, 28.08.2018, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

28.08.2018 справа №908/673/18

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (судді-доповідача): суддів: при секретарі судового засідання: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4справу розглянуто в порядку письмового провадження без виклику учасників справи розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя На рішення господарського суду Запорізької областівід 14.06.2018р. (повний текст підписано 19.06.2018р.)у справі №908/673/18 (суддя Корсун В.Л.)за позовомПриватного підприємства “Елін-2007”, м. Кам’янське Дніпропетровська областьдо Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя простягнення 52 765,55грн.В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року до господарського суду звернулось Приватне підприємство “Елін-2007”, м. Кам’янське Дніпропетровська область (далі – Позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя (далі – Відповідач) про стягнення грошових коштів у сумі 52 765,55 грн., а саме: 39 102,00 грн. – заборгованості за фактично поставлений товар, 11287,79 грн. – інфляційних втрат та 2375,76 грн. – 3 % річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.06.2018 позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зокрема, скаржник вважає, що строк виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару на момент подання позову не настав, оскільки сторонами не складались акти приймання – передачі товару з підписанням яких пов’язаний початок відліку строку для виконання зобов’язання та Позивачем не надавався рахунок на оплату товару. Також, Відповідач зазначав, що суд першої інстанції помилково посилався у рішенні на вимоги щодо обов’язку складання актів, передбаченого Інструкціями П-6 та П-7, оскільки акти, які передбачені цими Інструкціями, не відповідають підставам складання та змісту актів приймання – передачі, передбачених умовами п. 4.2. Договору. Також, посилається на порушення господарським судом норм процесуального права у зв’язку з відхиленням клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 25.07.2018 у справі №908/673/18 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2018р. та встановлено строк учасникам справи по 09.08.2018р. включно для надання до Донецького апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи. Вказаною ухвалою також повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі ч.10 ст.270 цього Кодексу, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Інших клопотань від учасників справи не надходило.

За таких обставин, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Від Позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Зокрема, за змістом відзиву Позивач зазначив, що помилковим є твердження Відповідача про те, що строк оплати не настав, оскільки рахунок на оплату товару надавався Відповідачу разом з товаром про що свідчить підпис уповноваженої особи вантажоодержувача в товарно- транспортній накладній та вважав висновок суду першої інстанції про те, що відсутність акту приймання –передачі не є підставою, яка звільняє Відповідача від обов’язку здійснити оплату за поставлений товар – правомірним. Також, вважав вірним висновок суду про відсутність підстав про задоволення клопотання Відповідача про витребування доказів та зазначив про відсутність порушення норм процесуального права при розгляді справи.

Враховуючи положення ч.ч.13, 14 ст.8 ГПК України фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

– укладення 07.10.15р. між сторонами Договору поставки № 150249, відповідно до умов п.1.1 якого Позивач зобов'язався у 2015 р. поставити (передати у власність) замовникові товари, зазначені в специфікації (ях) - додатку(ах) до цього Договору, а Відповідач - прийняти і оплатити їх вартість на умовах цього Договору;

– підписання специфікації № 1 (яка є додатком №1 до Договору) в якій сторони погодили поставку товару (лакотканини електроізоляційної шовкової) у кількості 1000,0 м.кв. на загальну суму 114 000,00 грн.;

– виставлення Позивачем Відповідачу рахунку від 11.11.2015р. № 389 на оплату товару в розмірі 39 102,00грн.

– здійснення поставки товару Відповідачу та прийняття останнім поставленного товару за видатковою накладною від 11.11.2015р. № 301 на загальну суму 39 102,00 грн. та на підставі довіреності від 27.10.15 № 201 типової форми № М-2;

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині своєчасної поставки товару, у зв’язку з чим просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивача суму заборгованості у розмірі 39 102,00грн. Враховуючи умови Договору та приписи діючого законодавства, Позивачем на суму заборгованості нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач у суді першої інстанції проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначав про те, що строк оплати у відповідності до п. 4.2. Договору не настав, оскільки акти приймання – передачі товару сторонами не підписувались.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з мотивів доведеності факту прострочення виконання обов’язку з оплати вартості поставленого товару, наявності підстав для стягнення суми заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів погоджується з такими висновками господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції, з чим погоджується судова колегія, встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 ГК України.

