Рішення № 76104411, 23.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 серпня 2018 року № 826/6045/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Пенсійного фонду України

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, в якому просить суд зобов'язати відповідача сформувати та подати до Державної казначейської служби України подання про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири у розмірі 8 221,00 грн., сплаченого згідно квитанції від 21.06.2017р. № 28-24001N/1.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вперше придбала житло, для вчинення нотаріальної дії щодо реєстрації права власності на придбану квартиру змушена була сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта, у її випадку, 8 221,00 грн. Оскільки таке житло придбано позивачем вперше, на нього поширюються винятки, передбачені у п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування». Для повернення безпідставно сплачених коштів позивачка звернулась із заявою до відповідача, однак такий відмовив у поверненні коштів, оскільки відповідач неуповноважений встановлювати факт придбання житла вперше. Позивач вважає відповідь необґрунтованою, враховуючи викладене звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, пославшись на те, що п.1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" не зазначає, у який саме спосіб має бути придбане житло вперше (за договором купівлі-продажу, дарування, за заповітом ,тощо). Позивач не вказує, чи перебувало у її власності житло в минулому, яке придбавалось в будь-який інший спосіб. Також відповідач зазначав, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування зараховується до загального фонду державного бюджету та на рахунки Пенсійного фонду України не надходить, тому позовна вимога до Пенсійного фонду України виходить за межі його повноважень. Одночасно вказував на пропуск строку звернення позивачем до суду із даним позовом, оскільки позивачем придбане житло за договором купівлі-продажу квартири від 23.06.2017р., а до суду із позовною заявою позивач звернулась 06.04.2018р.

Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість. Крім того, відповідач зазначає про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири від 23.06.2017р., за реєстровим № 1124, придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

При укладенні договору, згідно з вимогами пункту 15-3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 "Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій", позивачем сплачено 8 221,00 грн. пенсійного збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, про що свідчить квитанція від 21.06.2017р. № 28-24001N/1 про сплату позивачем на рахунок УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва 1% з купівлі-продажу нерухомого майна.

Проте, згідно зі статтею 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", збір сплачується фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1% від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

За посиланням позивача, житло, згідно з договором купівлі-продажу квартири придбавалося ним вперше, а тому не являється суб'єктом сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Тобто, за твердженням позивача, збір сплачений позивачем помилково.

Позивач звертався до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, проте листом від 13.03.2018р. № 5128/Ш-11 у задоволенні заяви було відмовлено, оскільки не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбане особою вперше.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Таким чином, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013р., а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07.02.2002р. № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.

Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-ХІІ, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), n. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-l 07088).

Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Згідно з поясненнями позивача, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 23.06.2017р. інша нерухомість ним не придбавалася.

У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання ним нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 23.06.2017р.

За таких обставин відповідач зобов'язаний довести, що позивач придбав житло, згідно з договором від 23.06.2017р., не вперше.

За відсутності відповідних доказів позивач має право на повернення суми сплаченого збору як помилково сплаченого за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.

Таким чином, відмова відповідача повернути позивачу сплачену суму збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не може бути визнана обґрунтованою.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Згідно п. 18 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 р. № 1740, облік сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій ведеться відповідно до законодавства.

Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Відшкодування сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у разі повернення оператором стільникового рухомого зв'язку користувачу (споживачу) невикористаних ним коштів (частки) за попередньо оплачені послуги стільникового рухомого зв'язку, які він не отримував, здійснюється відповідно до пункту 15 16 цього Порядку.

Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з пунктом 5 Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Згідно Закону України «Про бюджетну класифікацію» від 14 січня 2011 року № 11 затверджено Класифікацію доходів бюджету, відповідно до якої збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій присвоєно код 24140000 (24140200 - збір при поданні ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів на клеймування державним пробірним клеймом до казенних підприємств пробірного контролю; 24140300 - збір під час набуття права власності на легкові автомобілі; 24140500 - збір з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна; 24140600 - збір з користування та надання послуг стільникового рухомого зв'язку).

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання ведення обліку податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету» затверджено перелік кодів бюджетної класифікації в розрізі органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, згідно якого Пенсійний фонд контролює справляння надходжень бюджету за кодами 24140000, 24140200, 24140300, 24140500, 24140600.

Отже, саме органи Пенсійного фонду України контролюють надходження до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, і зокрема - збору з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна.

Відповідно, для стягнення позивачем помилково сплачених коштів відповідач має звернутися з відповідним поданням до органів Державної казначейської служби України.

Відтак, доводи відповідача про те, що позовна вимога позивача до Пенсійного фонду України виходить за межі повноважень останнього, не приймаються судом до уваги.

Суд також вважає необґрунтованим посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як зазначив позивач, про наявність пільг під час укладання договору купівлі-продажу йому нотаріусом повідомлено не було. Проте одразу як позивачу стало відомо про наявність таких пільг позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою, на що листом від 13.03.2018р. отримав відмову, і лише після чого позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

З огляду на викладене суд приходить висновку, що позивачем не пропущений шестимісячний строк звернення до суду, який обраховується з часу, коли позивач дізнався про своє порушене право, тобто після отримання відмови відповідача в поверненні помилково сплачених коштів.

Таким чином з огляду на вище викладене, суд вважає, що позов слід задовольнити.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 77, 123, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Пенсійний фонд України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, код ЄДРПОУ 00035323) сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (02125, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за Договором купівлі-продажу квартири від 23.06.2017р. у розмірі 8 221,00 грн. (вісім тисяч двісті двадцять одну гривню 00 коп.) сплаченого згідно квитанції від 21.06.2017р. № 28-24001N/1.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (02125, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 704 (сімсот чотири) гривень 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Пенсійного фонду України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, код ЄДРПОУ 00035323).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій