Рішення № 76086717, 20.08.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2017 року м.Чернігів Справа № 825/2227/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військова частина А 0665 про визнання протиправним та скасування пункту наказу та стягнення грошового забезпечення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А0665 (далі - ВЧ А0665, відповідач), в якому остаточно просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу командира ВЧ А0665 від 31.03.2018 № 280 «'Про підсумки проведення службового розслідування», яким його притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності, але не більше місячного грошового забезпечення в сумі 10155,00 грн., в рахунок відшкодування нанесених державі збитків;

- стягнути з ВЧ А0665 на його користь незаконно утримане грошове забезпечення в сумі 8169,33 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що його притягнуто до матеріальної відповідальності за не вжиття відповідних заходів для боротьби з розкраданням військового майна. Однак такий висновок відповідача належними доказами не підтверджено. Також просить поновити йому строк звернення до суду з позовом.

Ухвалою суду від 21.06.2018 поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

06.07.2018 на адресу суду надійшов відзив, в якому представник відповідача просив залишити позов без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Однак питання щодо строку звернення до суду вже вирішено ухвалою суду від 21.06.2018, тому повторному розгляду не підлягає.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ А2718. Відповідно до наказу командира ВЧ А0665 від 23.10.2017 № 889, ВЧ А2718 вважається сформованою з 01.11.2017, з подальшим її підпорядкуванням командиру ВЧ А0665 (а.с. 22).

06.03.2018 позивачем під час звірки майна курсу виявлено факт нестачі речового майна, матеріально відповідальною якого був сержант ОСОБА_2

Наказом командира ВЧ А0665 від 12.03.2018 № 217, відповідно до рапорту командира ВЧ А2718, в період з 12 по 22 березня 2018 року призначене службове розслідування з метою з'ясування дійсного стану справ, причин та умов, які сприяли наявності нестачі речового майна, підтвердження чи спростування факту його продажу та недопущення подібних випадків у подальшому (а.с. 9).

За результатом службового розслідування, з врахуванням відібраних пояснень, складено відповідний акт, в якому комісія запропонувала притягнути ОСОБА_1 за недотримання статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та пункту 3.1.9 наказу Міністра оборони України від 16.07.1997 № 300 «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» до дисциплінарної відповідальності (а.с. 14)

31.03.2018 командиром ВЧ А0665 прийнято наказ № 280 «Про підсумки службового розслідування», пунктом 1 якого позивача за неналежне виконання службових обов'язків щодо недотримання статті 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 3.1.9 наказу Міністра оборони України від 16.07.1997 № 300 « Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України», не вжиття необхідних заходів для боротьби з нераціональними витратами, нестачами, псування і розкраданням військового майна, та у відповідності до розділу ІІ, пункту 11 «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР», командира військової частини А2718 підполковника ОСОБА_1, притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності, але небільше місячного грошового забезпечення, в сумі 10155,00 грн., в рахунок відшкодування нанесених державі збитків.

Вважаючи, що нього безпідставно притягнуто до матеріальної відповідальності позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до статті 16 Закону України від 24 березня 1999 року № 548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України) кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі статтями 26 та 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України) під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Загальні підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців визначено Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі від 23.06.1995 № 243/95 (далі-Положення).

Згідно з пунктом 2 Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.

За пунктом 3 Положення протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Відповідно до пункту 11 Положення командири (начальники) військових частин за шкоду, заподіяну державі їх підлеглими, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення, якщо вони своїми розпорядженнями порушили встановлений порядок обліку, зберігання, використання, перевезення військового майна. У разі, якщо командири (начальники) військових частин не вжили належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна або щодо притягнення винних до відповідальності, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 17 Положення у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

Зважаючи на наведене правове регулювання суд констатує, що:

для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, обов'язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного скоєння ним дій чи бездіяльності, та завдання шкоди або збитків;

при визначенні виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, попередню поведінку військовослужбовця та його ставлення до виконання службових обов'язків.

Відтак в аспекті спірних правовідносин і встановлених обставин справи суд зазначає, що:

будь-яких фактів та доказів не вжиття позивачем необхідних заходів для боротьби з розкраданням військового майна оскаржений наказ не містить. Зокрема відповідачем не доведено належними доказами, в який період скоєна крадіжка військового майна сержантом ОСОБА_2 що, на думку суду, свідчить про необ'єктивність службового розслідування;

під час службового розслідування не встановлено вини, її форми, можливих мети та мотиву вчиненого позивачем діяння, внаслідок якого державі було завдано шкоди, тобто відповідач, на думку суду не довів, що діяння позивача містять склад правопорушення.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів обставин, визначених пунктом 3 Положення, наявність яких є підставою для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

Суд погоджується, що притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності передбачає наявність чотирьох умов, визначених пунктом 3 Положення. З-поміж них - вини у заподіянні шкоди, яка, за вказаним пунктом, може бути у формі умислу або необережності.

Аналізуючи положення пунктів 10-15 Положення можемо дійти також висновку, що обсяг матеріальної відповідальності (обмежена, повна чи підвищена) ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.

В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що позивача притягнули до матеріальної відповідальності з посиланням на розділ 2 пункту 11 Положення, за яким: « Командири (начальники) військових частин за шкоду, заподіяну державі їх підлеглими, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення, якщо вони своїми розпорядженнями порушили встановлений порядок обліку, зберігання, використання, перевезення військового майна. У разі, якщо командири (начальники) військових частин не вжили належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна або щодо притягнення винних до відповідальності, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення».

Тобто для притягнення військовослужбовця до відповідальності з цієї підстави необхідно з'ясувати факт передачі йому військового майна під відповідальне зберігання, використання чи іншої мети та не вжиття належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна.

Так, судячи зі встановлених у справі обставин, позивачу поставили за провину не вжиття належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна.

Отож, в такому аспекті відповідач мав підтвердити факт не вжиття позивачем належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання розкраданню військового майна, зокрема, які саме заходи він як посадова особа мав би вживати з цією метою.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак відповідачем не доведено належними доказами правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення позовних вимог повністю.

Підстави для повернення судового збору відсутні.

Керуючись статтями 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Військової частини А0665 (код ЄДРПОУ 08327157, смт. Десна, Козелецький район, Чернігівська область, 17024), задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу командира Військової частини А0665 від 31.03.2018 № 280 «Про підсумки проведення службового розслідування», яким ОСОБА_1 притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності, але не більше місячного грошового забезпечення, в сумі 10155,00 грн., в рахунок відшкодування нанесених державі збитків.

Стягнути з Військової частини А0665 (код ЄДРПОУ 08327157, смт. Десна, Козелецький район, Чернігівська область, 17024) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) незаконно утримане грошове забезпечення в сумі 8169,33 грн. (вісім тисяч сто шістдесят дев'ять) грн. 33 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 20 серпня 2018 року.

Суддя І.І. Соломко