Рішення № 76086038, 15.08.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 серпня 2018 р. № 820/5757/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі судового засідання Пройдак С.М., Смоляр Є.А.,

у присутності

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лапшенкова Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до Головного управління МВС України в Донецькому районі (87517, м.Маріуполь, пр.. Нахімова,86), Горлівського МУ ГУМВС України в Донецькій області ( м.Горлівка, вул.. Петровського,2, Донецька область) про скасування рішення, стягнення коштів

встановив

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління МВС України в Донецькій області, в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати Наказ ГУМВС України в Донецькій області № 328 о/с від 29.08.2014 року; - стягнути на користь позивача з Головного управління МВС України в Донецькій області середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу; - стягнути на користь позивача з Головного управління МВС України в Донецькій області компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 тис.грн.

Представник позивача у судовому засіданні адміністративний позов підтримала у повному обсязі, просила позовні вимоги задовольнити, оскільки службових перевірок щодо позивача на час звільнення не проводилось, вчинків та правопорушень, які б могли бути належною підставою для звільнення з органів внутрішніх справ України, позивач не скоював. Крім того, на момент звернення до суду зі спірним наказом позивач не ознайомлений.

Відповідач ГУМВС у Донецькій області позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що службовим розслідуванням встановлено, що позивач не прибув до місця дислокації за усним наказом керівництва для подальшого проходження служби. Службове розслідування за вищезазначеним фактом проводилось у складний час, в умовах проведення АТО, перебоїв поштового зв'язку, проведення масштабної передислокації та ротації особового складу Донецької міліції, однак, при проведенні службового розслідування відносно позивача вимоги чинного законодавства були дотримані., а отже відсутні підстави для скасування спірного наказу.

Відповідач Горлівське МУ ГУМВС України в Донецькій області повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, перевіривши оскаржуване рішення відповідач на відповідність положенням ч.2.ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 06.09.2013 року по 29.08.2014 року проходив службу на посаді інспектора патрульної служби батальйону патрульної служби міліції Горлівського міського управління (а.с.8,9).

На момент виникнення спірних правовідносин, порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Визначення службової дисципліни міститься у статті 1 Дисциплінарного статуту та означає дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів МВС підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги.

За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; дотримуватися норм професійної та службової етики; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку тощо.

Види дисциплінарних стягнень за порушення службової дисципліни наведені в статті 12 Дисциплінарного статуту, найсуворішим з яких є звільнення з органів внутрішніх справ, що застосовується як крайній захід дисциплінарного впливу.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Дисциплінарного статуту.

Зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органів внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу. При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 01.12.2017 року у відповідача витребовувалися особова справа ОСОБА_3, матеріали службового розслідування, на підставі якого прийнятий наказ № 328 о/с від 29.08.2014 року.

Із долучених до матеріалів справи листів управління кадрового забезпечення, управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Донецькій області від 22.12.2017 року № 324/лк, від 12.01.2018 року № 43/26/02-2018 судом встановлено, що особові справи співробітників Горлівського міського управління ГУМВС України в Донецькій області залишилися на непідконтрольній території. Листом від 27.06.2018 року суду надано копію наказу ГУМВС України в Донецькій області від 11.08.2014 року № 1473

Із дослідженої в судовому засіданні копії наказу від 11.08.2014 року № 1473 вбачається що 11.08.2014 року до Головного управління МВС України в Донецькій області надійшла інформація про невихід на службу без поважних причин окремих працівників Дзержинського МВ, ОВС Макіївського та Донецького МУ ГУМВС в області.

За даними фактами ВІОС УКЗ проведено службове розслідування, ким встановлено, що 28.07.2014 року на підставі наказу № 477, керівництвом Макіївського МУ проведено перевірку за фактом не прибуття до місця дислокації та невихід на службу без поважних причин деяких співробітників ОВС Макіївського МУ, яким встановлено, що на виконання вимог наказу ГУМВС України в Донецькій області № 271 о/с від 21.07.2014 року « Про відкликання з чергових відпусток атестованих працівників МУ, МВ, РВ, ЛВ ГУМВС України в Донецькій області, наказом Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області № 119 о/с від 23.07.2014 року у зв'язку із службовою необхідністю з 21 липня відкликані із чергових відпусток за 2014 рік деякі працівники ОВС Макіївського МУ. Також у зв'язку з бойовими діями на території м.Макіївки було встановлено нове місце дислокації працівників Макіївського гарнізону-м. Красний Лиман.

23.07.2014 - 24.07.2014 року керівниками відповідних підрозділів у телефонній розмові кожному працівникові доведено необхідність прибуття нового місця дислокації для подальшого проходження служби.

25.07.2014 року до керівництва Макіївського МУ від начальників районних відділів міліції, командира БПС Макіївського МУ, керівників деяких служб міськуправління надійшли рапорти про те, що в т.ч. інспектор патрульної служби БПСМ Горлівського міського управління молодший сержант міліції ОСОБА_3 не прибув до місця дислокації, документів, які б підтвердили законність відсутності на службі не надав, на службу не виходить, службові обов'язки не виконує.

Вказане порушення службової дисципліни стало підставою для винесення Головним управління МВС України в Донецькій області наказу від 11.08.2014 року № 1473 «Про порушення службової дисципліни працівниками Дзержинського МВ, ОВС Макіївського і Донецького МУ та покарання винних», яким позивача за особисту недисциплінованість, грубе порушення вимог ст.10 Закону України «Про міліцію» , ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, п.п.2.2, 4.1 (розділу ІІІ) Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 155-2012, що виразилося у неприбутті до нових місць дислокації та невиходу на службу без поважних причин звільнено з органів внутрішніх справ.

В подальшому наказом Головного управління МВС в Донецькій області від 29.08.2014 року № 328 о/с « По особовому складу» позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас за п.63 « є» (за порушення дисципліни) з 29.08.2018 року.

Проте, суд зауважує, що доказів віднесення позивача до Макіївського гарнізону та відповідно зобов'язання прибути до місця нової дислокації « Красний Лиман» матеріали справи не містять.

Із долучених до матеріалів справи службових телеграм від 04.07.2014 року судом встановлено, що у зв'язку із складною оперативною обстановкою території Донецької та Луганських областей місцем дислокації Головних управлінь МВС цих областей визначено Маріуполь та Сватове відповідно та особовому складу цих управлінь приписано прибути до визначених місць дислокації підрозділів, а в разі неможливості до найближчих територіальних органів прилеглих областей.

Так, допитаний в якості свідка гр.. ОСОБА_7 повідомив суду, що внаслідок захоплення міста Горлівки він разом з 15 особами особового складу прибув до м.Маріуполь. ОСОБА_3 у Маріуполі не було. В подальшому у червні-липні 2014 року особовий склад Горлівського РВ УМВС прибув до м.Дзержинська, ОСОБА_3 ніс наряди по охороні об'єкту, отримував зброю та проходив відповідний інструктаж. Про зникнення позивача йому стало відомо з телефонного дзвінка батька останнього, який повідомив, що його син перебував на лікарняному та під час руху зник. ОСОБА_7 повідомив про зникнення співробітника керівництво, окремо рапортів не складав. Жодних службових розслідувань відносно позивача у цей період не проводилося.

Допитаний в якості свідка гр. ОСОБА_4 повідомив суду, що він знає позивача, оскільки приймав його на службу до Горлівського РВ ГУМВС України та надавав рекомендації щодо подальшого проходження служби. У лютому 2014 року він був призначений в.о. начальника Дзержинського РВУ МВС України та переведений на підконтрольну територію. Під час перебування у м.Дзержинську ОСОБА_3 проходив службу, виконував обов'язки по охороні громадського порядку, перебував на розводах. Про зникнення позивача йому стало відомо з телефонного дзвінка його батька, який повідомив, що його син потрапив у полон до незаконних формувань та питав поради щодо його повернення. В останнє свідок бачив позивача наприкінці липня 2014 року.

Із долученої до матеріалів справи виписки банку по картці позивача (лист від 19.07.2018 року № 46-07/5316/5543БТ) встановлено, що 20.05.2014, 27.06.2014, 07.10.2014 та 19.11.2014 року на картку позивача здійснювалися зарахування заробітної плати Горлівським МУ ГУМВС України, ГМУ ГУМВС.

Суд також зауважує, що відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 12.03.2013 року№ 230,службовою особою органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування, має бути забезпечене повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, задля чого ця особа наділена повноваженнями, передбаченими підпунктом 6.2.1 Інструкції.

Пунктом 6.2.2. Інструкції № 230 визначені обов'язки виконавця (голови, членів комісії) згідно із якими уповноважені особи зобов'язані у тому числі: дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування, виявляти та досліджувати причини і умови, що сприяли скоєному дисциплінарному проступку, готувати пропозиції щодо їх усунення; у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обов'язковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акту.

Відповідно до пункту 6.3 Інструкції № 230, особа рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, стосовно якої проводиться службове розслідування, має, зокрема, право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування (п. 6.3.1); брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення (п. 6.3.2); висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять) (п. 6.3.3); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України (п. 6.3.5); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України (п. 6.3.6).

Цієї нормою також встановлено заборону затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи, стосовно якої таке проводиться, письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення.

Матеріалами справи не підтверджується повідомлення позивача про проведення службового розслідування та ознайомлення з його висновками, від позивача не відбирались письмові пояснення з приводу обставин, які стали підставою для проведення службового розслідування, не надано акт про відмову в наданні таких пояснень, позивача не було ознайомлено під підпис із наказом про звільнення, що є порушенням Інструкції № 230 та статті 14 Дисциплінарного статуту.

Слід також зауважити, що з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення у встановлений спосіб позивача ознайомлено не було, навіть після звільнення його з полону у лютому 2015 року.

За таких умов у суду відсутні підстави визнавати проведення службового розслідування з дотриманням вимог нормативних актів, об'єктивно та неупереджено.

Суд наголошує, що вищевказані порушення порядку проведення службового розслідування фактично позбавили позивача права на належний захист свої прав та інтересів відповідно до положень ст.14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, зокрема порушення процедури проведення службового розслідування у частині позбавлення позивача права надати пояснення щодо неможливості вчасно прибути до місця дислокації, вказує на те, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем дисципліни без поважних на то причин, з урахуванням чого колегія суддів вважає, що у даному випадку членами комісії порушені вимоги Інструкції № 230 у частині повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин події.

Оцінюючи докази, які є у справі, суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, вирішуючи питання про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, діяв без урахування усіх обставин, оскільки матеріали справи не містить посилань на конкретні докази, які підтверджують порушення позивачем службової дисципліни, що виражене начебто у відмові останнього прибути для проходження служби до м. Красний Лиман.

Долучені до матеріалів справи докази, пояснення свідків на дають суду беззаперечних підстав для висновку, що своїми діями, які знайшли відображення у висновку службового розслідування, позивачем порушено Присягу працівника внутрішніх справ України, що робило неможливим його подальшу службу в органах внутрішніх справ.

Враховуючи встановлені під час судового розгляду справи обставини та беручи до уваги те, що оскаржуваний наказ виданий на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 11.08.2014 року № 1473 , суд приходить до висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог, та скасувати зазначений наказ.

Згідно п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Оскільки позивачем вимога про поновлення його на посаді не заявлялась, суд також не знаходить підстав для стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивач у позовній заяві вказав, що через бездіяльність відповідача щодо перерахунку його пенсії зазнав душевних страждань та інші негативні емоції, тощо.

Суд бере до уваги, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача, прийнятими ним рішеннями та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо); можливість захисту порушеного права у позивача наявна, про що свідчить заявлений ним позов до суду; сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірності оскаржуваних наказів, а отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку, визначеному ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 КАС України, суд

вирішив

Адміністративний позов задовольнити частково

Скасувати наказ Головного управління МВС в Донецькій області від 11.08.2014 року № 1473 « Про порушення службової дисципліни окремими працівниками Дзержинського МВ, ОВС Макіївського і Донецького МУ та покарання винних» в частині притягнення до відповідальності ОСОБА_3.

Скасувати наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 29.08.2014 року № 328 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_3.

В іншій частині вимог позов залишити без задоволення

Рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду. Скарга може бути подана у порядку ч. 1 ст. 297 КАС України безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду або у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

У повному обсязі рішення виготовлено 27.08.2018

Суддя Зоркіна Ю.В.