Рішення № 76105987, 29.08.2018, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

29 серпня 2018 року м. Чернігів

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №927/484/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України", код ЄДРПОУ 36001810, вул. Ярославів Вал, 33 Б, м. Київ, 01034

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Слізкової Лесі Петрівни, ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 17024

предмет спору: про стягнення 21 282,55грн

Учасники справи не викликались.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" подано позов до Фізичної особи-підприємця Слізкової Лесі Петрівни про стягнення 21 282,55грн боргу, а саме: 20200,32грн боргу по оплаті вартості поставленого товару, 80,00грн інфляційних втрат, 453,82грн 20% річних та 548,41грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки товару № 2788 від 14.04.2016.

Ухвалою від 02.07.2018 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою суду від 24.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 24.07.2018 отримана учасниками справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Також ухвалою від 24.07.2018 встановлено сторонам строк для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини - до 06.08.2018.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 07.08.2018.

Відзиву на позов у встановлений строк суду не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

14.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" (надалі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Слізковою Лесею Петрівною (надалі - покупець) укладено договір поставки товару №2788 (далі - договір) (а.с. 12).

За умовами п. 1.1 договору постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 2.1 договору найменування та кількість товару зазначаються в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна на товар встановлюється на підставі прас-листів постачальника, що є додатками до цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження покупцем ціни та вартості товару вважається підписана сторонами накладна.

Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару протягом (але не пізніше) 30 календарних днів з моменту передачі такої партії товару (п. 3.3 договору).

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 20200,32грн, що підтверджується видатковими накладними №МВЧ-003134 від 30.03.2018 на суму 10113,72грн та №МВЧ-003397 від 06.04.2018 на суму 10086,60грн (а.с. 16-17).

Відповідач отримав товар, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача Махортової на видаткових накладних та генеральна довіреність, видана ФОП Слізковою Л.П. матеріально-відповідальним особам, які будуть здійснювати прийом товару і підписувати та завіряти свій підпис на супровідних документах штампом, печаткою, а саме: Махортовій. (а.с. 13).

Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару не виконав.

Таким чином, станом на день подання позову заборгованість відповідача з оплати вартості товару, поставленого по договору від 14.04.2016 №2788 становить 20200,32грн.

Позивачем нараховано відповідачу 80,00грн інфляційних втрат за період прострочення оплати з квітня по червень 2018 року, 453,82грн 20% річних за період прострочення оплати з 30.04.2018 по 13.06.2018 та 548,41грн пені за період прострочення оплати з 30.04.2018 по 13.06.2018.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Станом на день прийняття рішення доказів розірвання договору або визнання його недійсним суду не надано.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач у порушення ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не провів оплату вартості поставленого товару у визначений договором строк, господарський суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості у розмірі 20200,32грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.

За визначенням статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку інфляційних нарахувань, процентів річних та пені (а.с. 9-10) дійшов висновку, що позивачем розрахунки виконано неправильно з огляду на наступне.

Так, відповідно до умов п.3.3 договору прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №МВЧ-003134 від 30.03.2018 на суму 10113,72грн - почалось з 30.04.2018, за видатковою накладною №МВЧ-003397 від 06.04.2018 на суму 10086,60грн - з 07.05.2018.

Отже, позивачем невірно визначений період прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №МВЧ-003397 від 06.04.2018 на суму 10086,60грн.

Крім того, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати за період прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №МВЧ-003134 від 30.03.2018 за період з квітня по травень 2018 року. Проте, як встановлено судом, заборгованість за даною видатковою накладною виникла з 30.04.2018, тобто за квітень 2018 року інфляційні втрати не нараховуються.

За перерахунком суду:

- за прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №МВЧ-003134 від 30.03.2018 на суму 10113,72грн за період з 30.04.2018 по 13.06.2018 пеня становить 423,91грн, три відсотки річних - 249,36грн, інфляційні втрати не відбулись;

- за прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №МВЧ-003397 від 06.04.2018 на суму 10086,60грн за період з 07.05.2018 по 13.06.2018 пеня становить 357,02грн, три відсотки річних - 210,01грн, інфляційні втрати не відбулись.

Таким чином, суд, не виходячи за межі заявлених позивачем сум, дійшов висновку задовольнити вимоги позивача в частині стягнення пені у сумі 548,41грн та в частині стягнення відсотків річних у сумі 45382грн. В решті вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 80,00грн відмовити.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір у сумі 1755,38грн.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Слізкової Лесі Петрівни (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 17024) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" (код ЄДРПОУ 36001810, вул. Ярославів Вал, 33 Б, м. Київ, 01034) 20200,32грн боргу, 453,82грн 20% річних, 548,41грн пені та 1755,38грн судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 80,00грн відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя С.В. Белов