Рішення № 76092232, 21.08.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 21.08.2018

Справа № 658/871/18

(2/320/3232/18)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Калугіної І.О.,

при секретарі – Воробйовій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 31 травня 2011 року у розмірі 12 191 грн. 50 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 762 грн. 00 коп., зазначаючи, що 31 травня 2011 року з відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого вона отримала від позивача кредит в сумі 3000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачкою умов договору виникла заборгованість, яка станом на 28 лютого 2018 року складає 12 191 грн. 50 коп., з яких: 1629 грн. 57 коп. – заборгованість за кредитом, 7855 грн. 19 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 1650 грн. 00 коп. – заборгованість за пенею та комісією, а також 500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина), 556 грн. 74 коп. – штраф (процентна складова).

Представник позивача в судове засідання не з’явився, від нього надійшла заява з проханням розглядати справу за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з’явилась, від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, просить застосувати строки позовної давності до вказаної позовної заяви.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

31 травня 2011 року між сторонами був укладений кредитний договір, згідно якого відповідач отримала від позивача кредит в сумі 3000 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки /а.с.10-35/.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком договір, що підтверджується її особистим підписом у заяві /а.с.10-35/.

Пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 «Умов та правил надання банківських послуг» передбачено, що клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Крім того, відповідно до п. 2.1.1.5.5 «Умов та правил надання банківських послуг», позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, сплачувати відсотки за його користування, перевіряти платіжний ліміт, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених договором.

Згідно п.2.1.1.5.7 «Умов та Правил надання банківських послуг» власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникненню офердтрафту.

Згідно п.2.1.1.5.6 «Умов та правил надання банківських послуг» у разі невиконання зобов’язань за договором на вимогу банку клієнт має виконати зобов’язання з повернення кредиту, виплати винагороди банку.

Відповідно до 2.1.1.7.6 «Умов та правил надання банківських послуг» при порушення позичальником строків платежу по кожному з грошових зобов’язань, передбачених договором, більш, ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісій.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, однак відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконувала, не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками.

Згідно розрахунку заборгованості, доданого до матеріалів справи, відповідач станом на 28 лютого 2018 року має заборгованість у розмірі 12 191 грн. 50 коп., з яких: 1629 грн. 57 коп. – заборгованість за кредитом, 7855 грн. 19 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 1650 грн. 00 коп. – заборгованість за пенею та комісією, а також 500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина), 556 грн. 74 коп. – штраф (процентна складова) /а.с.8-9/.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь пені, комісії та штрафів суд виходить з такого.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Тобто пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення з відповідача 500 грн. фіксованого штрафу та 556 грн. 74 коп. штрафу, нарахованого у відповідності з кредитним договором переконливо свідчать про безпідставне намагання застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов’язання (прострочення виконання грошового зобов’язання), що суперечить вимогам ч.1 ст. 61 Конституції України та ч.3 ст.509 ЦК, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.549 ЦК пеня і штраф як різновид неустойки обчислюються у відсотках саме від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, можливість нарахування одного виду неустойки на інший виключається.

Таким чином умова кредитного договору про подвійну відповідальність боржника, викладені у заяві, яка є складовою кредитного договору відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України являється нікчемною і не може застосовуватися до боржника.

За таких обставин сума боргу підлягає зменшенню на 556 грн. 74 коп. – суму процентної складової штрафу з вищевикладених підстав.

Крім того, звертаючись з позовними вимогами до відповідача про стягнення заборгованості за пенею та комісією в розмірі 1650 грн. 00 коп., позивачем не було доведено, що з цієї суми є пенею, а що комісією, тоді як ці складові частини кредитного боргу не є тотожними поняттями цивільного права та мають різну правову природу: пеня - вид забезпечення виконання зобов'язання; комісія - плата за обслуговування кредиту.

Крім того на підставі наявних у справі доказів суд не може визначити, що є пенею, а що комісією, а також визначити, з якої саме суми заборгованості виходив позивач, нараховуючи суму штрафу в розмірі 556 грн. 74 коп., а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні цих вимог через недоведеність.

Щодо посилань відповідача про сплив позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 91-93 Постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по рахунку, судом встановлено, що останні платежі відповідачем було здійснено 15 травня 2015 року шляхом внесення нею сум на погашення заборгованості за кредитним договором.

Виходячи з наведеного, вчинення відповідачем дій, відповідно до положень статті 264 ЦК України, свідчать про переривання строку позовної давності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки судом встановлено, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості відповідач внесла 15.05.2015 року, а з позовом до суду банк звернувся 20 березня 2018 року, тому суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

На підставі викладеного, оцінивши зібрані у справі докази як кожний окремо, так і в сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об’єктивному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову у розмірі 9 984 грн. 76 коп., з яких: 1 629 грн. 57 коп. – заборгованість за кредитом, 7 855 грн. 19 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, а також 500 /п’ятсот/ грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина).

Відповідно до вимогст.141 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача також слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1762 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 61 Конституції України, ст.ст. 10, 12, 81, 89, 133, 141, 247, 263, 265, ЦПК України, ст.ст.215, 256-257, 264, 509, 526, 527, 530, 549, 1050, 1054 ЦК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, (РНОКПП НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (р/р 29092829003111, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299), місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд.1-Д, суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 31 травня 2011 року у розмірі 9 984 /дев’ять тисяч дев’ятсот вісімдесят чотири/ грн. 76 коп., з яких: 1 629 /одна тисяча шістсот двадцять дев’ять/ грн. 57 коп. – заборгованість за кредитом, 7 855 /сім тисяч вісімсот п’ятдесят п’ять/ грн. 19 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, а також 500 /п’ятсот/ грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина), а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762 /одна тисяча сімсот шістдесят два/ грн. 00 коп., а всього 11 746 /одинадцять тисяч сімсот сорок шість/ грн. 76 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області.

СУДДЯ: І.О.Калугіна