Постанова № 76097630, 22.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Харків

справа № 645/8681/14-ц

провадження № 22-ц/790/3312/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П.,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.

за участю секретаря: Плахотнікової І.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

відповідач: ОСОБА_2 ОСОБА_4

треті особа: Харківська міська рада, Східна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4, треті особи: Харківська міська рада, Східна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про заборону здійснення незаконної підприємницької діяльності та зобов'язання привести земельну ділянку до первісного стану

та за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

з апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_4

на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова, постановлене 12 квітня 2018 року, під головуванням судді Іващенко С.О., в залі суду в м. Харків,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд заборонити ОСОБА_2 здійснювати незаконну діяльність по організації станції з ремонту автомобілів у приватному домоволодінні по АДРЕСА_1 і зобов'язати відповідача привести до первісного стану самовільно захоплену земельну ділянку, яка прилягає до її - позивача домоволодіння по АДРЕСА_2, та виділена під житлову забудову, однак використовується відповідачем для відстою автомобілів.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 29 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У ході нового розгляду цивільної справи виключені треті особи: Харківська міська санітарно - епідеміологічна служба та Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Харкові, залучено третю особу Східна об'єднана податкова інспекція м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області.

04.11.2016 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом про звільнення відповідачем ОСОБА_2 самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0900га по АДРЕСА_1, яка використовується ОСОБА_2, шляхом демонтажу самовільно розміщеної будівлі, огорожі та воріт з приведенням земельної ділянки у придатний для подальшого використання стан.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначали, що земельна ділянка № 3 площею 0,0900 га по АДРЕСА_1 використовується ОСОБА_2 без державної реєстрації прав, передбачених ст.. 125, 126 ЗК України. Право власності або право користування на земельну ділянку № 3 площею 0,0900 га по АДРЕСА_1 за юридичними та фізичними особами не зареєстровано, тому Харківська міська рада вважає, що вказана ділянка, прохід до якої здійснюється через самовільно установлені ворота, самовільно зайнята ОСОБА_2 шляхом розміщення на ній самовільно побудованої будівлі, яка підлягає звільненню.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Заборонено ОСОБА_2 та ОСОБА_4 здійснювати незаконну діяльність по ремонту автомобілів та іншого виробництва на території приватного домоволодіння, розташованому по АДРЕСА_1 в м. Харкові. У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 243 гривень 60 копійок. Позовну заяву Харківської міської ради задоволено повністю. Зобов'язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0900 га по АДРЕСА_1, яка використовується ОСОБА_2, шляхом демонтажу самовільно розміщеної будівлі, огорожі та воріт з приведенням земельної ділянки у придатний для подальшого використання стан. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради судовий збір в розмірі 1378 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_4 просять рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та Харківської міської ради відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 вказує на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зазначає, що скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції послався на наявний в матеріалах справи лист від 28.08.2015 року ДПІ у Київському районі м. Харкова, в якому зазначено, що за адресою АДРЕСА_1 в м. Харкові розташована станція технічного обслуговування автомобілів, власником якого є ОСОБА_4, до вказаного листа не додано жодних документі, які підтверджують факти, які зазначені в листі. Крім того, домоволодіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходяться у Фрунзенському районі м. Харкова і ніколи не обслуговувалися податковою інспекцією Київського району м. Харкова. Вважає, що вказаний лист ДПІ Київського району містить недостовірну інформацію, що не підтверджена фактами. Вказує на те, що ОСОБА_1 не доведено, що обставини, на які вона посилається мали місце та якимось чином порушили її права. Звертають увагу суду на те, що домоволодіння сторін не межують, що підтверджено ОСОБА_1 в судовому засіданні 21.09.2016 року та матеріалами справи - технічним паспортом та висновком по земельній ділянці 1000 кв.м. і витягом з державного земельного кадастру. Причинного зв'язку між діями відповідачів та можливим порушенням права позивача немає. Також вказують на те, що ОСОБА_2 на праві власності належить будинок за адресою: м. Харків, АДРЕСА_1 та надвірні будівлі. Як вбачається з технічного паспорту, який виготовлений фахівцями КП «ХМБТІ» незареєстрованих, самочинно збудованих будівель на земельній ділянці немає. Земельна ділянка використовується за цільовим призначенням, саме під житлову забудову. Іншої технічної документації, виготовленої відповідною організацією та в якій зазначено про наявність самочинного будівництва не надано. Звертають увагу суду на те, що матеріали справи не містять належних доказів, що земельна ділянка, площею 0, 0900 га самочинно захоплена саме ОСОБА_2 та не має належного доказу, що ділянка має саме таку площу. Крім того, в рішенні суду зазначено, що адреса начебто самовільно зайнятої земельної ділянки - АДРЕСА_1, але це адреса домоволодіння, яким ОСОБА_2 володіє на законних підставах.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу Харківська міська рада виказує незгоду з висновками відповідача про те, що акт обстеження земельної ділянки є неналежним та недопустимим доказом, а департамент територіального контролю Харківської міської ради щодо визначення меж, розмірів земельних ділянок немає необхідних повноважень, оскільки докази, надані для спростування цього твердження відповідача повністю узгоджуються з приписами норм матеріального права. Зазначає, що ними в підтвердження своїх позовних вимог надано акт обстеження земельної ділянки, в якому зафіксовано розмір спірної земельної ділянки 0,0900 га. До акту додано план меж фактичного користування земельною ділянкою, ситуаційну схему її розміщення. Також вважають, що ними правильно визначений розмір земельної ділянки, оскільки такий доказ як акт обстеження є достатнім для встановлення фактичних обставин справи. Крім того, вказує на те, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що оскільки на земельну ділянку № 3 площею 0,0900 га по АДРЕСА_1 у м. Харкові будь-яких прав не зареєстровано, а рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування по її передачу у власність або надання у користування (оренду) не приймались, ОСОБА_2 фактично використовує спірну земельну ділянку шляхом її самовільного зайняття.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_1 вказує, що на спірній земельній ділянці самовільно збудовані будівлі виробничого призначення, які використовуються для ремонту автомобілів та іншого виробництва, що призводить до задимлення території. Відповідачами самовільно розміщено огорожі та ворота, що перекривають доступ до земельної ділянки. Вважає, що судом першої інстанції в повному обсязі встановлений факт незаконного розміщення на території домоволодіння по АДРЕСА_1 в м. Харкові станції технічного обслуговування автомобілів та іншого виробництва та незаконність здійснення підприємницької діяльності. Також погоджуються з правовою позицією Харківської міської ради стосовно самовільно захоплених земельних ділянок.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 цієї статті.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.10.2016 року, на підставі договору дарування від 08.04.2008 № 1486, дублікату свідоцтва про право на спадщину від 15.04.1986 № НОМЕР_2, серія та номер: НОМЕР_3 виданий 16.07.2007 року та договору довічного утримання від 13.07.1998 № 5-3869 ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок літ. «А-1» з прибудовою та надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1.

Право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,1га у м. Харкові зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Харківської міської ради від 28.09.2011 № 433/11.

Рішенням Х сесії V скликання Харківської міської ради від 28 вересня 2011 року № 433/11 ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 в м. Харкові площею 0,1000га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0678га за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд строком до 01.09.2061 року.

На підставі рішення Харківської міської ради від 25.04.2012 року № 707/12 скасовано п. 47 додатку 1 та п. 13 додатку рішення Х сесії V скликання Харківської міської ради від 28 вересня 2011 року № 433/11 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», яки стосувались безпосередньо ОСОБА_2

Листом від 23.02.2015 року № 1020-1013 Департаменту архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області позивача повідомлено, що інформації щодо наявності права на виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію у встановленому законодавством порядку об'єкту будівництва за вказаною адресою в Департаменті відсутня.

Відповідно листа № Л-8-5409/1-15.08-39 Л15/152М/040 від 30.03.2015 року Адміністрації Фрунзенського району Харківської міської ради позивача повідомлено, що під час виїзду на місце спеціалістами Адміністрації району виявлено, що мешканцями домоволодіння АДРЕСА_1 влаштовано під'їзну дорогу та встановлено металеві ворота.

Згідно ч. ч. 1 - 5 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_4 здійснювати незаконну діяльність по ремонту автомобілів та іншого виробництва на території домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 в м. Харкові.

Листом Юридичного Департаменту Харківської міської ради № 2256/9-15 та Департаменту підприємництва та споживчого ринку № Л-57/03/02-10.15 позивача повідомлено про відсутність реєстрації станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 в м. Харкові.

Факт здійснення відповідачами підприємницької діяльності на території зазначеного домоволодіння підтверджується листом ДПІ у Київському районі м. Харкова від 28.08.2015р. № 125/Л/20-31-07-02-09 (а.с. 232 т. 1), за змістом якого встановлено, що за вказаною адресою розташована та діє станція технічного обслуговування, власником якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Вказаний лист відповідачі не вважають належним та допустимим доказом, мотивуючи свою позицію тим, що ДПІ у Київському районі м. Харкова не має до них жодного відношення.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що фахівців оперативного управління ДПІ у Київському районі м. Харкова було залучено Головним управлінням ДФС у Харківській області для перевірки відомостей, що викладено у зверненні ОСОБА_1 (т.2 а.с. 224).

Відомості викладені у зазначеному листі не спростовані відповідачами.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині не вбачається.

Задовольняючи позов Харківської міської ради про зобов'язання ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом демонтажу самовільно розміщеної будівлі, огорожі та воріт, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, між тим такого висновку суд дійшов при неповному з'ясуванні обставин справи.

Відповідно ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об'єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної виконавчої влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією і Законами України.

На підставі ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім ділянок приватної та державної власності.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» встановлено, що самовільним зайняттям земельної ділянки - будь-якої дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дії, які відповідно закону є правомірними.

Частиною 1 ст. 125 ЗК України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно ч. 3 ст. 125 ЗК України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до положень ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об*єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв*язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження заявлених вимог представник Харківської міської ради надав акт обстеження земельної ділянки від 28.09.2016 року (а.с. 128 т. 2) за змістом якого, проведеним на місцевості оглядом земельної ділянки встановлено: прохід/проїзд на земельні ділянки № 1 та № 2 здійснюється через ворота, встановлені на самовільно зайнятій земельній ділянці №3. На земельній ділянці № 1 знаходиться двоповерхова будівля, конструктивні елементи якої частково розміщені також на земельній ділянці № 3. Встановити фактичні обставини використання земельної ділянки № 2 не вдалося. Площа земельної ділянки № 3 складає 0,0900 га. Право власності або право користування на земельну ділянку 3 площею 0,0900 га по АДРЕСА_1 за юридичними та фізичними особами не зареєстровано. Земельна ділянка № 3 площею 0,0900 га по АДРЕСА_1 використовується ОСОБА_2 без державної реєстрації прав, передбачених ст. 125, 126 ЗК України. Крім цього, встановлено, що на самовільно зайнятій земельній ділянці знаходиться будівля.

До вказаного акту додано план-схему обстеженої земельної ділянки, на якій виділено три земельні ділянки: земельна ділянка № 1 та № 2, які надавалися ОСОБА_2 рішенням Х сесії V скликання харківської міської ради від 28 вересня 2011 року № 433/11, в подальшому частково скасованим рішенням Харківської міської ради від 25.04.2012 року № 707/12.

Крім того зазначена план-схема, відокремлює земельну ділянку № 3, площею 0,0900 га, право на яку не зареєстровано.

Із зазначених акту та плану-схеми не зрозуміло, на підставі яких відомостей встановлено той факт, що земельна ділянка № 3 використовується ОСОБА_2

В судовому засідання суду апеляційної інстанції представник Харківської міської ради пояснив, що про зазначене свідчить те, що на земельну ділянку № 1, на якій знаходиться буд А-1, належний ОСОБА_2 можливо потрапити лише через земельну ділянку № 3, оскільки ділянка № 1 та № 3 мають спільну огорожу.

Між тим, зазначене було спростовано у судовому засіданні апеляційного суду поясненнями як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1, які вказали, що на земельну ділянку № 1 можливо потрапити і через ділянку № 2, на межі яких також встановлені ворота.

Крім того, план-схема, на підставі якої Харківська міська рада просить про знесення будівлі (а.с. 129 том 2) не дозволяє достовірно ідентифікувати земельну ділянку про звільнення якої шляхом знесення будівлі просить Харківська міська рада. Так, не зрозумілий масштаб та лінійні розміри земельної ділянки та будівель, їх геодезичні координати.

Клопотання про призначення відповідної експертизи представником Харківської міської ради не заявлялось.

Згідно акту від 28.09.2016 року на земельній ділянці № 1 знаходиться двоповерхова будівля, конструктивні елементи якої частково розміщені також на земельній ділянці № 3.

Між тим, план-схема із зображенням будівель повністю суперечить даним технічного паспорту від 06.12.2012 року (а.с. 74 том 1) та кадастровому плану земельної ділянки (а.с. 93 том 2).

Так, згідно плану-схеми двоповерхова будівля А-1 зображена, як єдина та така, що займає майже всю земельну ділянку площею 0,10000 га, яка визначена Харківською міською радою як ділянка № 1, крім того вказана будівля частково розміщена на ділянці № 3, між тим, згідно даним технічного паспорту площа земельної ділянки під будинком А-1 становить 84 кв.м. та вона знаходиться в межах земельної ділянки право ОСОБА_7 на яку Харківська міська рада не оспорює.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 побудувала будівлю, огорожу та ворота шляхом демонтажу яких позивач просить звільнити земельну ділянку. Зазначені обставини відповідач категорично заперечує.

За таких обставин покладення на ОСОБА_2 зобов*язання знести зазначені конструкції є безпідставним.

Судові витрати розподіляються у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права,

Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Харківської області, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року в частині задоволення позовних вимог Харківської міської ради до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради судового збору - скасувати. У задоволенні цих позовних вимог - відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - Н.П. Пилипчук

Судді - О.В. Маміна

С.С. Кругова