Згідно з ч.1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п.1 ч.1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

За твердженням Відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що 90-денний строк виконання зобов’язання з оплати вартості поставленого товару передбаченого п. 4.2. договору не настав з причин відсутності складання та направлення постачальником замовнику акту приймання-передачі товару. Крім того, Відповідач вважав помилковим висновок суду про застосування до спірних правовідносин сторін положень Інструкції № П-6 від 15.06.65р., зазначав, що суд першої інстанції безпідставно посилався у рішенні на вимоги щодо обов’язку складання актів, передбаченого Інструкціями П-6 та П-7, оскільки акти передбачені цими Інструкціями не відповідають підставам складання та змісту актів приймання – передачі, передбачених умовами п. 4.2. Договору.

Наведені обставини покладені Відповідачем в основу апеляційної скарги, оскільки ненастання/настання строку виконання зобов’язання з оплати вартості поставленного товару має важливе значення для вирішення спору по суті.

Відхиляючи твердження Відповідача про ненастання передбаченого п.4.2 договору 90-денного строку оплати товару з причин відсутності складання та направлення постачальником замовнику актів приймання-передачі товару і рахунку-фактури, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що оскільки Договором поставки не регламентовано порядок складання актів приймання-передачі товару, то згідно п.5.8 договору в цій частині застосовуються положення Інструкції №П-6 від 15.06.1965р., з пункту 26 якої випливає покладення саме на замовника обов'язку складання та затвердження актів приймання-передачі товару. Відтак, перебіг строку оплати продукції, отриманої за видатковою накладною від 11.11.2015р. № 301 розпочався 13.11.2015р. і закінчився 22.03.16 включно. Тобто, на момент звернення постачальника з позовом, його право на отримання оплати за поставлений товар було порушено.

Крім того, колегія суддів зауважує, що рахунок (рахунок-фактура) є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.

Договір, укладений між сторонами, містить умови щодо строку та порядку оплати, а також необхідні реквізити сторін, що свідчить про можливість виконання зобов’язання відповідачем.

Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє Відповідача від обов’язку з оплати поставленого товару в порядку, передбаченому Договором.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до договорів, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін видаткової накладної та відсутності у замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару. У разі наявності у Замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару, право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до договорів, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін акту приймання-передачі товару.

Виходячи з системного аналізу змісту п.п.4.2,4.3,5.5,5.8 Договору поставки №150249 від 07.10.2015р. в їх сукупності, колегія суддів вважає, що обов'язок постачальника направити замовнику акт приймання-передачі наступає лише у разі виникнення у останнього зауважень чи претензій щодо якості, комплектності та асортименту товару під час його прийняття. В усіх інших випадках обов'язок скласти відповідний акт покладається на замовника при прийнятті продукції, доставленої постачальником.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки вимоагми Договору встановлений інший строк оплати товару, а саме – 90-денна відстрочка його оплати, саме зі спливом такого строку з моменту поставки товару право Позивача є порушеним.

Наразі, факт прийняття Відповідачем товару без зауважень і претензій, підтверджений матеріалами справи, про що свідчить підписана замовником видаткова та накладна.

Наведеним спростовується твердження скаржника про ненастання 90-денного строку виконання ним грошового зобов'язання щодо оплати товару за видатковими накладними, встановленого п.4.2 договору поставки.

Зазначені доводи скаржника ґрунтуються на вибірковому довільному тлумаченні вищевказаних умов Договору.

За таких обставин, враховуючи невиконання Відповідачем зобов'язань за Договором стосовно здійснення оплати вартості поставленого товару, наявність підстав для стягнення суми основної заборгованості у розмірі 39 102,00грн., 3% річних у розмірі 2 375,76грн. та інфляційних втрат у розмірі 11 287,79грн., висновок суду першої інстанції про задоволення позову є правомірним.

Щодо твердження Відповідача, про те, що відхилення судом клопотання про витребування доказів усперечить принципу змагальності сторін у господарському процесі та є на думку апелянта порушенням норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що господарський суд, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, правомірно виходив з того, що наявність у Позивача в оригіналах документів, які підтверджують взаємовідносини ПП “Елін-2007” та ПрАТ “ЗЕРЗ” у даній справі не позбавляє сторону Відповідача ознайомитись із вказаними документами та дослідити їх під час розгляду цієї справи по суті. Крім того, судом прийнято до уваги, що копії таких документів Позивачем направлено Відповідачу разом із копією позовної заяви.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає в діях суду першої інстанції порушень норм процесуального права.

Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 р.).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судова колегія вважає, що апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2018 у справі № 908/673/18 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 14.06.2018 у справі № 908/673/18– залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції – покласти на Приватне акціонерне товариство “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.08.2018.

Головуючий (суддя-доповідач): О.В. Стойка

Судді: І.В.Зубченко

ОСОБА_3