Рішення № 76084056, 23.04.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м.Житомир справа № 806/140/18

категорія 8.3.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

секретар судового засідання Біляченко Д.О.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - Кузьміної К.В., Ніколаєнко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення фіскального органу,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати в повному розмірі видане Головним управлінням ДФС у Житомирській області податкове повідомлення - рішення від 10.10.2017 № 0020011311. В обґрунтування заявлених позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 указує, що висновки акту перевірки від 19.09.2017 № 611/06-30-13-11/НОМЕР_1 є помилковими, а оскаржуване рішення протиправним. Стверджує, що всі операції з продажу товарів за перевіряє мий період буди задекларовані, а суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками таких операцій своєчасно та в повному обсязі сплачені до бюджету. Встановлений відповідачем залишок товарів станом на 31.12.2016 у розмірі 755330,04 грн та висновок про те, що такі товари були використані позивачем не в його господарській діяльності, на думку позивача, є припущеннями працівників фіскального органу, які не підтверджені належними доказами і не можуть бути підставою для видання оскарженого податкового повідомлення - рішення.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 806/140/18. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання 06 лютого 2018 р.

У строк, встановлений ухвалою суду від 09.01.2018, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечуючи проти пред'явлених позовних вимог відповідач зазначав, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань викладених у запереченні від 19.04.2017 до акту від 07.04.2017 № 175/06-30-13-025/НОМЕР_1 встановлено, що ФОП ОСОБА_1 включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по ТМЦ (автозапчастинам) у сумі 755330,04 грн (в т.ч. ПДВ - 125888,34 грн), які придбані та в подальшому не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків та відсутні в залишках товару на кінець перевіряє мого періоду. Відтак, податковим повідомленням - рішенням від 10.10.2017 № 0020011311 правомірно збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 125888 грн і застосовано штрафну санкцію в розмірі 62944 грн.

06 лютого 2018 р. в підготовчому засіданні оголошено перерву та надано позивачу строк для підготовки відповіді на відзив до 22 лютого 2018 р.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій позивач відхиляє міркування відповідача у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованість. При цьому зазначає, що перевіряючи ми не взято до уваги можливості придбання позивачем товарів у неплатників податку на додану вартість без ПДВ, а розмір торгівельної націнки ними було встановлено розрахунком шляхом в цілому за рік. Ураховуючи викладене та те, що працівниками фіскального органу не встановлено та не зазначено конкретний перелік і кількість кожного з видів товару, який залишився нереалізованим, не встановлено коли саме залишки товару придбані та за якими накладними отримані, не здійснено перевірку товарів в місцях зберігання, де ці товари зберігались, позивач вважає, що викладені в акті перевірки факти не можуть бути підставою для видання оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Також позивач наголошував, що він не зобов'язаний вести облік залишків товарів в господарському обороті, а тому не зобов'язаний надавати такі відомості працівникам відповідача.

У зв'язку з наданням позивачем нових доказів, судом продовжено перерву в підготовчому засіданні до 12 березня 2018 р.

12 березня 2018 р., за результатами підготовчого засідання, судом, без виходу до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання. Розгляд справи по суті розпочато 12.03.2018.

У зв'язку з неможливістю вирішення справи в судовому засіданні 12 березня 2018 р., судом оголошено перерву до 19 березня 2018 р..

19 березня 2018 р. перерву продовжено до 05.04.2018, внаслідок необхідності отримання від учасників письмових пояснень по суті спору.

У зв'язку з неможливістю вирішення справи в судовому засіданні 05 квітня 2018 р., судом продовжено перерву до 12 квітня 2018 р., яку продовжено до 23 квітня 2018 р..

У судовому засіданні позивач і його представник позовні вимоги підтримали і просили суд позов задовольнити, з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на міркування, викладені у відзиві та письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом безспірно встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований 14.06.2010 як фізична особа - підприємець Виконавчим комітетом Житомирської міської ради та 15.06.2010 узятий на облік як платник податків і перебуває на обліку в Житомирській ОДПІ.

Позивач перебуває на загальній системі оподаткування, зареєстрований як платник податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 06.07.2010 № 100291327 та здійснює торгівлю автошинами та приладдям для автотранспортних засобів із здійсненням розрахунків між контрагентами в безготівковому порядку.

Встановлено, що у березні 2017 року контролюючим органом проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності суб'єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, абз. "г" п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України щодо повноти нарахування податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, встановлено його заниження на суму 114819 грн за грудень 2016 року. Висновки зафіксовані у акті від 07.04.2017 № 175/06-30-13-02/НОМЕР_1.

19 квітня 2017 року ФОП ОСОБА_1 подані до Головного управління ДФС України в Житомирській області заперечення проти висновків акту перевірки від 07.04.2017 № 175/06-30-13-02/НОМЕР_1.

У зв'язку з подаванням платником податків ФОП ОСОБА_1 заперечень, в період з 08.09.2017 по 14.09.2017 посадовими особами головного управління ДФС у Житомирській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань викладених у запереченні від 19.04.2017.

За результатами перевірки складено акт від 19.09.2017 № 611/06-30-13-11/НОМЕР_1.

Відповідно до висновків, викладених у акті від 19.09.2017, документальною позаплановою виїзною перевіркою ФОП ОСОБА_1 встановлені порушення:

- п.п.16.1.12 п.16.1 ст.16; п.44.1, п.44.3, п.44.6, ст.44 Податкового Кодексу України, не надано пояснення щодо залишків товарно - матеріальних цінностей, дебіторської та кредиторської заборгованості станом на 31.12.2016;

- п.198.1, п. 198.2 п. 198.3, п. 198.4, абз. "г" п. 198.5, ст. 198, п.200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України щодо повноти нарахування податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, встановлено його заниження всього у сумі 125888 грн в т.ч. по періодах : грудень 2016 - 25888 грн.

10 листопада 2017 року Головним управління ДФС у Житомирській області на підставі висновків акту перевірки № 611/06-30-13-11/НОМЕР_1 від 19.09.2017 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0020011311 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим зобов'язанням на 125888 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 62944 грн.

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 податкове повідомлення - рішення оскаржено в адміністративному порядку.

Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 14.12.2017 № 16764/Н/99-99-11-02-01-14 залишено без змін податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Житомирській області від 10.10.2017 № 0020011311, а скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення.

Перевіряючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення на відповідність критеріям, установленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Як видно зі змісту акту перевірки від 19.09.2017 висновок контролюючого органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2016 року на суму 125888 грн фактично обґрунтовано тим, що в порушення п. 187.1 ст 187, п.189.1 ст.189, абзацу "г" и.198.5 ст.198 Податкового Кодексу України ФОП ОСОБА_1 не нараховано податкові зов'язання, виходячи з бази оподаткування, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що є не господарською діяльністю платника податку всього на суму 125888 грн.

Так, перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по ТМЦ (автозапчастинами) у сумі 755330,04 грн (в т.ч. ПДВ 125888,34 грн), які придбані, та в подальшому не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків та відсутні в залишках товару на кінець перевіряємого періоду.

При цьому вказано, що за результатами перевірки залишки товарів станом на 31.12.2016 становлять 755330,04 грн (в т.ч. ПДВ 125888,34 грн): на початок перевіряємого періоду залишки товарів становити 169997,82 грн (в т.ч. ПДВ 28332,97 грн) + придбано ТМЦ на загальну суму 10858753,56 грн (в т.ч. ПДВ 1809792,30 грн) - відвантажено ТМЦ на загальну суму 10273421,34 грн (в т.ч. ПДВ 1712236,89 грн). Товари на суму 755330,04 грн (в т.ч. ПДВ 125888,34 грн) відсутні в складі залишків товарів на кінець перевіряємого періоду станом на 31.12.2016.

Елементи податку на додану вартість визначені у розділі V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України (ст.ст. 180-211).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.

Відповідно до пп. «а» п. 185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно зі п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У свою чергу, податковий кредит, згідно зі пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно зі абз. 1 п. 198.2 цієї статті ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

У пункті 198.3 статті 198 ПК України закріплено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами абзацу першого пункту 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (п. «г»).

Відповідно до абз. 3 вказаного пункту статті 198 ПК України, з метою застосування цього пункту податкові зобов'язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно зі п. 189.1 ст. 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Таким чином, до складу податкового кредиту можуть відноситись суми податку на додану вартість за товари (роботи, послуги), призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. У разі якщо придбані товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у перевіряємий період займався таким видом господарської діяльності як: "торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів".

В результаті здійснення фінансового-господарських операцій пов'язаних з придбанням та реалізацією товарно-матеріальних цінностей в період з 01.01.2014 по 31.12.2016 позивачем самостійно задекларовано податкові зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 1989816 грн, а суму в 1830524 грн включено до складу податкового кредиту. На формування цих показників мало вплив здійснення операцій із придбання ТМЦ (робі. послуг) для подальшої реалізації і використання у межах господарської діяльності платника.

Відповідач не заперечує факт придбання позивачем товарно - матеріальних цінностей у перевіряємий період на суму 755330,04 грн (у т.ч. ПДВ 125888,34 грн) та віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість за операціями з придбання товарів у відповідних податкових періодах, проте вказує, що придбані товари не використовувалися ФОП ОСОБА_1 в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків та відсутні в залишках товару на кінець перевіряємового періоду.

Як видно зі змісту акту перевірки від 19.09.2017, такі висновки посадовими особами контролюючого органу здійснено на підставі перевірки наданих первинних документів, а саме: накладних, податкових накладних, декларацій з ПДВ, а також у зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_1 не надано пояснення щодо залишків товарів на кінець перевіряємого періоду. При цьому відповідач зазначає, що позивачу вручені листи від 29.08.2017 № 1462/14/06-30-13-11 та від 12.09.2017 № 1637/14/06-30-13-11, проте відповідь та первинні документи отримано не було.

