Рішення № 76082431, 14.06.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2018 року Справа № 804/3361/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

08.05.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ФОП ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на ФОП ОСОБА_2 від 06.04.2018 року № 11/4.3-7/161, у розмірі 11 169,00 грн.;

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на ФОП ОСОБА_2 від 06.04.2018 року № 11/4.3-7/162, у розмірі 3 723,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що управлінням з питань праці Головного управління у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_2 та при перевірці встановлено порушення вимог законодавства про працю, які зафіксовано Актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 07.03.2018 року № 11/4.3-7, видано Припис про усунення виявлених порушень № 11/4.3-7-5 від 07.03.2018 року та прийнято Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 11 169,00 грн. № 11/4.3-7/161 від 06.04.2018 року і постанову про накладення штрафу у розмірі 3 723,00 грн. № 11/4.3-7/162 від 06.04.2018 року.

Позивач зазначає, що відповідачем грубо порушено принципи державного нагляду, підстави та процедуру проведення перевірки, визначені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V. Також позивач наголошує, що ним не було допущено порушень трудового законодавства України, зокрема Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці», а несвоєчасне проведення індексації заробітної плати є наслідком не умисної помилки, яка в подальшому була виправлена, а отже у відповідача були відсутні підстави для вжиття заходів до притягнення позивача до відповідальності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.05.2018 року відкрито провадження у справі № 804/3361/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи у судовому засіданні на 29.05.2018 року о 10:00 год.

29.05.2018 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки інспекційне відвідування було проведено відповідно до вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі за текстом - Порядок № 295), порушення вимог законодавства про працю позивачем, які викладені у Акті від 07.03.2018 року № 11/4.3-7, дійсно мали місце, а отже при винесені за ці порушення постанов про накладення штрафів суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а оскаржувані постанови складені у відповідності до норм чинного законодавства.

В судове засідання 29.05.2018 року позивач не з'явилась, надіслала засобами поштового зв'язку заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позовну заяву задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовної заяви заперечувала в повному обсязі та просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені в відзиві на адміністративний позов від 29.05.2018 року.

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, враховуючи заяву представника позивача про розгляд справи за її відсутності, відсутність додаткових доказів у представника відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) здійснює свою діяльність у статусі фізичної особи-підприємця, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Керуючись Законом України № 877-V, Порядком № 295, відповідно до наказу Головного управління Держапраці у Дніпропетровській області від 27.02.2018 року № 48-І, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 28.02.2018 року № 09/4.3-н головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Нікопольському регіоні Івановою Н.О. в період з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань порядку оформлення трудових відносин, повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Підставою для проведення перевірки ФОП ОСОБА_2 стала скарга працівника ОСОБА_5 від 27.12.2017 щодо порушення стосовно нього законодавства про працю (вх. № Р-1766 від 28.12.2017).

За результатами проведення інспекційного відвідування (позапланової перевірки) ФОП ОСОБА_2 складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 07.03.2018 року № 11/4.3-7.

Вказаною перевіркою встановлено наступні порушення:

- за червень та липень 2017 року працівникам нараховувалася та виплачувалася індексація заробітної плати не вчасно з порушенням строків встановлених ч. 1, 2 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», а саме: пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, а саме не у місяці в якому повинна бути виплачена, так індексація заробітної плати 2 працівникам за червень 2017, яка повинна була бути виплачена до 07.07.2017, 3 працівникам за липень 2017, яка повинна була бути виплачена до 07.08.2017, нарахована в серпні 2017 та виплачена одночасно з виплатою заробітної плати за серпень, а саме: ОСОБА_6 при звільненні - 29.08.2017; ОСОБА_3, ОСОБА_7 виплачено - 06.09.2017;

- під час несвоєчасної виплати індексації заробітної плати працівникам за червень 2017 не проводилось нарахування та виплата сум компенсації за порушення строків виплати заробітної плати, чим порушено вимоги ст. 34 Закону України «Про оплату праці»;

- в порушення вимог ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» при виплаті заборгованості із виплати індексації заробітної плати на підприємстві не виплачувалась компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків виплати в місяці в якому виплачувалась заборгована індексація заробітної плати, яка у зв'язку з порушенням строків виплат необхідна бути виплачена;

- в порушення вимог ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадян втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» при виплаті заборгованості по виплати індексації заробітної плати працівникам не виплачувалась компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків виплати в місяці в якому виплачувалась заборгована індексація заробітної плати;

- присутні випадки, коли заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачувалась не за три дні до початку відпустки, в порушення ч. 4 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ст. 21 Закону України «Про відпустки». Так, ОСОБА_3, відповідно до наказу від 01.03.2017 № 4-в надана відпустка з 01.03.2017, дата виплати заробітної плати за час щорічної відпустки 17.03.2017; ОСОБА_6 - відповідно до наказу від 06.04.2017 № 5-в надана відпустка з 07.04.2017, дата виплати заробітної плати за час відпустки 19.04.2017; ОСОБА_6 - відповідно до наказу від 04.03.2016 № 3-в надана відпустка з 09.03.2016, дата виплати заробітної плати за час відпустки 17.03.2016; ОСОБА_3, відповідно до наказу від 01.02.2016 № 2-в надана відпустка з 01.02.2016, дата виплати заробітної плати за час щорічної відпустки 19.02.2016;

- розмір заробітної плати за першу половину місяця становить менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника, саме: при окладі 3 200,00 грн. заробітна плата за першу половину місяця з січня по липень 2017 становить - 1 300,00 грн. (повинно бути 1 600,00 грн.), з серпня 2017 по листопад 2017 в розмірі - 1350,00 грн. (повинно бути - 1 600,00 грн.), що є порушенням ч. 3 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці»;

- виплата заробітної плати здійснюється не через установи банків, не поштовими переказами на вказаний працівниками рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок власника за особистою письмовою згодою працівника, а виплачується готівкою по платіжним відомостям за підписом працівників про отримання зазначених сум.

07.03.2018 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області складено Припис № 11/4.3-7-5, яким приписано:

1. Усунути порушення ч. 1 та 2 ст. 115 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року із змінами і доповненнями та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108 із змінами і доповненнями;

2. Усунути порушення ст. 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108 із змінами і доповненнями;

3. Усунути порушення ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ із змінами і доповненнями;

4. Усунути порушення ч. 4 ст. 115 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року із змінами і доповненнями та ст. 21 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504 із змінами і доповненнями;

5. Усунути порушення ч. 3 ст. 115 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року із змінами і доповненнями та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108 із змінами і доповненнями.

Згідно Припису позивачу надано 30-и денний строк для усунення порушень та інформування про виконання вимог припису.

12.03.2018 року позивачем направлено до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області заперечення щодо акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 07.03.2018 № 11/4.3-7 та інформацію щодо виконання припису.

06.04.2018 року, розглянувши акт 07.03.2018 № 11/4.3-7 щодо порушень ФОП ОСОБА_2, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 11/4.3-7/161, якою, керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування», п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, відповідачем вирішено накласти на ФОП ОСОБА_2 штраф у розмірі 11 169,00 грн., та постанову № 11/4.3-7/162, якою, керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування», п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, відповідачем вирішено накласти на ФОП ОСОБА_2 штраф у розмірі 3 723,00 грн.

Розглядаючи спір по суті, суд виходить з того, що відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 20.09.2007 року № 877-V заходи державного нагляду (контролю) планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 6 Положення про Управління Держпраці, Управління Держпраці має право проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління.

16.05.2017 року набув чинності Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).

Порядок № 295 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів тощо.

Підпунктом 1 п. 5 Порядку № 295 визначено, що інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Згідно Порядку № 295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (пункт 19). Припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (пункт 23). У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю (пункт 24).

Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06.04.2018 року № 11/4.3-7/161 та № 11/4.3-7/162 були винесені за наступні порушення.

ФОП ОСОБА_2 не забезпечено своєчасну виплату індексації заробітної плати, яка повинна виплачуватись разом із виплатою заробітної плати за відповідний місяць.

