Постанова № 76097734, 27.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 серпня 2018 року

м. Харків

справа № 643/8204/16-ц

провадження № 22ц/790/3797/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Коваленко І.П., Сащенка І.С.,

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Олімп-39»,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Харківська міська рада,

третя особа - Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Вулиця Гвардійців Широнінців, 39-Б»,

третя особа - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2018 року в складі судді Букреєвої І.А,

у с т а н о в и в:

В липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Олімп-39» (далі - ОСББ «Олімп-39»), ОСОБА_2, третя особа - Харківська міська рада (далі - ХМР), про визнання права користування житловим приміщенням.

Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 її мати ОСОБА_2 отримала ордер на право зайняття кімнат за номерами 353 та 354 загальною площею 42 кв. м. в будинку АДРЕСА_1. Рішенням Виконкому ХМР від 19 грудня 2007 року № 1278 будинок № 39-«б» за вказаною адресою виключено з числа гуртожитків і присвоєно статус жилого будинку. На даний час кімнати № 353 та № 354 - це квартира № 100 в указаному будинку. Вона разом з сім'єю зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 2004 року та оплачує надані житлово-комунальні послуги. Окрім неї, на даній житловій площі зареєстрована її малолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1.

Ухвалами Московського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2017 та від 12 квітня 2017 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Орган самоорганізації населення «Будинковий комітет «Вулиця Гвардійців Широнінців, 39-Б» (далі - ОСН «БК «Вулиця Гвардійців Широнінців, 39-«Б») та ОСОБА_3.

14 червня 2017 року ОСОБА_3 подала заперечення на позовну заяву, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заперечення мотивовані тим, що право користування ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_5 кімнатами № 353 та № 354 в будинку АДРЕСА_1 підтверджено рішеннями судів, а тому ці обставини не підлягають доказуванню з підстав, передбачених частиною 3 статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

25 жовтня 2017 голова СББ «Олімп-39» Бондаренко О.О. подав заяву про визнання позову.

Заява мотивована тим, що позивач проживає в квартирі АДРЕСА_1 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, та є матір'ю - одиначкою, квартира є єдиним її житлом.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право користування ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_5 кімнатами № 353 та № 354 в будинку АДРЕСА_1 підтверджено рішеннями судів, а тому ці обставини не підлягають доказуванню з підстав, передбачених частиною 3 статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин). Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 правомірно користуються цими житловими приміщеннями, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та визнання за нею права користування квартирою № 100 (колишні кімнати № 353 та № 354) немає.

04 червня 2018 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах тат і в інтересах малолітньої ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга, мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги довідки ОСББ «Олімп-39» про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ніколи не проживали в квартирі № 100 (колишні кімнати № 353, № 354 гуртожитку), а за чоловіком ОСОБА_8 за рішенням суду визнано право власності на квартиру № 139 в цьому будинку; суд першої інстанції вдався до аналізу рішень судів, при цьому не звернув уваги, що жодним рішенням суду за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не визнано право власності на квартири № 353, № 354; крім того, не досліджено протокол ініціативної групи ОСББ «Олімп-39» про те, що вирішено підтримати її звернення до суду з даним позовом.

ОСББ «Олімп-39», ОСОБА_2, ХМР, ОСН «БК «Вулиця Гвардійців Широнінців, 39-Б», ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що на підставі постанови Виконавчого комітету ХМР народних депутатів та президії обласної ради профспілок від 22 липня 1985 року № 273 Харківському будівельному управлінню трест «Південзахіденергобуд» дозволено використовувати існуючий гуртожиток по АДРЕСА_1, як гуртожиток для проживання малих сімей. Під час приватизації у 1985 році Державного підприємства «Трест Південзахіденергобуд» із вартості цілісного майнового комплексу було вилучено вартість вказаного гуртожитку. Після ліквідації тресту будівля гуртожитку не увійшла ні до одного з статутних фондів знов створених підприємств, а залишилась у державній власності. Розпорядженням Регіонального відділення Фонду державного майну України по Харківській області (далі - РВ ФДМУ по Харківській області) від 08 вересня 1995 року № 353-Р затверджено план приватизації, згідно з яким вказаний гуртожиток знаходився в оперативному управлінні та на балансі Відкритого акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» до передачі його на баланс міської ради.

Рішенням Виконавчого комітету ХМР від 29 грудня 2007 року № 1278 будинок АДРЕСА_1 виключений з числа гуртожитків. Наказами РВ ФДМУ по Харківській області від 20 березня 2012 року № 481-п та від 22 листопада 2012 року № 2517-П прийнято рішення про передачу до комунальної власності м. Харкова та створення комісії по визначенню технічного стану та систем енергопостачання даного житлового будинку. Рішенням ХМР від 22 лютого 2012 року № 635/12 будинок передано в комунальну власність територіальної громади м. Харкова.

Перенумерація кімнат в житловому будинку АДРЕСА_1 була проведена ОСН «БК «Вулиця Гвардійців Широнінців, 39-Б», створеним рішенням Московської районної в місті Харкові ради від 22 серпня 2008 року «Про надання дозволу на створення будинкового комітету по АДРЕСА_1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року дії ОСН «БК «Вулиця Гвардійців Широнінців, 39-Б» щодо проведення перенумерації кімнат в житловому будинку АДРЕСА_1 визнано незаконними.

Згідно з копією паспорту ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 23 квітня 2012 року та сплачує комунальні послуги (а. с. 5).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_5 її мати ОСОБА_2 отримала ордер на право зайняття кімнат за номерами 353 та 354 загальною площею 42 кв. м. в будинку АДРЕСА_1. На даний час це квартира № 100.

Згідно з частиною 1 статті 58 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет міської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 і з нею відповідно до статті 61 ЖК УРСР укладався договір найму зазначеного житлового приміщення, немає. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Проживання та реєстрація у даному житловому приміщенні та сплата позивачем комунальних витрат за користування спірним житлом ще не свідчить про передачу ОСОБА_1 цього житла у користування на умовах найму.

Крім того, питання щодо користування спірним житловим приміщенням було предметом судового розгляду.

Так, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 червня 2011 року задоволено, зокрема, позов ОСОБА_9 та визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16 вересня 2013 року рішення суду першої інстанції в цій частині скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_9 Зокрема, в рішенні апеляційного суду зазначено, що кімнати № 353-354 в цьому будинку на законних підставах займають ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що встановлено рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 серпня 2012 року.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Харківської області від 07 травня 2014 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 27 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мануйловою Г.В. за реєстровим № 792, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вселені в квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 квітня 2015 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виселені з квартири АДРЕСА_1 (а. с. 99-123 т. 1).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

З огляду на це, правові підстави для задоволення позову відсутні.

За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про непроживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в квартирі № 100 (колишні кімнати № 353, № 354 гуртожитку) не можуть бути прийняті до уваги з огляду на преюдиційність рішень судів, які набрали законної сили.

Посилання на те, що за ОСОБА_8 визнано право власності на квартиру № 139 в будинку за вказаною адресою, а за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не визнано право власності на квартири № 353, № 354, на висновки суду не впливають та не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, як про це зазначає ОСОБА_1 в апеляційній скарзі.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, на огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді І.П.Коваленко

І.С.Сащенко