Рішення № 76082199, 09.07.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року Справа № 804/3335/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 з 22.03.2018 року пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням ч. 2 ст. 40 щодо застосування показника середньої заробітної плати працівників зайнятих у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком;

- зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 22.03.2018 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням заробітної плати (доходу) для призначення пенсії, яка визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено внески за 2016 та 2017 роки, провести перерахунок та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що отримуючи пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку за Законом України «Про пенсійне забезпечення» позивач 22.03.2018 року вперше звернувся із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а тому відповідач зобов'язаний призначити пенсію із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016-2017 роки, починаючи з 22.03.2018 року.

Ухвалою суду від 08.05.2018 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

29.05.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подано відзив на адміністративний позов, в якому заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заперечення обґрунтовані тим, що позивачу з 21.05.2013 року призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне страхування», яка обчислена відповідно до норм та в порядку передбаченому Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Показник середньої заробітної плати (доходу), який враховується під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії, відповідно до ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується при переведенні з одного виду пенсії на інший. Оскільки позивач 22.03.2018 року звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, яка на момент звернення вже була йому призначена на пільгових умовах з 21.05.2013 року, підстави для задоволення позову відсутні.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Враховуючи шкідливі умови праці, з 21.05.2013 року йому призначено пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

08 березня 2018 року позивачу виповнилось 60 років.

22 березня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 та ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 29.03.2018 року № 129/3.22/13 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу в призначенні йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відмова обґрунтована тим, що позивачу вже призначено з 21.05.2013 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому відсутні підстави для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов до наступних висновків.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Таким чином, дія Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюється на визначення права особи на пенсію, тоді як умови виплати цієї пенсії регулюються нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Положеннями частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено наступні види пенсійних виплат: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Приписи частини третьої статі 45 зазначеного Закону визначають, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.

Водночас позивач стверджує, що при зверненні із заявою до Пенсійного фонду України після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», він набув право на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням у відповідності до статті 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки за таким призначенням він звернувся вперше.

Вказані доводи суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсії (пенсії за віком). Втім, вид пенсії та порядок її призначення здійснюється на умовах визначених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Вказане відповідає позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 337/1539/17 (2-а/337/135/2017).

Оскільки, заява позивача до Управління фактично стосувалась призначення того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка вже була призначена в 2013 році, то вона не може бути призначена повторно на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». А отже підстав для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_2, передбаченого положенням статті 40 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016, 2017 роки, нема.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про правомірність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та відсутність підстав для задоволення позовної заяви.

Керуючись вищенаведеним, вимоги позивача про визнання протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 з 22.03.2018 року пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням ч. 2 ст. 40 щодо застосування показника середньої заробітної плати працівників зайнятих у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, та зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 22.03.2018 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням заробітної плати (доходу) для призначення пенсії, яка визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено внески за 2016 та 2017 роки, провести перерахунок та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи

Відповідно до коду квитанції № 1208-5250-0760-9030 від 23.04.2018 року за подання адміністративного позову позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.), який у повному розмірі зараховано до бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Проте, оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову повністю, понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.

Керуючись статтями 77, 78, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, вул. Багата, 193, с. Богданівка, Павлоградський район, Дніпропетровська область, 51464) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 з 22.03.2018 року пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням ч. 2 ст. 40 щодо застосування показника середньої заробітної плати працівників зайнятих у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, та зобов’язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 22.03.2018 року відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням заробітної плати (доходу) для призначення пенсії, яка визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено внески за 2016 та 2017 роки, провести перерахунок та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією – відмовити.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя ОСОБА_1