За червень та липень 2017 року працівникам ФОП ОСОБА_2 нараховувалася та виплачувалася індексація заробітної плати не вчасно з порушенням строків встановлених ч. 1, 2 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», а саме: пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, а саме не у місяці в якому повинна бути виплачена, так індексація заробітної плати 2 працівникам за червень 2017, яка повинна була бути виплачена до 07.07.2017, 3 працівникам за липень 2017, яка повинна була бути виплачена до 07.08.2017, нарахована в серпні 2017 та виплачена одночасно з виплатою заробітної плати за серпень, а саме: ОСОБА_6 при звільненні - 29.08.2017; ОСОБА_3, ОСОБА_7 виплачено - 06.09.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 і ч. 2 ст. 115 Кодексу законів про працю України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Отже, невиплата заробітної плати протягом семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата, є порушенням права працівника.

Відповідно до ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України мінімальна заробітна плата належить індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно з ст. 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення № 1078.

Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підстави якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.

Згідно п. 2.2.7 Наказу державного комітету статистики України від 13.01.2004 «Про затвердження Інструкції зі статистики заробітної плати» суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників включаються до фонду додаткової заробітної плати, яка входить до структури заробітної плати (ст. 2 ЗУ «Про оплату праці»).

Таким чином, індексація є складовою належної працівникові заробітної плати. Нарахування суми індексації та її виплата здійснюються одночасно з нарахуванням та виплатою заробітної плати за місяць, доходи за який згідно з Порядком № 1078 підлягають індексації.

Відповідач виявив вказані порушення дослідивши відомості нарахування та виплати заробітної плати ФОП ОСОБА_2

Позивач, з даного приводу, зазначає, що ним було помилково застосовано коефіцієнт індексації заробітної плати рівний 0 у червні та липні 2017 року. При виявленні помилки у серпні 2017 року індексація за вищевказані періоди була донарахована у серпні 2017 року та виплачена у період виплати заробітної плати за серпень 2017 року), про що було повідомлено працівників. ФОП ОСОБА_2 вказує, що працівники надали заяви зі згодою виправлення помилки у серпні 2017 року та відповідного донарахування та виплати вищевказаних сум у найближчий період виплати заробітної плати, копії яких були надані до заперечень від 12.03.2017 року на Акт від 07.03.2018 року № 11/4.3-7. Наголошує, що суми індексації за червень та липень 2017 року були нараховані у серпні 2017 року та виплачені у строки виплати заробітної плати за серпень 2017 року, а саме 06.09.2017 року згідно платіжної відомості.

Суд критично ставиться до наведених тверджень з огляду на таке. Законодавчі положення щодо обов'язку своєчасної виплати заробітної плати та відповідальність за порушення строків виплати є чітко визначеними (врегульованими). Зазначені норми скеровані на захист прав працівників товариства, саме вони є тією особою стосовно якої має працювати механізм захисту в контекстів положення принципу верховенства права. Звільнення роботодавця від відповідальності призводить до його свавілля, що порушує мету спрямованості існування правової держави.

Позивач визнає факт допущення нею помилки при проведенні індексації заробітної плати, яка стала підставою порушення ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 і ч. 2 ст. 115 Кодексу законів про працю України. Відповідальність за порушення зазначених норм законодавства України наступає незалежно від наявності умислу особи.

Що стосується згадуваних позивачем заяв працівників, то до суду вони не надавалися і відповідно судом не досліджувалися. Проте, як вбачається з наявної в матеріалах справи відповіді Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 50/4.3-18 від 13.03.2018 року на заперечення ФОП ОСОБА_2 від 12.03.2018 року, заяви працівників датовані 31.08.2017 року та надруковані за єдиним шаблоном (текстом), надані лише до заперечень від 12.03.2018 року. Більше того, ОСОБА_6 звільнений з 29.08.2017 року відповідно до наказу від 28.08.2017 № 8-зв-к, заробітну плату отримав 29.08.2017 року, а заява про те, що: «у зв'язку з виправленням помилки при нарахуванні індексації виявленої роботодавцем, не заперечує щодо нарахування суми індексації за червень та липень 2017 у серпні 2017 року та виплатити вищевказаної суми у термін виплати заробітної плати за серпень 2017», датована 31.08.2017 року, тобто після звільнення працівника, та виплати йому заробітної плати при звільненні, що викликає об'єктивний сумнів у їх достовірності.

