Постанова № 76087610, 28.08.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року справа №812/1429/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Компанієць І.Д.(суддя-доповідач),

суддів Міронової Г.М., Ястребової Л.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року у справі № 812/1429/17 (головуючий І інстанції Басова Н.М.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач просила:

- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2017 року, виходячи з посадового окладу у 16 000,00 гривень;

- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснити донарахування та виплату судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень 2017 року, виходячи з посадового окладу у 32 000,00 гривень та допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу у 32 000,00 грн., з урахування раніше сплачених сум;

- допустити рішення суду до негайного виконання у межах стягнення за один місяць

В обґрунтування зазначила, що відповідач протиправно здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу з січня 2017 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 грн., на підставі положень чинного законодавства та роз'яснень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, а саме: пункту 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"; пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"; листа Державної судової адміністрації України від 20.03.2017 № 11-2306/17 "Про оплату праці".

Зазначає, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (частина третя статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"№ 2453), що дорівнює 32 000,00 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Положення п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII від 06.12.2016 не піддягає застосуванню до спірних правовідносин.

Зазначеним Законом не внесено змін до Закону № 1402-VIII чи до Закону № 2453-VI у частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому зважаючи на приписи частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII відсутні законодавчі підстави враховувати пункт 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ при нарахуванні суддівської винагороди. В Законі України "Про Державний бюджет на 2017 рік" відсутній будь-який інший місячний розмір мінімальної заробітної плати ніж 3200 гривень

Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

Указом Президента України від 23.08.2012 № 484/2012 ОСОБА_1 відповідно до статті 127 та частини першої статті 128 Конституції України призначено строком на п'ять років на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області (а.с.11-13).

Наказом Рубіжанського міського суду Луганської області від 27.09.2012 № 41-ОС позивачу наказано приступити до виконання обов'язків судді Рубіжанського міського суду Луганської області з окладом згідно штатного розпису з 01.10.2012 (а.с.14).

Згідно з штатним розписом Рубіжанського міського суду Луганської області на 2017 рік посадовий оклад судді складає 16000,00 грн. (а.с.16).

Згідно з довідкою територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 13.09.2017 № 1515/17-вих, суддівська винагорода за серпень 2017 року складає: оклад - 16000,00 грн., вислуга років - 1865,14 грн., індексація - 326,70 грн., разом нараховано - 18191,84 грн. (а.с.17).

Листом від 15.09.2017 №1532/17вих відповідач на звернення ОСОБА_1 від 11.09.2017 повідомив останню, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснило нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за серпень 2017 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 гривень, на підставі положень чинного законодавства України та відповідних роз'яснень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів (а.с.18,19-20).

Оцінка суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості бюджетної системи України.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

У пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття "щомісячне довічне грошове утримання", що міститься у підпункті "е" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону № 2453-VІ).

Упункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012).

Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону № 1402.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402 (в редакції, яка діє з 01.01.2017) встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Абзацом 1 пункту 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Зазначеними нормами законодавства встановлено, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, визначається відповідно до розміру, встановленого частиною третьою статті 133 Закону № 2453.

ОСОБА_1 призначена на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області до набрання чинності Законом № 1402 та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що у своїй сукупності є підставою для обрахунку її посадового окладу з огляду на розмір, визначений частиною третьою статті 133 Закону № 2453.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно із статтею 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Слід зазначити, що саме Законом № 1774 законодавець змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, вніс відповідні зміни до Закону № 1402.

При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453 внесені не були.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останньої належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На час розгляду справи положення Закону № 1774, у тому числі пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України.

Оскільки Закон № 1774 не визнаний неконституційним, тому він підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774 додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 грн, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону № 1402 висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постановах від 07.02.2018 у справі № 825/933/17, від 30.05.2018 року №812/796/17 Верховний Суд зазначив, що, ураховуючи, що Законом № 1801-VІІІ видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн не передбачені, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди, поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці, з чим погодився суд касаційної інстанції.

Суд вважає правомірним застосування судом першої інстанції, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, висновки Верховного Суду у справі № 812/796/17 щодо застосування вищезазначених норм права.

Крім того, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" (Заява № 10972/05) зазначено, що суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" (Заява № 63134/00) суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Посилання позивача на рішення "Кечко проти України" судом не прийнято до уваги з огляду на те, що зазначеному рішенні Європейський суд з прав людини не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік. Крім того, в ньому йшлося про те, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, а по цій справі колізія норм вирішена відповідно пріоритетності більш пізнього за часом Закону.

Згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Оскільки пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат і до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень, не можна стверджувати, що державний орган - територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, відмовляє позивачу у виплаті належних сум без внесення законодавчих змін.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Оскільки аргументи позову є необґрунтованими, а відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду відсутність протиправної бездіяльності та підстав для зобов'язання вчинити певні дії, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

За таких обставин, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що підстави для задоволення позову відсутні. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року у справі № 812/1429/17 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 липня 2018 року у справі № 812/1429/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 28 серпня 2018 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 серпня 2018 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді Г.М. Міронова

Л.В. Ястребова