Рішення № 76102778, 15.08.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/37389/17

Провадження № 2/761/1751/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.

за участю :

секретаря судового засідання - Орел П.Ю.,

представника позивача - Євстіфеєва М.І.,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Громадської організації «Українська асоціація студентів» до ОСОБА_4 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року позивач Громадська організація «Українська асоціація студентів» (далі-позивач) звернулася до Шевченківського районного в м. Києві суду з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач) про стягнення коштів.

Позовні вимоги, обґрунтовані тим, що 29 березня 2016 року Всеукраїнською молодіжною громадською організацією «Українська асоціація студентського самоврядування» було укладено із ФОП ОСОБА_5 договір на виготовлення друкованої продукції № 2903/16. Згідно із п. 1.1 якого, замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати і передати замовнику друковану продукцію по номенклатурі, кількість зазначена у рахунках. Відповідно до пункту 5.1 цього договору, прийом продукції, включаючи авторський нагляд на окремих етапах, здійснюється представником замовника на підставі видаткової накладної або акту здачі-приймання робіт (надання послуг). 29 березня 2016 р. ФОП ОСОБА_5. згідно із зазначеним договором було виписано рахунок-фактуру № 14 на загальну суму 5867,50 грн. 29 березня 2016 р. ВМГО «УАСС» здійснило оплату за рахунком-фактурою, що підтверджується випискою за поточним рахунком. 29 березня 2016 р. було складено видаткову накладну, яка була підписана зі сторони виконавця (постачальника) ФОП ОСОБА_5., а зі сторони замовника - ОСОБА_4. Виходячи із змісту умов договору від 29 березня 2016 р., продукція (річ), створена за цим договором, підлягала передачі у власність замовникові. Замовником за цим договором виступала юридична особа - ВМГО «УАСС». Отож, станом на 31 березня 2016 р. правові підстави для отримання ОСОБА_4 продукції, зазначеної у видатковій накладній № 11, були відсутні. Таким чином, ОСОБА_4 безпідставно за рахунок ВМГО «УАСС» набув майно, а саме: банер 2*0,8 вартістю 2290,00 грн., бейджі у кількості 120 шт. загальною вартістю 375,00 грн., папки у кількості 120 шт. загальною вартістю 600,00 грн., сувенірну продукцію у кількості 120 шт. загальною вартістю 800,00 грн., блокноти А5 у кількості 120 шт. загальною вартістю 1680,00 грн., бланки А4 у кількості 150 шт. загальною вартістю 122,50 грн., а усього - на загальну суму 5867,50 грн.

Тому позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 5867,50 грн. та судові витрати.

Ухвалою судді від 06.11.2017 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою судді Піхур О.В. від 12.02.2018 року призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

06.03.2018 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно якої просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, надавши на підтвердження копію витягу з протоколу №2-09, де ухвалено - затвердити на посаді голови секретаріату ВМГО «Українська асоціація студентського самоврядування» ОСОБА_4.

28.05.2018 року представником позивача надано відповідь на відзив.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, зазначив, що відповідач не мав права на отримання зазначеної продукції.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, суду пояснив, що відповідач діяв правомірно, як голова секретаріату ВМГО «Українська асоціація студентського самоврядування», якому надано право згідноь статуту, зберігати документацію асоціації, печатки, штампи, засвідчувати документи своїм підписом та печаткою.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 березня 2016 року між Всеукраїнською молодіжною громадською організацією «Українська асоціація студентського самоврядування» та ФОП ОСОБА_5 було укладено із договір на виготовлення друкованої продукції № 2903/16 (а.с. 5-6).

Згідно із п. 1.1 вищезазначеного договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати і передати замовнику друковану продукцію по номенклатурі, кількість зазначена у рахунках.

Відповідно до пункту 5.1 цього договору, прийом продукції, включаючи авторський нагляд на окремих етапах, здійснюється представником замовника на підставі видаткової накладної або акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

29 березня 2016 р. ФОП ОСОБА_5. згідно із зазначеним договором було виписано рахунок-фактуру № 14 на загальну суму 5867,50 грн. (а.с. 7).

29 березня 2016 р. ВМГО «УАСС» здійснило оплату за рахунком-фактурою, що підтверджується випискою за поточним рахунком (а.с. 9).

29 березня 2016 р. було складено видаткову накладну, яка була підписана зі сторони виконавця (постачальника) ФОП ОСОБА_5., а зі сторони замовника - ОСОБА_4 (а.с. 8).

Позивач зазначає, що виходячи із змісту умов договору від 29 березня 2016 р., продукція (річ), створена за цим договором, підлягала передачі у власність замовникові. Замовником за цим договором виступала юридична особа - ВМГО «УАСС». Отож, станом на 31 березня 2016 р. правові підстави для отримання ОСОБА_4 продукції, зазначеної у видатковій накладній № 11, були відсутні. Таким чином, ОСОБА_4 безпідставно за рахунок ВМГО «УАСС» набув майно, а саме: банер 2*0,8 вартістю 2290,00 грн., бейджі у кількості 120 шт. загальною вартістю 375,00 грн., папки у кількості 120 шт. загальною вартістю 600,00 грн., сувенірну продукцію у кількості 120 шт. загальною вартістю 800,00 грн., блокноти А5 у кількості 120 шт. загальною вартістю 1680,00 грн., бланки А4 у кількості 150 шт. загальною вартістю 122,50 грн., а усього - на загальну суму 5867,50 грн., а оскільки, встановити факт збереження безпідставно набутого майна у відповідача неможливо, тому відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість такого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження майна за рахунок iншої особи; вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту, тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст. 11 ЦК України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту шляхом задоволення позову до володільця з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК Україниу разі наявності правових відносин безпосередньо між власником та володільцем майна, який його набув без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, даючи юридичну оцінку наданим по справі доказам, зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, крім того, посилання представника відповідача на те, що відповідач діяв правомірно, як голова секретаріату ВМГО «Українська асоціація студентського самоврядування», якому надано право згідно статуту, зберігати документацію асоціації, печатки, штампи, засвідчувати документи своїм підписом та печаткою, суд не бере до уваги, оскільки, права надані йому за статутом не уповноважують його на отримання продукції від імені ГО «Українська асоціація студентів», крім того, сам стутут відповідачем суду не було надано, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1600,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 509, 525, 526, 1212, 1213 ЦК України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 280, 352-353 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов Громадської організації «Українська асоціація студентів» (м. Київ, вул. Богданівська, 7-а, код ЄДРПОУ 26437272) до ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Громадської організації «Українська асоціація студентів» грошові кошти у сумі 5867,50 грн., судові витрати в розмірі 1600,00 грн., а всього підлягає стягненню 7467,50 грн.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного судового рішення 27.08.2018 року.

Суддя