Крім того, ФОП ОСОБА_2 при несвоєчасній виплаті індексації заробітної плати працівника за червень 2017 не проводилося нарахування та виплата сум компенсації за порушення строків виплати заробітної плати, та при виплаті заборгованості із виплати заробітної плати, не виплачувалась компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в місяці, в якому виплачувалась заборгована індексація заробітної плати, яка у зв'язку з порушенням строків виплати необхідна бути виплачена, що є порушенням ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Позивачем, факт допущення вищевказаних порушень, належними та допустимими доказами не спростовано.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на п. 1.6.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 року № 5, згідно якої: «якщо нарахування оплати праці здійснюються за попередній період, зокрема у зв'язку з уточненням кількості відпрацьованого часу, виявленням помилок, вони відображаються у фонді оплати праці того місяця, у якому були здійснені нарахування», оскільки вказана Інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників (п. 1.1) та стосується ведення облікової, статистичної, бухгалтерської документації.

Виплата заробітної плати працівникам за весь час щорічної відпустки виплачувалась не за три дні до початку відпустки.

Відповідачем встановлено, що мають місце випадки, коли заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачувалась не за три дні до початку відпустки, в порушення ч. 4 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ст. 21 Закону України «Про відпустки». Так, ОСОБА_3, відповідно до наказу від 01.03.2017 № 4-в надана відпустка з 01.03.2017, дата виплати заробітної плати за час щорічної відпустки 17.03.2017; ОСОБА_6 - відповідно до наказу від 06.04.2017 № 5-в надана відпустка з 07.04.2017, дата виплати заробітної плати за час відпустки 19.04.2017; ОСОБА_6 - відповідно до наказу від 04.03.2016 № 3-в надана відпустка з 09.03.2016, дата виплати заробітної плати за час відпустки 17.03.2016; ОСОБА_3, відповідно до наказу від 01.02.2016 № 2-в надана відпустка з 01.02.2016, дата виплати заробітної плати за час щорічної відпустки 19.02.2016.

Згідно ч. 4 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Позивач вказані порушення не визнав та пояснив, що між нею та працівниками було досягнуто згоди щодо виплати відпускних у найближчий строк, установлений для виплати зарплати, у відповідності до п. 2 ст. 7 Конвенції про оплачувані відпустки, про що працівниками складено відповідні заяви.

Суд зазначає, що згідно ст. 7 Конвенції Міжнародної організації праці «Про оплачувані відпустки» від 24.06.1970 № 132, ратифікованої Україною 29.05.2001 року, кожна особа, яка користується відпусткою, передбаченою в цій Конвенції, отримує за повний період цієї відпустки принаймні свою нормальну чи середню заробітну плату (включаючи еквівалент готівкою будь-якої частини цієї винагороди, яка звичайно видається натурою і яка не є постійною виплатою, що здійснюється незалежно від того, перебуває ця особа у відпустці чи ні), нараховану відповідно до методу, що визначається компетентним органом влади або іншим відповідним органом у кожній країні. Суми, що належать до виплати згідно з параграфом 1 цієї статті, виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Відповідно до ст. 8-1 Кодексу законів про працю України якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Проаналізувавши вказані норми у сукупності із положеннями ч. 4 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ст. 21 Закону України «Про відпустки», суд приходить до висновку, що строки виплати заробітної плати працівникам за весь час щорічної відпустки можуть бути змінені за наявності між роботодавцем та працівником відповідної угоди.

Разом з тим, позивачем не надано до суду доказів наявності таких угод із працівниками.

