Рішення № 76096739, 22.08.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/9015/18

н/п 2/640/2261/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року Київський районний суд м. Харкова

у складі головуючого: судді Чередник В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Кочеткової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу №640/9015/18 (н/п 2/640/2261/18) за позовною заявою Харківської міської ради (61003 м.Харків м-н Конституції б.7) до ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) про стягнення орендної плати, -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2018 р. до Київського районного суду м.Харкова надійшла позовна заява Харківської міської ради до ОСОБА_1, в якій позивач просить стягнути з відповідача на його користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 7673, 76 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача посилається на те, що Харківською міською радою відповідно до ст. 189 ЗК України здійснено заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади, додержання вимог земельного законодавства. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08.05.2018 № 123204729 нежитлові приміщення № 5-1, 5-2 в літ. «А-1 »загальною площею 13,9 кв.м. по АДРЕСА_2 з 30.03.2007 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20.03.2007 №448. Відповідно до вказаної інформаційної довідки, листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 27.12.2017 № 8475/0/225-17 речові права Відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_2 не зареєстровані. ОСОБА_1 з 30.03.2007 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,0014 га АДРЕСА_2 без виникнення права власності або користування та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України. Відповідач у період з 01.05.2015 по 30.04.2018 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти. Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 08.05.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0014 га по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень № 5-1, 5-2 право власності на які зареєстровано за відповідачем. За результатами обстеження складено акт огляду земельної ділянки. Таким чином, ОСОБА_1 набувши право власності на об'єкти нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою. Із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ОСОБА_1 виник й обов'язок сплачувати грошові кошти за використання земельної ділянки у встановленому законодавством розмірі. Відповідач зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача. У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 10.07.2018 р. вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання представник позивача не з'явився, 22.08.2018 р. подав до канцелярії суду заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує (а.с.67).

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлявся належним чином.

Відповідно до ухвали суду від 22.08.2018 р., враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень №5-1, 5-2 в літ «А-1» загальною площею 13,9 кв.м. по АДРЕСА_2 з 30.03.2007 р. на підставі договору купівлі-продажу від 20.03.2007 р. №448, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.10).

Статтею 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно, користування, володіння та розпорядження зазначеною нерухомістю неминуче призводить до фактичного використання земельної ділянки, на якій така нерухомість знаходиться. Іншими словами, неможливо здійснювати правомочності власника будівлі не використовуючи земельної ділянки під такою будівлею.

Як вбачається із положень ст. 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Однак, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, речові права ОСОБА_1, на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 не зареєстровані (а.с.10).

Даний факт також підтверджується листом Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 27.12.2017 № 8475/0/225-17, згідно якого речові права ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_2 не зареєстровані (а.с.11).

Таким чином, відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Отже, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 ЗК України земельна ділянка площею 0,0014 га по АДРЕСА_2 перебуває у власності територіальної громади м.Харкова.

Відповідач у період з 01.05.2015 р. по 30.04.2018 р. не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 08.05.2018 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,0014 га по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень № 5-1, 5-2 право власності на які зареєстровано за відповідачем.

За результатами обстеження складено акт огляду земельної ділянки (а.с.12-15).

Суду надано розрахунки безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати на загальну суму 7673, 76 грн., у тому числі за період з 01.05.2015 р. по 31.12.2015 р. - 1375, 28 грн.; з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. - 2956, 08 грн.; з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р. - 2506, 80 грн.; з 01.01.2018 р. по 30.04.2018 р. - 835, 60 грн. (а.с.16-19).

У вказаних розрахунках зазначено, що відповідно до листа ГУ ДФС у Харківській області №4112/9/20-40-13-08-20 від 27.02.2018 р. ОСОБА_1 пн. НОМЕР_1 зареєстрований як платник земельного податку за земельну ділянку по АДРЕСА_2. За 2015-2017 р. оплата не надходила.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Підставою звернення до суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом, при цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів. При цьому відсутність факту порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (оспорюване) право та інтерес підлягають захисту.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 911/1506/17, від 13.06.2018 у справі №922/2973/17.

Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування з Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Суб'єктами права на землі комунальної власності згідно статті 80 ЗК України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою, чи ні.

Предметом позову у даній справі є вимога Харківської міської ради щодо стягнення з відповідача 7673, 76 грн., що є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача та яка перебуває у комунальній власності громади міста Харкова, без укладення договору оренди за період з 01.05.2015 по 30.04.2018, внаслідок чого територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Вирішуючи даний спір, необхідно брати до уваги загальні положення ст. 22, глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість, для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Судом було встановлено, що відповідач є власником нежитлових приміщень № 5-1, 5-2 в літ. «А-1 »загальною площею13,9 кв.м. по АДРЕСА_2.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду.

Виходячи зі змісту статті 120 ЗК норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас відповідно до змісту статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на положення статті 125 ЗК України, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Відповідач ОСОБА_1 належним чином не оформив правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою.

Проте з моменту виникнення права власності на зазначене нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нежитловою будівлею.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом вказаних вище приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Відтак, суд приходить до висновку, що відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).

Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у вказаних постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, враховуючи те, що судом було встановлено,що грошові кошти,що є предметом позову у даній справі є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності,без укладення договору оренди за період із 01.05.2015р. по 30.04.2018р.,внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у вигляді неодержаної орендної плати за землю,оскільки саме цю суму не отримав позивач, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачем договору оренди, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача сплачений за подачу позовної заяви судовий збір в розмірі 1762 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст..7, 13, 129 Конституції України, ст..22, 82, 83, 1166, 1212 ЦК України, ст..4, 12, 13, 19, 81, 141, 259, 263-265, 274, 280-284, 288, 289 ЦПК України, ст..14 ПК України, ст..120, 125, 152, 156, 157, 206 ЗК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Харківської міської ради - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь Харківської міської ради (місцезнаходження м.Харків, м-н Конституції б.7, ідентифікаційний код 04059243, р/р 31419611700002, Банк: ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999649, код платежу 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 7 673 (сім тисяч шістсот сімдесят три гривні) 76 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106, код отримувача ( код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.

Відповідно до п.7 ст.158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Апеляційного суду Харківської області протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Апеляційного суду Харківської області.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2018.

Позивач: Харківська міська рада, місцезнаходження: м.Харків, м-н Конституції б.7, ідентифікаційний код 04059243.

Відповідач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Повне судове рішення складено 28.08.2018 р.

Суддя Чередник В.Є.