Рішення № 76104327, 28.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 серпня 2018 року № 826/16336/17

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича (далі по тексту - відповідач), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг» (далі по тексту - третя особа 1, ТОВ «Естейт Селінг»), Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі по тексту - третя особа 2, ПАТ «КБ «Приватбанк»), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича №32004412 від 24.10.2016 про державну реєстрацію права власності на квартиру, що міститься за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., як державним реєстратором прав на нерухоме майно, вчинено реєстраційну дію та не враховано, при цьому те, що статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засідань, явку свого представника не забезпечив, причин неприбуття суду не повідомив, при цьому подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що здійснював дії виключно на підставах та в межах своїх повноважень, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

Представник третьої особи 1 належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засідань, явку свого представника не забезпечив, причин неприбуття суду не повідомив, пояснень не надав.

У судовому засіданні представник третьої особи 2 проти задоволення адміністративного позову заперечувала з підстав, наведених у письмових пояснення до позову, в яких зазначила про відсутність підстав для застосування мораторію для реєстрації договору купівлі-продажу на підставі застереження, що міститься у договорі іпотеки, та рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Так, на підставі ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України 14 червня 2018 року суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 18.09.2007 між позивачем та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір №K3D0GK15006617.

Відповідно до п. 7.1. кредитного договору третя особа 2 надала позивачу кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 70 00,00 дол. США на купівлю квартири, а також у розмірі 15 240,00 дол. США на сплату страхових платежів, строком до 18.09.2027. ОСОБА_1, у свою чергу, зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 18.09.2007 ПАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, відповідно до п. 33.3. якого позивач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 39,90 кв.м, житловою площею 25,50 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 18.09.2007.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 124 906,17 дол. США.

22.06.2011 Солом'янським районним судом міста Києва прийнято рішення у справі №2-2780/11 за позовом ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18.09.2007 в розмірі 993 254,05 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру загальною площею 39,90 кв.м, житловою площею 25,50 кв.м, яка міститься за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Дане рішення набрало законної сили.

05.09.2014 Солом'янським районним судом міста Києва прийнято рішення, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2014 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 27.05.2015, про виселення із іпотечного майна осіб, які там незаконно зареєструвалися та проживали без згоди банка як іпотекодержателя.

У подальшому, на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києва, 24.10.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. зареєстровано договір купівлі-продажу квартири №3530 між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ «Естейт Селінг» (покупець), в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону України державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 10 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що нотаріус є державним реєстратором. Нотаріус, як державний реєстратор, здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень виключно на підставі Закону та Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі по тексту - Порядок №1127).

Відповідно до п. 6 Порядку №1127 державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Згідно з п.п. 57, 60 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину. Для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці або податковій заставі, також подається документ, що підтверджує наявність факту згоди іпотекодержателя або контролюючого органу на відчуження або передачу на іншому речовому праві такого майна.

Пунктом 22 іпотечного договору передбачено, що у випадку порушення кредитного договору або цього договору іпотекодавцем, іпотекодержатель направляє іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках передбачених пунктами п.п. 16.7.1., 16.7.2., 16.9. цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду або на підставі виконавчого і напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

Як вже зазначалося раніше, рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22.06.2011 звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру загальною площею 39,90 кв.м, житловою площею 25,50 кв.м, яка міститься за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18.09.2007 в розмірі 993 254,05 грн.

Надалі 05.09.2014 Солом'янським районним судом міста Києва прийнято рішення, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2014 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 27.05.2015, про виселення із іпотечного майна осіб, які там незаконно зареєструвалися та проживали без згоди банка як іпотекодержателя.

Вказані вище рішення в частині виселення мешканців зі спірної квартири було виконано, що підтверджується актами державних виконавців відділу Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у місті Києві від 14.09.2012 про виселення позивача та від 22.09.2015 про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Проте, не зважаючи на наявність звернення стягнення на іпотечне майно у судовому порядку та виселення осіб, які там проживали, позичальником такий борг за кредитною угодою погашено не було.

Так, статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Так, укладений між позивачем і третьою особою 2 іпотечний договір містить «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 27 даного договору передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про Іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, в тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

Таким чином, враховуючи наведене вище, керуючись ст. 38 Закону України «Про іпотеку», пунктом 27 договору іпотеки та рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22.06.2011, третя особа 2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О. з метою укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з третьою особою 1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Щодо посилань позивача на порушення відповідачем положень статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд вказує про таке.

Так, згідно з статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Аналізуючи норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що даному випадку одна з необхідних умов для застосування мораторію до позивача відсутня, оскільки предмет іпотеки не є постійним місцем проживання іпотекодавця, так як відповідно до відомостей актів державного виконавця позивача та всіх мешканців було виселено зі спірної квартири на підставі рішення Солом'янського районного суду міста Києві від 22.06.2011.

Документи про сплату комунальних послуг, що надані позивачем як на підтвердження факту проживання позивача у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, не є належними та допустимими доказами, оскільки не містять інформації щодо проживаючих в спірній квартирі, а навпаки свідчать про відсутність таких.

За таких обставин, мораторій, запроваджений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», до позивача не застосовується.

Таким чином, з огляду на викладене вище, суд вважає, що під час вирішення нотаріусом питання про внесення запису були відсутні підстави для застосування положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а, отже, не вбачає підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв'язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко