Рішення № 76084690, 20.08.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 серпня 2018 року Справа № 808/2159/18 м.ЗапоріжжяОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікова Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Головного Управління Пенсійного фонду України до ОСОБА_1 обласного військового комісаріату

про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду до Головного Управління Пенсійного фонду України (далі – відповідач 1), ОСОБА_1 обласного військового комісаріату (далі – відполвідач2), в якому позивач просить:

-зобов'язати відповідача - ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат направити документи підполковника запасу ОСОБА_2 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей” від 15.06.2004 року № 1763-ІV та п.п. “в” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ в редакціях Законів, які діяли на час звільнення позивача.

-зобов'язати відповідача - Головне Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянути документи позивача про призначення пенсії та призначити підполковнику запасу ОСОБА_2 військову пенсію за вислугу років з 10 травня 2018 року відповідно до п.11 ст. 1 Закону України “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей” від 15.06.2004 року № 1763-ІV та п.п. “в” ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ в редакціях Законів, які діяли на час мого звільнення, а також з урахуванням положень постанови КМУ від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (з наступними змінами та доповненнями).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він народився 23.03.1971 року. У період з 01.08.1988 року по 25.11.2004 року він проходив безперервну військову службу в Збройних Силах, в тому числі й на офіцерських посадах; має військове звання – «підполковник»; остання штатна посада перед звільненням у запас – командир зенітного ракетного дивізіону військової частини А4491. Вислуга років позивача складає – 16 років 3 місяці 24 дні.

Позивачем зазначено, що на підставі наказу Міністра оборони України від 09.11.2004 року № 927 його було звільнено у запас за п.п. «в» п. 67 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України – у зв’язку зі скороченням штатів, а також у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України. Згодом на підставі наказу командира військової частини А4491 від 25.11.2004 року № 243 позивача було виключено з 25.11.2004 року зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ОСОБА_1 ОВК м. Запоріжжя.

23.03.2016 року ОСОБА_2 виповнилося 45 років, і він вважає, що отримав право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.11 ст. 1 Закону № 1763-IV та п. «в» ст. 12 Закону № 2262-XII в редакціях Законів, які діяли на час його звільнення. У зв’язку з даними обставинами позивач 10.05.2018 року звернувся до ОСОБА_1 ОВК м. Запоріжжя із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років.

Позивач зазначив, що 15.05.2018 року він отримав лист № 674/с, за підписом військового комісара ОСОБА_1 ОВК про те, що права на призначення йому пенсії по лінії Міністерства оборони України він не має. З урахуванням цього позивач 16.05.2016 року звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення йому пенсії, додавши необхідні документи.

Позивач ОСОБА_2 зазначив, що згодом він отримав лист за підписом заступника начальника ГУ ПФУ від 25.05.2018 року № 1256/Н-9, де йому було повідомлено, що з усіх питань, які стосуються права на пенсію та переліку необхідних документів для її призначення він має звернутись до регіонального уповноваженого органу МО України (тобто до ОСОБА_1 ОВК), а також йому роз’яснено право на оскарження даної відповіді.

Таким чином, позивач вважає дії відповідачів неправомірними у зв’язку з непризначенням йому військової пенсії за вислугу років.

Відповідачем – ГУ ПФУ на адресу суду надіслано відзив на позовну заяву (вх. №19826 від 25.06.2018 року), яким відповідач заперечує проти позовних вимог та стверджує, що не вчинив жодних дій, які б порушували права позивача, а призначення пенсій військовослужбовцям здійснюється за наявними документами, які до Головного управління не надходили. Окрім цього, заперечення містять посилання на Закон № 1763-IV в редакції, яка діє на момент звернення позивача до суду з позовом, при цьому стверджуючи, що оскільки позивач на момент досягнення 45 років не мав достатньої вислуги (20 років), то він не має права на призначення відповідної пенсії, у зв’язку з чим відповідач – ГУ ПФУ просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідачем – ОСОБА_1 ОВК на адресу суду також надіслано відзив на позовну заяву (вх. №21392. Від 09.07.2018 року), яким відповідач також заперечує проти позовних вимог і також посилається на Закон № 1763-IV та на відсутність у позивача двох взаємопов’язаних умов: досягнення позивачем на день звільнення 45-річного віку та наявність вислуги 20 років, які визначають право на призначення пенсії згідно із вищевказаним Законом. При цьому, відповідач, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 щодо офіційного тлумачення ст. 58 Конституції України, стверджує, що правовідносини між позивачем та відповідачами щодо пенсійного забезпечення виникли саме з часу звернення позивача із заявою про призначення пенсії, але у зв’язку з новою редакцією п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV у позивача відсутні підстави для призначення пенсії. Окрім того, відповідач в запереченнях вважає, що відповідно до положень Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженому постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1 (далі за текстом – Порядок), він наділений обов’язком самостійно перевіряти наявність права на пенсію, а тому порушень чинного законодавства з його боку не було, у зв’язку з чим він також просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 13.06.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання без виклику сторін на 11.07.2018 року.

У період з 09.07.2018 по 15.08.2018 суддя перебувала у відпустці, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою (а.с. 50). З урахуванням наведеного судове засідання без виклику сторін було перенесено на 20.08.2018.

Згідно із пунктом 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження – розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

На підставі приписів ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали та з’ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії паспорту, військового квитка серії ГГ № 161707 від 01.12.2004 року та послужного списку позивача, відповідно до яких ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив безперервну військову службу у Збройних Силах СРСР, а згодом – України з 01.08.1988 року по 25.11.2004 року. Перед звільненням з військової служби у запас ОСОБА_2 обіймав посаду командира зенітного ракетного дивізіону військової частини А4491 і мав військове звання «підполковник».

Згідно наказу Міністра оборони України від 09.11.2004 року № 927 позивача було звільнено з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України.

Наказом командира військової частини від 25.11.2004 року № 243 ОСОБА_2 було звільнено з військової служби в запас за п.п. «в» п. 67 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України – у зв’язку зі скороченням штатів, у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, виключено з 25.11.2004 року зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ОСОБА_1 ОВК м. Запоріжжя.

Загальна вислуга років позивача складає 16 років 3 місяці 24 дні.

23.03.2016 року позивачу ОСОБА_2 виповнилося 45 років.

Також матеріалами справи підтверджено, що позивач 11.05.2018 року звернувся до ОСОБА_1 обласного військового комісаріату з письмовою заявою про призначення йому пенсії за вислугу років.

З відповіді військового комісара ОСОБА_1 ОВК від 15.05.2018 року № 674/с вбачається, що відповідач – ОСОБА_1 ОВК, пославшись на п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV в редакції Закону від 08.07.2011 року, повідомив, що для військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил України у зв’язку з їх реформуванням при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 календарних років пенсія обчислюється у розмірі 50 відсотків відповідного грошового забезпечення, а оскільки у позивача лише 16 років 03 місяці 24 дні вислуги, тому права на призначення пенсії по лінії Міністерства оборони України не має.

16.05.2018 року позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. 11 ст. 1 Закону № 1763-IV та п. «в» ст. 12 Закону № 2262-XII, додавши при цьому необхідні документи, в тому числі й відповідь із ОСОБА_1 ОВК від 15.05.2018 року № 674/с.

З відповіді заступника начальника Головного управління від 25.05.2018 року № 1256/Н-9, пославшись на Порядок, повідомив позивача про необхідність подання такої заяви до ГУ ПФУ через уповноважений структурний підрозділ – ОСОБА_1 ОВК, до якого й було рекомендовано позивачу звернутись.

Не погоджуючись з такими висновками позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми законодавства, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій ОСОБА_1 ОВК та направлення ним документів до ГУ ПФУ суд врахував, що відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої і другої статті 48 Закону № 2262-XII заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику роз’яснюється, які документи він повинен надати додатково. При наданні ним цих документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз’яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою, зазначені в частині першій цієї статті.

Частиною першою статті 49 вказаного Закону визначено, що пенсію згідно з цим Законом призначають органи Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 1 Порядку заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом (2262-12 ), та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

Пунктом 12 Порядку визначено, що Уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені пунктом 6 цього Порядку.

Посилання відповідача ОСОБА_1 ОВК на його обов’язок перевіряти наявність права на пенсію суд вважає безпідставним, оскільки пунктами 9, 10 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 389, визначені їхні повноваження, зокрема:

забезпечують згідно із законодавством соціальний і правовий захист військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на збори, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів та членів їх сімей;

ведуть облік осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах в запас або у відставку (далі – особи, звільнені з військової служби), які проживають на відповідній території, для оформлення документів, що додаються до пенсійної справи відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

забезпечують оформлення та подання документів органам Пенсійного фонду України для призначення (перерахунку) пенсій особам, звільненим з військової служби, і членам їх сімей відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також у передбачених законодавством випадках виплату грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, і сім’ям загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил.

Обов’язку чи права ОСОБА_1 ОВК перевіряти наявність права на пенсію у особи діючим законодавством не передбачено.

За таких обставин суд вважає, що відповідач – ОСОБА_1 ОВК діяв неправомірно та не у спосіб, передбачений законодавством, визначаючи самостійно наявність або відсутність права позивача на пенсію, а також вважає відповідно до ст. 48 Закону № 2262-XII можливим задовольнити вимоги останнього про зобов’язання ОСОБА_1 ОВК направити документи позивача до ГУ ПФУ для призначення пенсії за вислугою років.

Щодо вимоги позивача про визнання дій протиправними та зобов’язання відповідача – ГУ ПФУ розглянути документи та призначити пенсію, суд врахував наступне.

Законом № 1763-IV встановлено правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності ЗСУ в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.

Згідно пункту 11 статті 1 цього Закону (у редакції на час звільнення позивача зі служби) військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 15 років пенсія обчислюється у розмірі 40 відсотків від грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 2 відсотки за кожний наступний рік, але не більше ніж 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Статтею 3 цього ж Закону дію вказаної норми поширено на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України після 1 січня 2004 року.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» від 04.04.2006 року № 3591-IV (набрав чинності з 29.04.2006 року) внесено зміни до Закону № 2262-XII, зокрема, статтю 12 викладено в іншій редакції і доповнено пунктом «в», яким передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом при досягненні 45-річного віку і за наявності у них вислуги 15 років, які звільняються з військової служби відповідно до Закону № 1763-IV. Дана редакція Закону діяла до 01.10.2011 року, після чого п. «в» статті 12 був змінений в частині вислуги років – до 20 років.

Пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.07.2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011 року) передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються зі ЗСУ у зв'язку з їх реформуванням, при досягненні 45-річного віку і за наявності вислуги 20 календарних років пенсія обчислюється у розмірі 50 відсотків відповідного грошового забезпечення.

Відповідачі в своїх письмових запереченнях наголошують на питанні про застосування вищезазначених норм у часі.

Вирішуючи це питання, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у ЗСУ, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратурі, охороні державного кордону України, податковій міліції, Управлінні державної охорони України, державній пожежній охороні, Державному департаменті України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Також у Рішенні Конституційного Суду України № 5-рп/2002 зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державною права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Суд вважає, що посилання відповідача – ОСОБА_1 ОВК на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99, не заслуговують на увагу, оскільки Закон № 3668-VI, яким внесені зміни у Закони № 1763-IV та № 2262-XII, істотно звужують зміст та обсяг існуючих прав і свобод позивача, порушуючи основний принцип, закріплений в ст. 22 Конституції України.

Виходячи із положень пункту 11 статті 1 Закону № 1763-IV та висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, суд вважає, що зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення, тобто з 23.03.2016 року.

Оскільки право на пенсійне забезпечення для осіб, які звільнені у зв'язку з реформуванням ЗСУ, при досягненні ними в майбутньому 45 років та наявності вислуги 15 років, було встановлено пунктом 11 статті 1 Закону № 1763-IV, чинного на момент звільнення ОСОБА_2, то зазначена норма має зберігати юридичну силу як для позивача, так і для відповідачів.

Станом на момент звернення за призначенням пенсії заявнику виповнилося 45 років, що в сукупності з відповідною вислугою років сформувало підстави для призначення пенсії.

Аналогічні правові позиції були висловлені Верховним Судом України у постановах від 06.02.2012 року (справа № 21-322а11) та від 01.07.2014 року (справа № 21-244а14), які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при вирішенні даного спору.

Разом з тим суд враховує, що в силу ч. 1 ст. 48 Закону № 2262-XII днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення. З матеріалів справи вбачається, що 11.05.2018 року позивачем подано заяву про призначення йому пенсії до ОСОБА_1 ОВК, а тому пенсія йому повинна бути призначена саме з цієї дати.

Відповідно до пунктів 14, 17, 18 Порядку орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення пенсії або про відмову в призначення пенсії.

Рішення щодо призначення оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії.

Окрім цього, позивачем зазначено про врахування положень статті 14 Закону № 2262-XII при призначенні йому пенсії та положень постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Позивачем надано довідку військової частини А4491 від 24.11.2004 року № 700 про його грошове забезпечення на момент звільнення з військової служби, яке складало 1617 грн. 48 коп. Виходячи з положень п.11 ст. 1 Закону № 1763-IV, розмір пенсії позивачеві становить менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року встановлений прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність в таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень, з 1 грудня - 1497 гривень..

Постановою КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з наступними змінами та доповненнями) визначені нові тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Таким чином, виходячи із встановлених обставин у справі, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені у позові доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, але частково, оскільки матеріалами справи підтверджено що датою надходження заяви позивача про призначення пенсії до ОСОБА_1 обласного військового комісаріату є 11.05.2018, а не 10.05.2018, як про це зазначає позивач (а.с. 27).

Згідно із частинами 1 – 3 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241 - 246 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 (місце проживання: 69118, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012), ОСОБА_1 обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 69063, м. Запоріжжя, провулок Тихий, 7, код ЄДРПОУ 07835529) задовольнити частково.

Визнати дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ОСОБА_1 обласного військового комісаріату пов’язані з непризначенням ОСОБА_2 військової пенсії за вислугою років, неправомірною.

Зобов’язати відповідача – ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат направити документи підполковника запасу ОСОБА_2 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для призначення пенсії за вислугою років відповідно до п.11 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 року № 1763-IV та п. «в» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII в редакціях Законів, які діяли на час звільнення ОСОБА_2.

Зобов’язати відповідача – Головне Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області розглянути документи підполковника запасу ОСОБА_2 про призначення пенсії та призначити йому військову пенсію за вислугу років з 11 травня 2018 року відповідно до п.11 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільнилися з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їхніх сімей» від 15.06.2004 року № 1763-IV та п. «в» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII в редакціях Законів, які діяли на час звільнення ОСОБА_2, а також з урахуванням положень постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з наступними змінами та доповненнями).

Присудити на користь ОСОБА_2 (місце проживання: 69118, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 704 грн. 80 коп. (сімсот чотири гривні 80 копійок) судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012).

Присудити на користь ОСОБА_2 (місце проживання: 69118, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 704 грн. 80 коп. (сімсот чотири гривні 80 копійок) судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_1 обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 69063, м. Запоріжжя, провулок Тихий, 7, код ЄДРПОУ 07835529).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295 КАС України.

Повний текст рішення складено 20.08.2018.

Суддя Н.В. Стрельнікова