Суд критично ставиться до вказаних доводів контролюючого органу, оскільки під час судового розгляду справи відповідачем не зазначено конкретний перелік та кількість кожного з видів товару, який залишився не реалізованим, не встановлено коли саме залишки товару придбані, де ці товари зберігались.

Також, на думку суду, про відсутність об'єктивного підходу контролюючого органу при дослідженні залишків ТМЦ позивача під час перевірки свідчить і те, що в ході перевірки, відповідач не скористався правом проведення інвентаризації залишків ТМЦ наявних у ФОП ОСОБА_1 станом на 31.12.2016.

Так, підпунктом 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Таким чином, з метою об'єктивного встановлення стану залишків ТМЦ та їх руху у господарській діяльності позивача у періоді, що перевірявся, працівники контролюючого органу мали право вимагати від позивача, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей.

Втім, відповідач обмежився лише направленням листів від 29.08.2017 № 1462/14/06-30-13-11 та від 12.09.2017 № 1637/14/06-30-13-11,з вимогами надати первині та інші документи, зокрема інформацію про залишки товарно - матеріальних цінностей в кількісному та вартісному вигляді станом на 01.01.2014, 01.01.2015, 01.01.2016 та 31.12.2016. Доказів направлення відповідачем до позивача листа з вимогою здійснити інвентаризацію ТМЦ матеріали справи не містять.

Суд ураховує, що відповідно до положень п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (пп. 16.1.2); сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (16.1.4); забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених цим Кодексом (16.1.12).

У підпункті 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі абз. 1 п. 44.3 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до п. 44.6 згаданої статті ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Слід зазначити, що статтею 177 ПК України регулюється оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно зі п. 177.10 ст. 177 ПК України, фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді. Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Пунктом 1 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013 N 481, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 р. за N 1686/24218 (далі - Порядок), визначено, що відповідно до пункту 177.10 статті 177 та пункту 178.6 статті 178 розділу IV Податкового кодексу України (далі - Кодекс) фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат (далі - Книга), у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Згідно зі п. 2 вказаного Порядку, книга ведеться за вибором платника податку в паперовому або електронному вигляді.

Відповідно до п. 6 Порядку, самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку:

1) у графі 1 зазначається дата запису;

2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг);

3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати;

4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3);

5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг;

6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня;

7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці;

8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо;

9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).

Пунктом 7 Порядку визначено, що фізичні особи - підприємці, зареєстровані як платники податку на додану вартість, не включають до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт та послуг).

Із аналізу наведених правових норм слідує, що фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані вести облік товарних запасів в порядку, встановленому чинним законодавством. При цьому форма Книги обліку доходів і витрат не передбачає ведення фізичною особою-підприємцем обліку залишків товарних запасів, матеріалів, сировини та відображення результатів такого обліку у книгах.

Отож, фізичні особи-підприємці, як суб`єкти здійснення господарської діяльності, не здійснюють облік залишків товарних запасів, матеріалів, сировини та не відображають їх у книгах обліку доходів (книгах обліку доходів та витрат) або інших носіях.

У засіданні суду з'ясовано, що книга обліку доходів і витрат ведеться Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.

На підтвердження ведення обліку доходів і витрат у перевіряємий період позивачем надано до суду витяг з відповідної книги № 4, у копіях.

Також позивачем надано до суду оборотно - сальдову відомість по рахунку: 281 за 30.12.2014, за 31.12.2015 та за 30.12.2016; 631 за 2014 рік, за 2015 рік та за 2016 рік; 361 за 2014 рік, 2015 рік та 2016 рік.

Аналіз і співставлення відомостей зазначених у Книзі та оборотно - сальдових відомостях свідчать, що станом на 30.12.2016 залишок товарів складав 401092,54 грн, що є відмінним від даних встановлених перевіркою.

Зважаючи на викладене та те, що контролюючим органом під час проведення перевірки не досліджувалось питання відсутності фактичних залишків ТМЦ та їх реалізації з урахуванням торгової націнки, оскільки при визначенні залишків товарів інвентаризація проведена не була, суд вважає, що висновки відповідача є необґрунтованими та не можуть слугувати підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за правилами пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 згаданого Кодексу).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Усупереч наведеним нормам, відповідачем не доведено існування обставин на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 10 жовтня 2017 року № 0020011311 є протиправним, тому його необхідно скасувати, а позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отож, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1888,32 грн (платіжне доручення № 1900 від 03.01.2018) необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ю.Тютюнника, 7, ідентифікаційний код 39459195) від 10 жовтня 2017 року № 0020011311, яким Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 188832 грн, у тому числі за податковим зобов'язанням на 125888 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на 62944 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. Ю.Тютюнника, 7, ідентифікаційний код 39459195) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 1888,32 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.Ю. Романченко

Повне судове рішення складене 10 травня 2018 року