Рішення № 76104028, 28.08.2018, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

28.08.2018

Справа № 497/675/18

Провадження № 2/497/447/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2018 року м.Болград

Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Кодінцевої С.В.,

за участю секретаря – Ковтун О.І.,

без участі сторін,

розглянувши, у відкритому судовому засіданні в м. Болград, цивільну справу за позовом Болградської міської ради Одеської області до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом та просить визнати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - квартирою №4 за адресою: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Східна, буд. 83.

Свої вимоги мотивує тим, що на підставі рішення Болградської міської ради від 10.04.2009 року за № 865-V «Про об’єкти та майно комунальної власності територіальної громади міста» квартира №4 за адресою: вул. Східна, буд. 83, м. Болград, Одеська область належить територіальній громаді міста Болград в особі Болградської міської ради Одеської області. Відповідно до довідки з Реєстру територіальної громади м. Болград виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області відповідач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за вищевказаною адресою, однак згідно акту опитування сусідів з 2008 року за вказаною адресою не проживає і її місце проживання невідоме. Болградська міська рада Одеської області є власником цієї квартири, але реєстрація за зазначеною адресою ОСОБА_1 перешкоджає реалізації права власності в повному обсязі, оскільки вона не має права на жиле приміщення, але зареєстрована в квартирі, хоча вона не проживає в ній з 2008 року.

Зазначене стало приводом для звернення до суду.

Позивач повідомлявся про розгляд заяви відповідно до чинного законодавства.

Представник позивача діючий за довіреністю ОСОБА_2, підтримав доводи викладені в позовної заяві, наполягав на задоволенні заяви, розгляд справи просив закінчити у його відсутність (а.с.33).

Відповідач до суду не прибула, про час та місце розгляду справи повідомлялася згідно вимог чинного законодавства за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с.18, 22, 28, 31), що підтверджується довідкою Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області та довідкою сільської ради (а.с.16).

Суд направляв повідомлення про виклик в судове засідання на 30.05.2018 року, на 24.07.2018 року та на 28.08.2018 року, однак усі поштові листи повернулися з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.19, 25).

Згідно ст.128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою (ч.2).

Днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про … про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч.8 п.4).

Положеннями ч.9 ст.130 ЦПК України встановлено, що у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.

Надалі суд повідомляв відповідача про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на веб-порталі судової влади України за веб-адресою: http://bg.od.court.gov.ua/sud1507/ (а.с.23).

На виконання вимог ч.9 ст. 74 ЦПК України, відповідач, фактичне місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликався в суд через оголошення у пресі. Тобто, відповідач була повідомлена через засоби масової інформації шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур’єр» №149 (6265) від 10.08.2018 року (а.с.34-35), та оголошення в газеті «Одеські вісті» №58 (5082) від 01.08.2018 року (а.с.36), про що в справі є відповідні докази.

Будь-яких заяв, пояснень, заперечень щодо спростування доводів, викладених в позовній заяві, від відповідача до суду не надходило.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.

Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Зі згоди позивача та її представника суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України (а.с.33).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що позивач на підставі рішення Болградської міської ради від 10.04.2009 року за № 865-V «Про об’єкти та майно комунальної власності територіальної громади міста» квартира №4 за адресою вул. Східна, буд. 83, належить територіальній громаді міста Болграда в особі Болградської міської ради Одеської області (а.с.5-6, 7).

Зазначене підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.8).

Відповідно до довідки з Реєстру територіальної громади м. Болград виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області Згідно відповіді на запит суду, наданої Відділом адресно-довідкової роботи Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області, відповідач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за вищевказаною адресою (а.с.11, 16).

Однак згідно акту опитування сусідів від 15.02.2018 року, гр. ОСОБА_1 з 2008 року за вказаною адресою не проживає і її місце проживання невідоме (а.с.9).

Болградська міська рада Одеської області є власником цієї квартири, але реєстрація за зазначеною адресою ОСОБА_1 перешкоджає реалізації права власності в повному обсязі, оскільки вона не має права на жиле приміщення, але зареєстрована в квартирі, хоча вона не проживає в ній з 2008 року.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 318 ЦК України встановлено, що усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї, за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.

Враховуючи п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», в якому надаються роз'яснення застосування ст. 71 ЖК, судом з'ясовані причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Статтею ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Однак, судовим розглядом було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не є власницею вищезазначеного житлового приміщення - квартири, жодних прав у неї на користування цією квартирою у неї не виникло.

Також з’ясовано, що відповідач не проживає на даний час в квартирі з 2008 року, що належить позивачу, тобто більше 15 років без поважної причини. Майна відповідача в цієї квартирі немає. Поштова кореспонденція надіслана відповідачу за адресою: АДРЕСА_2, нею не отримано, повернулася з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.19-20, 25-26).

Аналіз наведених вище норм діючого законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до статті 7 Закону № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон № 1382-IV є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).

Зважаючи на той факт, що на час розгляду справи, власником житлового приміщення – квартири за адресою: АДРЕСА_2 є позивач – Болградська міська рада Одеської області, яка у свою чергу жодних цивільно-правових угод з приводу найму спірного житлового приміщення з відповідачем - не укладала, право на користування у відповідача не виникало, а реєстрація останньої у належному позивачу житловому приміщенні створює об'єктивні незручності та суттєві перешкоди у користуванні зазначеним майном.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (як зазначено вище), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення користуванням жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Згідно ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим слід усунути Болградській міській раді Одеської області перешкоди у здійсненні права власності шляхом визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_3, та відповідно до ст.71 Житлового кодексу України позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.71, 72 Житлового кодексу України, ст. ст. 4, 10, 13, 76-81, 83, 95, 200, 247 ч.2, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 284-289, 354, 355 ЦПК України , суд –

У Х В А Л ИВ :

Позов Болградської міської ради Одеської області до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Усунути перешкоди Болградській міській раді Одеської області у користуванні належною їй власністю - квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_4 відповідачем ОСОБА_1.

Визнати відповідача ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою за адресою: АДРЕСА_4.

Відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: ______ С.В.Кодінцева