Постанова № 76105979, 21.08.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2018 року м.Дніпро Справа № 904/2526/18

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Чус О.В.- доповідач

судді: Березкіна О.В., Пархоменко Н.В. (зміна складу судової колегії відбулася на підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.08.2018 р.)

Секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.

Представники сторін:

від позивача: Омельчук В.М., довіреність №18-0014/16218 від 22.03.2018 р., представник;

від відповідача: ОСОБА_7, ордер серії ДП №648/011 від 17.08.2018 р., адвокат;

від третьої особи: Василевський О.А., довіреність №383 від 12.03.2018 р., адвокат.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2018 (суддя Панна С.П. ) у справі № 904/2526/18

за позовом Національного банку України,

до ОСОБА_4,

третя особа ПАТ КБ"Приватбанк"

про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 09.06.2018 № 18-0016/31872, в якому просив стягнути з ОСОБА_4 на користь Національного банку України заборгованість за кредитним договором від 03.03.2009р. №19, укладеним між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" у розмірі 1 799 129 083,05грн.; залучити Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; здійснювати розгляд справи у закритому судовому засіданні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на приписи ст. ст. 543, 554 Цивільного кодексу України, порушення ПАТ КБ "Приватбанк" умов кредитного договору в частині своєчасного та повного повернення кредитору наданих кредитних коштів та укладений між позивачем та ОСОБА_4 в забезпечення зазначеного кредитного договору від 03.03.2009р. №19 договір поруки від 27.05.2016р. № 19-1/П.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2018 у справі відмовлено Національному банку України у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України. Позовну заяву повернуто заявнику.

Господарським судом були встановлені наступні обставини:

- спір щодо договору поруки, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи, відноситься до юрисдикції господарських судів;

- майно ОСОБА_4 (квартири АДРЕСА_2) відчужене 11.10.2017 та 13.10.2017;

- місцем проживання ОСОБА_4 є м.Женева, Швейцарія;

- одночасно господарським судом роз"яснено Національному банку України про право звернення з вищезазначеним позовом до суду за місцем проживання ОСОБА_4

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у господарського суду відсутні підстави для відкриття провадження у справі та роз'яснив Національному банку України про необхідність звернення з вищезазначеним позовом до суду за місцем проживання ОСОБА_4.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Національний банк України подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення судом норм процесуального права, просить Дніпропетровський апеляційний господарський суд її скасувати та направити справу до Господарського суду Дніпропетровської області для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Апелянт зазначає, що:

- в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовна заява була подана Національним банком України з дотриманням визначеної в ст. 20 Господарського процесуального кодексу України предметної та суб'єктної юрисдикції (правил підвідомчості), що виключає можливість застосування судом положень п.1 ч.1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України;

- суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги та дослідив надані представником ОСОБА_4 документи, чим порушив встановлений Господарським процесуальним кодексом України порядок вирішення судом питання про відкриття провадження у справі та дослідження доказів; обставини, які підтверджувались такими документами, та які суд першої інстанції вважає встановленими, а саме відчуження ОСОБА_4 належного йому нерухомого майна - квартир АДРЕСА_2 та його перебування на консульському обліку в консульському відділі Посольства України у Швейцарській Конфедерації, відповідно, є недоведеними;

- факт перебування ОСОБА_4 на консульському обліку в Швейцарській Конфедерації не має правового значення під час вирішення судом питання щодо місця його проживання для цілей визначення підсудності даного спору, оскільки у відповідності до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місцем перебування/проживання особи є адміністративно-територіальна одиниця та відповідне житло саме на території України;

- суд першої інстанції повинен був вирішувати питання про підсудність/непідсудність поданого позову виходячи лише з належним чином підтверджуваного у порядку, встановленому ч.ч.6-8 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, факту відсутності відомостей про зареєстроване в Україні місце проживання ОСОБА_4 та факту належності зазначеній особі нерухомого майна в м.Дніпрі;

- з огляду на приписи ч.6 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, у суду першої інстанції на момент постановлення оскаржуваної ухвали були відсутні належні правові підстави для висновків про непідсудність даного спору Господарському суду Дніпропетровської області;

- місцевий господарський суд в будь-якому випадку повинен був відкрити провадження у справі, у відповідності до ч.6 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, за останнім відомим зареєстрованим в Україні місцем проживання ОСОБА_4 - АДРЕСА_1; у відповідності до ч. 10 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з тим, що отримана судом в порядку ч.ч.6-8 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи.

Відзив на апеляційну скаргу подано представником відповідача з пропуском встановлених ухвалою апеляційного суду від 23.07.2018 строків, доказів в обґрунтування поважності причин такого пропуску відповідачем не представлені. З огляду на викладене відзив відповідача на апеляційну скаргу залишено апеляційним судом без розгляду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників по справі, судова колегія апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, Національний банк України звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором №19 від 03.03.2009, укладеним між Національним банком України та ПАТ КБ"Приватбанк", в сумі 1 799 129 083,05грн.

При цьому позивач посилався на обставини щодо порушення позичальником, яким є ПАТ КБ"Приватбанк" умов вказаного кредитного договору в частині своєчасного повернення кредитних коштів та щодо прийняття рішення здійснити стягнення відповідної суми коштів з поручителя, яким є ОСОБА_4 за договором поруки №19-1/П від 27.05.2016, укладеним в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Відносно юрисдикції господарських судів та підстав пред'явлення позову до господарського суду Дніпропетровської області позивачем було зазначено, що кредитний договір (основне зобов'язання) укладений між кредитором та позичальником, тобто двома юридичними особами, даний спір щодо стягнення заборгованості з поручителя виник з правочину, укладеного для забезпечення виконання цього основного зобов'язання, у зв'язку з чим, відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а також що дана правова позиція була підтверджена висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-ц.

За наслідками розгляду позовної заяви Національного банку України на стадії вирішення питання про відкриття провадження господарським судом винесена оскаржувана ухвала.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Як встановлено ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена параграфом 1 глави 2 розділу 1 Господарського процесуального кодексу України; територіальна юрисдикція (підсудність) - параграфом 3 глави 2 розділу 1 зазначеного кодексу.

При цьому, Господарським процесуальним кодексом України визначено різні правові наслідки у випадку пред'явлення позивачем позову з недотриманням/порушенням встановлених правил підвідом-чості чи підсудності справ господарським судам.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Зі змісту вказаної правової норми вбачається право суду відмовити у відкритії провадження у справі у випадку недотримання позивачем правил підвідомчості.

Звертаючись з позовом про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором поруки від 27.05.2016р. № 19-1/П в порядку господарського судочинства, позивач виходив з того, що кредитний договір №19 від 03.03.2009р., виконання зобов'язань за яким забезпечено зазначеним договором поруки, укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк", тобто двома юридичними особами, а тому керувався п. 1 ч. 1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається зі змісту мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції за результатами дослідження та встановлення викладених вище обставин було підтверджено правомірність висловленої позивачем правової позиції стосовно підвідомчості господарському суду спору у даній справі, з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої палати Верховного суду від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-ц.

У постанові Великої палати Верховного суду від 13.03.2018 у справі №415/2542/15-ц зазначено, що:

- у цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів (42);

- з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо (41);

- позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором, тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом; такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин (44);

- захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього (46);

- господарський процесуальний кодекс України у редакції, що набрала чинності 15.12.2017, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (п. 1 ч. 1 ст.20) (22);

- з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; у цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи; така юрисдикція визначається, враховуючи суб'єктний склад основного зобов'язання (23);

- з 15.12.2017 у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання (64).

З огляду на наступні обставини:

- у відповідності до п.1 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, тоді як позов пред'явлений до фізичної особи ОСОБА_4;

- предметом позову є вимоги лише до фізичної особи, яка не є підприємцем;

- в позовній заяві не об'єднано вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання,

колегія суддів вважає, що позовна заява Національного банку України не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства та у відповідності до п.1 ч.1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України у відкритті провадження у справі позивачу слід відмовити; спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у наступних постановах: Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018р. у справі №545/1014/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №641/9926/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №1522/18417/12-ц, Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі №569/2749/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №534/1898/14-ц.

В той же час, колегія суддів погоджується з доводами апелянта відносно того, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги та дослідив надані представником ОСОБА_4 документи, чим порушив встановлений Господарським процесуальним кодексом України порядок вирішення судом питання про відкриття провадження у справі та дослідження доказів.

Так, місцевим господарським судом в оскаржуваній ухвалі було встановлено, що майно ОСОБА_4 (квартири АДРЕСА_2) відчужене 11.10.2017 та 13.10.2017; місцем проживання ОСОБА_4 є м.Женева, Швейцарська Конфедерація та зазначив, що за неведених обставин у господарського суду відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Згідно ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Порядок подання доказів визначений статтею 80 Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно з ч.ч. 2-3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Надані представником ОСОБА_4 копії договорів купівлі-продажу квартир від 11.10.2017 та від 13.10.2017, Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та закордонного паспорта ОСОБА_4, як вірно зазначає апелянт, не могли бути прийняті до уваги судом першої інстанції на стадії вирішення питання про прийняття до розгляду позовної заяви Національного банку України, враховуючи те, що:

- до моменту постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі ОСОБА_4 не є учасником справи (відповідачем) в розумінні ст. 41, ст.45 Господарського процесуального кодексу України;

- докази можуть бути подані відповідачем разом з відзивом на позовну заяву, який подається в строк, встановлений судом, що визначено ч. 3 ст. 80, ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження у справі не у зв'язку з порушенням позивачем встановлених Господарським процесуальним кодексом України правил підвідомчості, а у зв'язку з недотриманням територіальної юрисдикції, визначеної статтями 27-30 Господарського процесуального кодексу України, що не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не свідчить про те, що спір у даній справі не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. До того ж, порушення позивачем правил територіальної юрисдикції (підсудності) має наслідком передачу справи з одного суду до іншого в порядку, визначеного ст. 31 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність відмовити позивачу у відкритті провадження у справі, однак неправильно застосував норми Господарського процесуального кодексу України, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2018 у справі № 904/2526/18 слід змінити у викладенні її мотивувальної частини.

Витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Національний банк України.

З огляду на викладене та керуючись ст. 129, п.1 ч.1, ч.6 ст. 175, ст.277, ст.282, ст.284 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2018 у справі №904/2526/18 змінити в частині викладення її мотивувальної частини.

В іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2018 у справі № 904/2526/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови до Верховного Суду.

Повна постанова складена 23.08.2018р.

Головуючий суддя О.В. Чус

Судді О.В. Березкіна

Н.В. Пархоменко