Постанова № 76092706, 23.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 320/2844/16Головуючий у 1-й інстанції Фомін В.А.Пр. № 22-ц/778/2399/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Маловічко С.В.

за участі секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, спричиненої майну

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

Міністерства оборони України, який у подальшому уточнив (а.с. 78) та в якому просив:

- визнати за ним право на призначення та виплату одноразової грошової виплати по інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на підставі п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону від 06.04.2017 року № 2004-VIII,

- стягнути з відповідача кошти у сумі 477910,80 грн., як відшкодування заподіяної його майну (майновим правам та обов'язкам) шкоди,

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року було скасовано постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 липня 2012 року та ухвалено нову постанову, якою задоволено його вимоги та зобов'язано Запорізький ОВК скласти та спрямувати на адресу Міністерства оборони України висновок стосовно можливості виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», разом із документами, надання яких передбачено чинним законодавством України; Міністерство оборони України прийняти у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На виконання вказаної постанови Міністерством оборони України було розраховано розмір одноразової грошової допомоги на день звільнення позивача у сумі 2089,00 грн. Позивач зазначав, що 23 травня 2015 року йому було частково виплачено грошову допомогу в сумі 2089,00 грн. А тому вважав, що розмір допомоги відповідачем невірно розраховано, без дотримання вимог п. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внаслідок чого спричинено шкоду його майновим правам та обов'язкам.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року (суддя Фомін В.А. а.с. 11) у відкритті провадження у цій справі за вищезазначеним позовом позивача відмовлено на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 22 червня 2016 року (головуючий суддя Дзярук М.П., судді Крилова О.В. та Трофимова Д.А. а.с. 24-26) апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, ухвалу суду першої інстанції від 12 травня 2016 року про відмову у відкритті провадження у цій справі залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду Україїни з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року (а.с. 46-47) касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 22 червня 2016 року у цій справі скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року (суддя Фомін В.А. а.с. 50) провадження у цій справі за вищезазначеним позовом позивача у цій справі за всіма позовними вимогами позивача було відкрито.

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року (а.с. 88-92) позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, право військовослужбовця - інваліда ІІ групи на призначення і виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності в розмірі на підставі п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 06.04.2017 року № 2004-VІІІ в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 грошову допомогу в розмірі 477910,80 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України судовий збір на користь держави у розмірі 4779,10 грн.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 квітня 2018 року (суддя Іваненко О.В. а.с. 150-151) заяву Міністерства оборони України про перегляд вищезазначеного заочного рішення у цій справі залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач Міністерство оборони України у своїй апеляційній скарзі (а.с. 157-163) просило заочне рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, його нормами має керуватись апеляційний суд при апеляційному перегляді цієї справи.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (п. 8 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

В автоматизованому порядку у цій справі визначений склад колегії суддів апеляційного суду: головуючий суддя (суддя - доповідач) Крилова О.В., судді Кухар С.В. та Поляков О.З. (а.с.166).

Ухвалою апеляційного суду (головуючий суддя Крилова О.В.) від 13 червня 2018 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відповідача у цій справі відкрито (а.с. 173).

Ухвалою апеляційного суду (головуючий суддя Крилова О.В., судді Кухар С.В. та Поляков О.З.) від 13 червня 2018 року дану справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 174).

Позивач ОСОБА_4 подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі (а.с. 180).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2018 року (а.с. 183-184) заявлений суддею Криловою О.В. самовідвід у цій справі задоволено.

В автоматизованому порядку у цій справі замість головуючого судді (судді-доповідача) Крилової О.В. визначено суддю Гончар М.С. (а.с. 187-188).

Ухвалою апеляційного суду (головуючий суддя Гончар М.С., судді Кухар С.В. та Поляков О.З.) від 19 липня 2018 року (а.с. 189) дану справу прийнято до провадження та призначено до апеляційного розгляду.

В автоматизованому порядку 21.08.2018 року у цій справі суддею Маловічко С.В. замінено суддю Полякова О.З у зв'язку із перебуванням останнього у тривалій відпустці (а.с. 193-194).