Що стосується згадуваних позивачем заяв працівників, то до суду вони не надавалися і відповідно судом не досліджувалися. Проте, як вбачається з наявної в матеріалах справи відповіді Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 50/4.3-18 від 13.03.2018 на заперечення ФОП ОСОБА_2 від 12.03.2018, заяви працівників «про прохання виплатити належні суми відпускних у найближчий строк, установлений для виплати заробітної плати, у зв'язку зі стислими термінами надання відпустки», були надані лише до заперечень від 12.03.2018 у надрукованому вигляді, що викликає об'єктивний сумнів у їх достовірності.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність можливості у ФОП ОСОБА_2 надати вищезазначені заяви, оскільки у переліку документів, які запитувала головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Нікопольському регіоні Іванова Н.О., дані документи зазначені не були, а перевірка проводилася не в присутності ОСОБА_2, адже згідно ст. 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов'язаний: надавати документи, зразки продукції, пояснення в обсязі, який він вважає необхідним, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону.

А присутність суб'єкта господарювання під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) є його правом, передбаченим ст. 10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», яке він реалізує на власний розсуд.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця становить менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Відповідачем в ході інспекційного відвідування ОСОБА_2 виявлено, що розмір заробітної плати за першу половину місяця становить менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника, саме: при окладі 3 200,00 грн. заробітна плата за першу половину місяця з січня по липень 2017 становить - 1 300,00 грн. (повинно бути 1 600,00 грн.), з серпня 2017 по листопад 2017 в розмірі - 1350,00 грн. (повинно бути - 1 600,00 грн.), що є порушенням ч. 3 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Згідно ч. 3 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Позивач вказані порушення не визнав та пояснив, що нарахована сума заробітної плати за першу половину місяця з січня по липень 2017 року по кожному працівнику становить 1 614,91 грн.. Після утримання та перерахування податків на заробітну плату, а саме: податку на доходи фізичних осіб та військового збору, у відповідності до п.п. 168.1.2 Податкового кодексу України, сума виплати на руки працівникові становить 1 300,00 грн. Таким чином, визначені суми заробітної плати за першу половину місяця, згідно з платіжними відомостями з січня по липень 2017 року становить 1 300,00 грн. Нарахована сума заробітної плати за першу половину місяця з серпня по листопад 2017 року по кожному працівнику становить 1 677,00 грн.. Після утримання та перерахування податків на заробітну плату, а саме: податку на доходи фізичних осіб та військового збору, у відповідності до п.п. 168.1.2 Податкового кодексу України, сума виплати на руки працівникові становить 1 350,00 грн. Таким чином, визначені суми заробітної плати за першу половину місяця, згідно з платіжними відомостями з серпня по листопад 2017 року становить 1 350,00 грн.. Згідно п.п. 168.1.2 Податкового кодексу України та п. 1.4 п. 161 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України податок на доходи фізичних осіб та військовий збір сплачуються (перераховуються) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Суд не погоджується з вказаними твердженнями, оскільки дотримання приписів ч. 3 ст. 115 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» про необхідність виплати заробітної плати за першу половину місяця в розмірі не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника, законодавцем не поставлено в залежність від умов порядку нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків та зборів до бюджету податковим агентом (роботодавцем) і підстав не виконувати вимоги трудового законодавства України у позивача не має.

Суд зауважує, що позивачем оскаржуються постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на ФОП ОСОБА_2 від 06.04.2018 року: № 11/4.3-7/161, у розмірі 11 169,00 грн. та № 11/4.3-7/162, у розмірі 3 723,00 грн..

Отже предметом розгляду у даній справі є саме перевірка законності та правомірності вказаних рішень суб'єкта владних повноважень.

При цьому, серед підстав, з яких позивач, просить визнати протиправними та скасувати Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 11 169,00 грн. № 11/4.3-7/161 від 06.04.2018 року і постанову про накладення штрафу у розмірі 3 723,00 грн. № 11/4.3-7/162 від 06.04.2018 року, зазначені порушення порядку проведення Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області інспекційного відвідування та незгода з вимогами Припису Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 11/4.3-7-5 від 07.03.2018 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд наголошує, що при розгляді даної адміністративної справи суд не надає правову оцінку правомірності підстав для проведення інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за результатами якого складено акт № 11/4.3-7 від 07.03.2018 року, оскільки наказ про його призначення є чинним, а доказів на підтвердження неправомірності проведення вищевказаного інспекційного відвідування не надано.

Припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № 11/4.3-7-5 від 07.03.2018 року до суду не оскаржувався та відповідно є обов'язковим для виконання позивачем.

Щодо посилань позивача на ненадання йому Наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 27.02.2018 № 48-І про призначення інспекційного відвідування, то суд не приймає їх до уваги з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб'єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

А згідно п. 9 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Таким чином, чиним законодавством України не встановлено обов'язку посадових осіб Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області надавати об'єкту інспекційного відвідування Наказ (його копію) про призначення інспекційного відвідування.

Судом встановлено, що Направлення на проведення інспекційного відвідування від 28.02.2018 №09/4.3.-н було пред'явлено ФОП ОСОБА_2 разом з посвідченням головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Нікопольському регіоні Івановою Н.О., та копія Направлення надана 06.03.2018 року під розпис, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється позивачем.

Відносно строків проведення перевірки, то як вбачається з Акту інспекційного відвідування № 11/4.3-7 від 07.03.2018 року фактично перевірка розпочалася 06.03.2018 року о 13 год. 30 хв. та була завершена 07.03.2018 року о 15:00 год..

У відповідності до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - двох робочих днів.

Згідно п. 10 Прядку № 295 тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб'єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

Таким чином, інспекційне відвідування було проведено відповідачем в межах граничних строків.

Що стосується не надання відповіді Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області на листи ФОП ОСОБА_2, то це є самостійною підставою для оскарження та не стосується предмету даного позову.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі «Проніна проти України» зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine, аpplication no. 63566/00).

Беручи до уваги досліджені докази та встановлені на їх підставі обставини справи, суд доходить висновку, що Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що фінансово-правова відповідальність має сприяти формуванню фінансової культури і високого рівня правосвідомості в суспільстві та повинна бути одним із засобів фінансового забезпечення стабільності в суспільстві, належної реалізації прав і свобод громадян України у відповідних сферах життя.

Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 не передбачена можливість звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності у формі штрафу внаслідок виконання вимог припису, а також у зв'язку з малозначністю чи формальністю вчинених порушень.

Штрафи у сфері порушення законодавства про працю застосовуються одночасно із внесенням припису та незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. І навпаки, сплата відповідного штрафу не звільняє роботодавця від обов'язку усунути виявлені порушення.

Водночас пунктами 28 та 29 Порядку № 295 встановлено, що у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, оскільки порушення, допущені позивачем, пов'язані із несвоєчасною виплатою заробітної плати та індексації заробітної плати, а також виплатою заробітної плати за першу половину місяця у розмірі меншому, ніж фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника, то постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 06.04.2018 року № 11/4.3-7/161 та № 11/4.3-7/162 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_2 у розмірі 11 169,00 грн. та 3 723,00 грн. винесена відповідачем правомірно, з урахуванням приписів пунктів 28 та 29 Порядку № 295, а обставини, на які посилається позивач, не можуть вважатися підставами для їх скасування.

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

Згідно з абз. 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Перевіряючи розмір штрафів, накладених на позивача, суд виходить з того, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3 723,00 грн., у зв'язку з чим розмір штрафу за порушення, передбачені абз. 3 та 8 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, має становити відповідно 11 169,00 грн. та 3 723,00 грн..

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову повністю, судові витрати сплачені позивачем не стягуються.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 53400) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766, вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107) про визнання протиправними та скасування постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на ФОП ОСОБА_2 від 06.04.2018 року № 11/4.3-7/161, у розмірі 11 169,00 грн., та постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на ФОП ОСОБА_2 від 06.04.2018 року № 11/4.3-7/162, у розмірі 3 723,00 грн. - відмовити.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський