Рішення № 76082314, 26.07.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року Справа № 804/3343/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80)» до Головного управління Державної служби України з питань праці (Держпраці) у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/214 від 18 квітня 2018 року Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) штрафу у розмірі 781 830,00 грн. (сімсот вісімдесят одна тисяча вісімсот тридцять) гривень;

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/215 від 18 квітня 2018 року Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) штрафу у розмірі 15 413 220,00 грн. (п'ятнадцять мільйонів чотириста тринадцять тисяч двісті двадцять) гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що управлінням з питань праці Головного управління у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) та при перевірці встановлено порушення вимог законодавства про працю, які зафіксовано ОСОБА_5 інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 29.03.2018 року № ДН-237/259/АВ, на підставі якого прийнято оскаржувані постанови від 18.04.2018 року № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/214 та № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/215.

Позивач зазначає, що відповідачем грубо порушено принципи державного нагляду, проведення перевірки здійснене за відсутності на те правових підстав, визначених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року № 877-V. Також позивач наголошує, що ним не було допущено порушень трудового законодавства України, зокрема Кодексу законів про працю України та Закону України «Про оплату праці», а отже у відповідача були відсутні підстави для вжиття заходів до притягнення позивача до відповідальності.

Разом з позовною заявою позивачем було подано клопотання про відстрочення сплати судового збору, в якому посилаючись на майновий стан та важке фінансове становище, позивач просив відстрочити сплату судового збору до прийняття судом рішення у даній справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2018 року клопотання про відстрочення судового збору задоволено та відстрочено Державному підприємству «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) сплату судового збору в сумі 242 925,75 грн. до ухвалення судового рішення у справі № 804/3343/18, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

27.06.2018 року за вих. № 5566-16/04 до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки інспекційне відвідування було проведено відповідно до вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі за текстом – Порядок № 295), порушення вимог законодавства про працю позивачем, які викладені у ОСОБА_5 від 29.03.2018 року № ДН-237/259/АВ, дійсно мали місце, а отже при винесені за ці порушення постанов про накладення штрафів суб’єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а оскаржувані постанови складені у відповідності до норм чинного законодавства.

04.07.2018 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наголосив на тому, що ним не допускалися порушення статей 60-1 та 122 Кримінально-виконавчого кодексу України та п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI), оскільки він не є роботодавцем в розумінні трудового законодавства по відношенню до засуджених. Крім того, вказав на відсутність у відповідача повноважень проводити інспекційне відвідування на підставі інформації отриманої за повідомленням правоохоронних органів.

23.07.2018 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на адміністративний позов за вих. № 6220-16/04, в яких відповідач підтримав доводи, викладені у відзиві на адміністративний позов та просив відмовити у задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю.

19.07.2018 року до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив забезпечити позов шляхом зупинення дії постанов Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/214 від 18 квітня 2018 року та № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/215 від 18 квітня 2018 року, а також зупинення стягнення на підставі зазначених постанов, до вирішення справи по суті позовних вимог. Крім того, заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову до прийняття судом рішення у справі № 804/3343/18.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2018 року в задоволенні клопотання Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) про відстрочення сплати судового збору за заявою про забезпечення позову відмовлено, заяву про забезпечення позову – повернуто заявнику без розгляду.

24.07.2018 року до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив забезпечити позов шляхом зупинення дії постанов Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/214 від 18 квітня 2018 року та № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/215 від 18 квітня 2018 року, а також зупинення стягнення на підставі зазначених постанов, до вирішення справи по суті позовних вимог.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову було відмовлено.

В судовому засіданні 26.07.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позовну заяву задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача проти задоволення позовної заяви заперечував в повному обсязі та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, надавши пояснення тотожні змісту ОСОБА_5 інспекційного відвідування від 29.03.2018 року № ДН-237/259/АВ, відзиву на адміністративний позов та запереченням на відзив на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) (код ЄДРПОУ 08679758) зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про що вчинено запис від 29.06.2005 № 1 227 120 0011 003035, місцезнаходження юридичної особи: 50041, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Шиферна, буд. 3.

Керуючись Законом України № 877-V, Порядком № 295, відповідно до наказу Головного управління Держапраці у Дніпропетровській області від 28.03.2018 року № 191-І, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 28.03.2018 року № 59/4.2-5 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Криворізькому регіоні ОСОБА_6 в період з 28.03.2018 року по 29.03.2018 року проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань порядку оформлення трудових відносин з засудженими, повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати на Державному підприємстві «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№80) за адресою: 50041, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Шиферна, буд. 3.

Підставою для проведення перевірки стало повідомлення правоохоронних органів про порушення законодавства про працю, надане листом прокуратури Дніпропетровської області від 14.03.2018 № 16-183вих18 (вх. № 3424 від 20.03.2018 Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, вх. № 1886 від 21.03.2018 Управління з питань праці).

За результатами проведення інспекційного відвідування (позапланової перевірки) Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) складено ОСОБА_5 інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 29.03.2018 року № ДН-237/259/АВ.

Вказаною перевіркою встановлено наступні порушення:

- нарахування оплати праці для засуджених за фактично відпрацьований час проводиться у розмірі, меншому за розмір мінімальної заробітної плати, що встановлено, зокрема, згідно табелів обліку робочого часу та відомостей нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час (бригад № 50, № 51 цех – РМЦ), данні наведено у таблиці. В усіх випадках розмір середньо годинної заробітної плати значно менший за законодавчо встановлений на 2017 рік - 19,34 грн. недотримання погодинного розміру оплати праці при нарахуванні заробітної плати засудженим: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20. ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 за жовтень 2017, листопад 2017 вказує на порушення адміністрацією підприємства вимог ч. 1 статті 3-1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі – Закон № 108/95-ВР): «розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати». У разі, якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Доплата до рівня мінімальної заробітної плати за жовтень 2017, листопад 2017 вищепереліченим засудженим не проводилась. Вказане є порушенням вимог ч. 3 статті 3-1 Закону № 108/95-ВР.

- вибірковим порядком згідно з табелями обліку робочого часу засуджених та розрахунково-платіжних відомостей за лютий 2018 кількість засуджених, залучених до оплачуваної праці, склала 138 осіб згідно переліку. Із заробітної плати засуджених утримується 18% податку на доходи з фізичних осіб, 1,5% військового збору, та утримання при наявності виконавчих листів, без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тобто засуджених позбавлено загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, що є порушенням вимог статті 253 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої: «особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню».

18.04.2018 року, розглянувши ОСОБА_19 від 29.03.2018 року № ДН-237/259/АВ щодо порушень Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№80), Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/214, якою, керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування», п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, відповідачем вирішено накласти на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№80) штраф у розмірі 781 830,00 грн., та постанову № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/215, якою, керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування», п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, відповідачем вирішено накласти на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№80) штраф у розмірі 15 413 220,00 грн.

Розглядаючи спір по суті, суд виходить з того, що відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 20.09.2007 року № 877-V заходи державного нагляду (контролю) планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 6 Положення про Управління Держпраці, Управління Держпраці має право проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління.

16.05.2017 року набув чинності Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).

Порядок № 295 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів тощо.

Підпунктом 1 пункту 4 Порядку № 295 визначено, що інспекційні відвідування проводяться за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.

Згідно Порядку № 295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (пункт 19). Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06.04.2018 року № 11/4.3-7/161 та № 11/4.3-7/162 були винесені за наступні порушення.

Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) у жовтні та листопаді 2017 року здійснювало нарахування оплати праці для засуджених за фактично відпрацьований час у розмірі, меншому за розмір мінімальної заробітної плати.

Статтею 3 Закону № 108/95-ВР встановлено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону № 108/95-ВР норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Згідно зі статтею 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата складає 3 200,00 грн. та у погодинному розмірі з 1 січня 2017 – 19,34 гривні.

Як передбачено ч. 1 та 3 ст. 3-1 Закону № 108/95-ВР розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Відповідач виявив вказані порушення дослідивши табелі обліку робочого часу та відомості нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80)

Позивач, з даного приводу, зазначає, що він не є роботодавцем по відношенню до засуджених, а отже на нього не розповсюджуються вимоги трудового законодавства щодо забезпечення виплати працівникам заробітної плати у розмірі, не нижчому за розмір мінімальної заробітної плати.

Суд критично ставиться до наведених тверджень з огляду на таке. Законодавчі положення щодо обов'язку роботодавця виплачувати заробітну плату у розмірі, не нижчому за розмір мінімальної заробітної плати, та відповідальність за недотримання вказаної державної соціальної гарантії є чітко визначеними (врегульованими). Зазначені норми скеровані на захист прав працівників, саме вони є тією особою стосовно якої має працювати механізм захисту в контекстів положення принципу верховенства права. Звільнення роботодавця від відповідальності призводить до його свавілля, що порушує мету спрямованості існування правової держави.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 60 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров’я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції. Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею. Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними цим Кодексом.

А як передбачено ч. 1 ст. 120 Кримінально-виконавчого кодексу України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Так, в матеріалах справи містяться копії Договору № Г-120/Г-113 про залучення засуджених до праці від 29.12.2016 року та звітів про залучення засуджених до праці за угодою № Г-120/Г-113 від 29.12.2016 року за жовтень 2017, листопад 2017, грудень 2017.

Згідно вказаного Договору, Криворізька виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№ 80), іменована надалі Виконавець, та Державне підприємство «Підприємство Криворізької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№ 80), іменоване надалі Замовник, домовилися про те, що Виконавець направляє засуджених, які утримуються в Криворізькій ВК (№ 80), для залучення до праці та виробничої діяльності на підприємстві Замовника протягом 2017 року (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору Замовник забезпечує зайнятість виробничою працею засуджених протягом дії цього Договору.

Як визначено п. 3.5. Договору разом з представниками Виконавця замовник веде табель обліку робочого часу працівників, які фактично виконують роботу на об'єкті, із зазначенням П.І.Б. та робочих професій. Щомісячно проводить закриття наряду-завдання з подальшим наданням його і табелю обліку робочого часу Виконавцю не пізніше 3-ого числа місяця, наступного за звітним.

За положеннями п. 3.8. Договору Замовник зобов'язується забезпечити працею усіх засуджених, яких направляє Виконавець.

А у відповідності до п. 4.1. Договору нарахування заробітку засудженим здійснюється Замовником, не пізніше 3-ого числа місяця, наступного за звітним, згідно з нарядами виконаних робіт, табелями обліку робочого часу, які разом із відомостями нарахування заробітної плати складаються Замовником у двох примірниках: перший примірник – із підписами засуджених про ознайомлення з обсягами виконаних робіт та розміром заробітку, затверджений директором Замовника, надається Виконавцю, другий примірник залишається у Замовника.

У звітах про залучення засуджених до праці за угодою № Г-120/Г-113 від 29.12.2016 року за жовтень 2017, листопад 2017, вказано, що Змовником нараховано заробіток засудженим з вказівкою відповідних грошових сум грошових коштів за жовтень 2017, листопад 2017 відповідно.

Додатковою угодою № 1 від 01.02.2017 року Сторонами, у зв'язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 року № 343 «ОСОБА_14 питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» та зміною найменувань Замовника та Виконавця, було замінено Криворізьку виправну колонію управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№ 80) на Державну установу «Криворізька виправна колонія управління (№ 80)» та Державне підприємство «Підприємство Криворізької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№ 80) на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80). В решті умови Договору залишені без змін.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені положення законодавства України та умови Договору № Г-120/Г-113 про залучення засуджених до праці від 29.12.2016 року, суд приходить до висновку, що Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) виступає по відношенню до засуджених працівників як роботодавець, а отже на останнє розповсюджуються вимоги щодо дотримання мінімальних державних гарантій, в тому числі щодо виплати заробітної плати у розмірі, не нижчому за розмір мінімальної заробітної плати. А у випадку, якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Проте, позивачем вказаних дій вчинено не було, чим порушено приписи ст. 3-1 Закону № 108/95-ВР.

Позивачем, факт допущення вищевказаних порушень, належними та допустимими доказами не спростовано, у зв'язку з чим, позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими особами № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/214 від 18 квітня 2018 року Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) штрафу у розмірі 781 830,00 грн. (сімсот вісімдесят одна тисяча вісімсот тридцять) гривень, є необґрунтованою, а відтак позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) у лютому 2018 залучило засуджених до оплачуваної праці, у кількості 138 осіб, проте із заробітної плати засуджених було утримано 18% податку на доходи з фізичних осіб, 1,5% військового збору, та утримання при наявності виконавчих листів, без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно ч. 1 ст. 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Як передбачено ч. 1 ст. 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

У відповідності до ст. 253 Кодексу законів про працю України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідач виявив вказані порушення дослідивши табелі обліку робочого часу засуджених та розрахунково-платіжні відомості за лютий 2018 року Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80).

Позивач, з даного приводу, зазначає, що він не є роботодавцем по відношенню до засуджених, а отже на нього не розповсюджуються вимоги трудового законодавства щодо забезпечення нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім того, наголошує, що норми чинного законодавства, в тому числі Кодексу законів про працю України, Закону № 2464-VI, Кримінально-виконавчого кодексу України, Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 07.03.2013 № 396/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 березня 2013 року за № 387/22919, допускають неоднозначне трактування обов'язків суб'єкта господарювання щодо оплати праці засуджених, нарахування та сплати із заробітної плати засуджених єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також обсягу порушень законодавства про працю, за що передбачено відповідальність у вигляді штрафу.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що він не є роботодавцем по відношенню до засуджених, з огляду на вищенаведені аргументи та наявність в матеріалах справи копій Договору № Г-219/Г-137 про залучення засуджених до праці від 29.12.2017 року та звітів про залучення засуджених до праці за угодою № Г-219/Г-137 від 29.12.2017 року за січень 2018, лютий 2018.

Договір № Г-219/Г-137 про залучення засуджених до праці від 29.12.2017 року містить аналогічні умови, що й Договір № Г-120/Г-113 про залучення засуджених до праці від 29.12.2016 року.

Зокрема, згідно п. 4.2. Договору нарахування заробітку засудженим та утримання з нього здійснюється Замовником згідно з вимогами чинного законодавства України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України.

Тобто Договором № Г-219/Г-137 про залучення засуджених до праці від 29.12.2017 року на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) покладено прямий обов'язок щодо нарахування заробітку та сплати з нього не тільки податків, а й єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Крім того, у звітах про залучення засуджених до праці за угодою № Г-219/Г-137 від 29.12.2017 року за січень 2018, лютий 2018, вказано, що Замовником нараховано заробіток засудженим з вказівкою відповідних грошових сум грошових коштів за січень 2018, лютий 2018 відповідно.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені положення законодавства України та умови Договору № Г-219/Г-137 про залучення засуджених до праці від 29.12.2017 року, суд приходить до висновку, що Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) виступає по відношенню до засуджених працівників як роботодавець, а отже на останнє розповсюджуються вимоги щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Проте, позивачем вказаних дій вчинено не було, чим порушено приписи ст. 253 Кодексу законів про працю України.

Суд наголошує, що Кодекс законів про працю України, як і Закон № 2464-VI, як і Кримінально-виконавчий кодекс України містять чіткі, зрозумілі і недвозначні положення щодо обов'язку роботодавця нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування при виплаті заробітної плати, а тому законних підстав не виконувати вимоги трудового законодавства України у позивача не має.

Позивачем, факт допущення вищевказаних порушень, належними та допустимими доказами не спростовано, у зв'язку з чим, позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/215 від 18 квітня 2018 року Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) штрафу у розмірі 15 413 220,00 грн. (п'ятнадцять мільйонів чотириста тринадцять тисяч двісті двадцять) гривень, є також необґрунтованою, а відтак позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Крім іншого, суд зауважує, що позивачем оскаржуються постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 18 квітня 2018 року № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/214 та № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/215.

Отже предметом розгляду у даній справі є саме перевірка законності та правомірності вказаних рішень суб’єкта владних повноважень.

При цьому, серед підстав, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, зазначені порушення порядку проведення Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області інспекційного відвідування.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Таким чином, при розгляді даної адміністративної справи суд не надає правову оцінку правомірності підстав для проведення інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за результатами якого складено акт від 29.03.2018 року № ДН-237/259/АВ, оскільки наказ про його призначення є чинним, а доказів на підтвердження неправомірності проведення вищевказаного інспекційного відвідування позивачем не надано.

Стосовно посилань позивача на те, що при проведенні інспекційного відвідування Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області повинно було керуватися не Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, а Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі – Закон № 877-V), який не містить такої підстави для проведення перевірки, як отримання повідомлення від правоохоронних органів про порушення законодавства про працю, то суд не приймає їх до уваги з огляду на наступне.

Згідно ч. 4 та 5 ст. 2 Закону № 877-V Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов’язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Отже, Державна служба України з питань праці та її територіальні органи при здійсненні заходів державного контролю за додержанням законодавства про працю керуються вимогами Закону № 877-V з урахуванням особливостей, визначених Порядком № 295.

А підпунктом 1 пункту 4 Порядку № 295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю.

Такими повідомленнями є наявні в матеріалах справи копії листів прокуратури Дніпропетровської області від 14.03.2018 року № 16-183вих18 та Криворізької місцевої прокуратури № 1 від 07.03.2018 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги досліджені докази та встановлені на їх підставі обставини справи, суд доходить висновку, що Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області діяло на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано.

Твердження позивача що органи прокуратури не мають повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про працю, суд не приймає до уваги, оскільки ці обставини не стосуються предмету спору у даній справі, тим більше, що частина виявлених прокуратурою порушень, знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду.

Відповідно до частин 1-3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі ОСОБА_11 Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 р. у справі «Проніна проти України» зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine, аpplication no. 63566/00).

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що фінансово-правова відповідальність має сприяти формуванню фінансової культури і високого рівня правосвідомості в суспільстві та повинна бути одним із засобів фінансового забезпечення стабільності в суспільстві, належної реалізації прав і свобод громадян України у відповідних сферах життя.

Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 не передбачена можливість звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності у формі штрафу внаслідок виконання вимог припису, а також у зв'язку з малозначністю чи формальністю вчинених порушень.

Водночас пунктами 28 та 29 Порядку № 295 встановлено, що у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Таким чином, оскільки порушення, допущені позивачем, пов'язані із недодержанням мінімальних державних соціальних гарантій в оплаті праці та виплаті заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , то постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 18.04.2018 року № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/214 та № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/215 про накладення штрафу на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) винесені відповідачем правомірно, з урахуванням приписів пунктів 28 та 29 Порядку № 295, а обставини, на які посилається позивач, не можуть вважатися підставами для їх скасування.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з абз. 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Перевіряючи розмір штрафів, накладених на позивача, суд виходить з того, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня – 3 723,00 грн., у зв'язку з чим розмір штрафу за порушення, передбачені абз. 2 та 4 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, має становити відповідно: 781 830,00 грн. (3 723х10х21) та 15 413 220,00 грн. (3 723х30х138).

Отже, розрахунок застосованих до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) штрафів проведено відповідачем вірно.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Таким чином, враховуючи, що суд ухвалою від 08.05.2018 року, відстрочив Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі та оскільки судом прийнято рішення по суті, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено то наявні підстави для стягнення з позивача судового збору у розмірі 242 925,78 грн..

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) (код ЄДРПОУ 08679758, вул. Шиферна, 3, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50041) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766, вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107) про визнання протиправними та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими особами № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/214 від 18 квітня 2018 року Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№80) штрафу у розмірі 781 830,00 грн. (сімсот вісімдесят одна тисяча вісімсот тридцять) гривень та постанови про накладення штрафу уповноваженими особами № ДН-237/259/АВ/ІП/ТД/215 від 18 квітня 2018 року Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення на Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) штрафу у розмірі 15 413 220,00 грн. (п'ятнадцять мільйонів чотириста тринадцять тисяч двісті двадцять) гривень – відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 80) (код ЄДРПОУ 08679758) судовий збір у розмірі 242 925,78 грн..

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення суду складений 06 серпня 2018 року.

Суддя ОСОБА_1