У судове засідання 23 серпня 2018 року належним чином повідомлений про час та місце розгляду цієї справи (а.с. 191) позивач ОСОБА_3 не з'явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання відповідача ОСОБА_3 і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю представника відповідача Міністерства оборони України за довіреністю (а.с. 195) ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача Міністерства оборони України підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Разом із тим, апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права ст. 367 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Відповідно до ст. 374 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення …(п. 2).

В силу вимог ст. 377 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі… у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 255… цього Кодексу.

За змістом ст. 255 ч. 1 п. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, судовими рішеннями є рішення, постанови.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового… є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 06.04.2017 року № 2004-VІІІ, ст. 58-60, 64, 158, 197, 215,224-227 ЦПК України, ст.ст. 1166 ЦК України та виходив обґрунтованості та доведеності всіх позовних вимог позивача у цій справі.

Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з наступних підстав.

При перевірці законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час постановлення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (15 листопада 2017 року).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі не відповідає.

Так, у матеріалах цієї справи міститься заява позивача ОСОБА_3 про відвід головуючому судді у цій справі ОСОБА_6 (а.с. 59).

Однак, матеріали цієї справи у подальшому не містять заяви ОСОБА_3 про відмову від цієї його заяви чи ухвали суду першої інстанції про розгляд вказаної заяви про відвід судді у цій справі.

Крім того, в силу вимог ст. 338 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Однак, суд першої інстанції при новому вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі за вищезазначеним позовом позивача ОСОБА_3 в порядку цивільного судочинства за всіма позовними вимогами ухвалою від 14 березня 2017 року (а.с. 50) не звернув належної уваги на висновки і мотиви Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, як суду касаційної інстанції, викладені в його ухвалі від 01 лютого 2017 року (а.с. 46-47) та помилково відкрив провадження у цій справі в порядку цивільного судочинства за вимогами позивача ОСОБА_7 до Міністерства оборони України про визнання за ним права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності в розмірі на підставі п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема в редакції від 06.04.2017 року № 2004-VІІІ в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, які підлягали розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому рішення суду першої інстанції у цій справі в частині вирішення цих позовних вимог підлягає скасуванню на підставі ст. 377 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, із закриттям провадження у цій справі в цій частині позовних вимог позивача на підставі ст. 255 ч. 1 п. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Оскільки, касаційний суд у своїй вищезазначеній ухвалі зазначав, що «відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами існує спір, що відноситься до компетенції адміністративного суду відповідно до ст. 17 КАС України.

Проте таких висновків суди дійшли з порушенням норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за КАС України (ст. 17) або ГПК України (ст. ст. 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

Оскільки згідно зі ст. 16 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого судочинства.

Предметом даного спору є стягнення коштів на відшкодування шкоди та визнання права на призначення та виплату одноразової грошової виплати по інвалідності у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на підставі п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 04 липня 2012 року.

Проте, судами не було враховано, що позивачем було заявлено вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, а тому суд у порушення ст. 16 ЦПК України дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України».

Щодо позовних вимог позивача ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, спричиненої майну (стягнення з відповідача коштів у сумі 477910,80 грн., як відшкодування заподіяної його майну (майновим правам та обов'язкам) шкоди), то останні не підлягали задоволенню у цій справі за їх недоведеністю з наступних підстав.

Оскільки, вони є похідними за своїм змістом від вищезазначених первісних позовних вимог позивача ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання за ним права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності в розмірі на підставі п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 06.04.2017 року № 2004-VІІІ в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, провадження за яким у цій справі апеляційним судом закрито.

Задоволення первісних позовних вимог позивача до відповідача, провадження по яких у цій справі апеляційним судом закрито, могло би бути підставою для повного чи часткового задоволення похідних вимог позивача до відповідача про відшкодування майнової шкоди.

Позивачем ОСОБА_3 у цій справі не надано належних, допустимих доказів того, що буд-якими неправомірними діями чи бездіяльністю саме Міністерства оборони України йому було завдано будь-яку шкоду, заподіяну його майну, та зокрема у сумі 477910,80 грн. (розрахунок позивача розміру майнової шкоди: 1600,00 грн. * 300 - 2089,20 грн. = 477910,80 грн., де 1600,00 грн. - це прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 01.01.2017 року, передбачений ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2017 рік», 300- кратність розміру допомоги для інвалідів ІІ групи, передбаченої п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», 2089,20 грн. - сума, виплачена позивачеві відповідачем 23.05.2014 року згідно платіжного доручення від 23.05.2014 року № 804 ВАТ «Ощадбанк» № 10007/0295 (см. додаток № 5 до позову позивача від 04.05.2016 року).

Однак, це не перешкоджає ОСОБА_3 заявити ці позовні вимоги про відшкодування шкоди, спричиненої майну (стягнення з відповідача коштів у сумі 477910,80 грн., як відшкодування заподіяної його майну (майновим правам та обов'язкам) шкоди тощо), у подальшому в адміністративному провадженні разом із вищезазначеними первісними позовними вимогами, за якими провадження у цій справі закрито, враховуючи їх похідний характер, або у цивільному провадженні окремо від цієї справи у подальшому при наявності відповідного судового рішення адміністративного суду за результатами розгляду позову позивача за позовними вимогами, провадження за якими у цій справі закрито апеляційним судом.

Крім того, встановлено, що фактично існує постанова Дніпропетровського адміністративного суду від 12 вересня 2013 року у справі № 815/78954/12 (а.с.5), яка набрала законної сили 12.09.2013 року, та якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 липня 2012 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, зобов'язано Запорізький обласний військовий комісаріат скласти та спрямувати на адресу Міністерства оборони України висновок, стосовно можливості виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» разом із документами, надання яких передбачено чинним законодавством України; зобов'язано Міністерство оборони України прийняти у місячний строк після надходження документів на їх підставі рішення про призначення ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач наполягав у цій справі на тому, що зазначена постанова адміністративного суду відповідачем виконана 23.05.2014 року лише частково на суму 2089,20 грн.

Хоча, в силу вимог ст. 18 ч. ч. 1, 2 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України , - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Однак, за правилами ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу.

Проте, встановлено, що вищезазначена постанова в адміністративній справі №815/78954/12 не містить конкретної суми стягнення взагалі.

Діючим законодавством передбачено стягнення вказаної додаткової допомоги не шляхом ухвалення нового судового рішення у цій цивільній справі, а в межах виконавчого провадження за попереднім судовим рішенням в іншій адміністративній справі № 815/78954/12 чи шляхом стягнення розміру цієї допомоги в порядку адміністративного судочинства за судовим рішенням окремо від цієї справи у відповідній адміністративній справі за відповідним позовом ОСОБА_3 до відповідача Міністерства оборони України.

ОСОБА_3 в силу вимог ст. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, мав право на звернення до суду із вищезазначеним позовом у цій справі.

Оскільки, в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права… фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача Міністерства оборони України лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

Тому, апеляційну скаргу Міністерства оборони України у цій справі слід задовольнити частково, заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове судове рішення у цій справі; провадження в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання за ним права на призначення та виплату одноразової грошової виплати по інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на підставі п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону від 06.04.2017 року № 2004-VIII у цій справі закрити, у задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, спричиненої майну (стягнення з відповідача коштів у сумі 477910,80 грн., як відшкодування заподіяної його майну (майновим правам та обов'язкам) шкоди), у цій справі відмовити.

Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі відмови у задоволенні позову позивача ОСОБА_3 у цій справі в частині стягнення майнової шкоди, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача Міністерства оборони України будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

Крім того, встановлено, що позивач ОСОБА_3, як інвалід ІІ групи (а.с.4), був звільнений від сплати судового збору при подачі вищезазначеного позову до суду першої інстанції в силу вимог Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 10 ч. 4, 88, 213-214 ЦК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст.ст. 12, 141, 367-368, 371 - 372, 374, 376-377, 381-384, п. 8,9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 листопада 2017 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нове судове рішення у цій справі.

Провадження в частині позовних вимог ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання за ним права на призначення та виплату одноразової грошової виплати по інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на підставі п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону від 06.04.2017 року № 2004-VIII у цій справі закрити.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, спричиненої майну (стягнення з відповідача коштів у сумі 477910,80 грн., як відшкодування заподіяної його майну (майновим правам та обов'язкам) шкоди), у цій справі відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 28.08.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кухар С.В.Маловічко С.В.