Рішення № 76082082, 11.06.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року Справа № 804/191/1022/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21.03.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Міністерства оборони України, третя особа: Державна казначейська служба України, в якій просив:

- визнати бездіяльність відповідача – суб’єкта владних повноважень щодо відмови ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги – протиправною;

- зобов’язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2015 року у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи, в зв’язку з настанням 01 лютого 2015 року інвалідності внаслідок контузії, пов’язаної, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час виконання обов’язків військової служби, у липні 1980 року при вибухи міни у безпосередній близькості від нього, ним отримано осколкові поранення голови, обличчя та контуження. Після демобілізації стан його здоров’я різко погіршився внаслідок отриманих поранень та з 01 лютого 2015 року він визнаний інвалідом війни ІІІ групи. Причина інвалідності – поранення, контузія, захворювання пов’язане з участю в бойових діях та перебування на території іншої держави. 22 січня 2018 року відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв’язку з отриманням інвалідності ІІІ групи, яке пов’язане з виконанням військової служби в Демократичній Республіці Афганістан. Листом № 3/6/528 від 28 лютого 2018 року позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки Міністерство оборони України не здійснювала з ОСОБА_2 розрахунку під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР. Таку відмову позивач вважає незаконною.

Ухвалою Синельніковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.03.2018 року у справі № 191/1022/18 (провадження 2-а/191/12/18) матеріали адміністративної справи № 191/1022/18 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії було ухвалено передати за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття провадження та розгляду справи по суті.

Супровідним листом від 12.04.2018 року матеріали вищезазначеної справи направлено на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду, та 17.04.2018 року її розподілено судді Горбалінському В.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.04.2018 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву. Копія ухвали отримана сторонами, що підтверджується матеріалами справи.

29.05.2018 року відповідач подав до суду відзив, в якому позов не визнав та просив відмовити у позовних вимогах у повному обсязі. Свою позицію обґрунтував тим, що відповідно до п. 3 «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» передбачено, що особи, яким виплачується грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі уповноважений орган) встановлений перелік документів. Пунктом 4.7 Розділу ІV Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 року № 530 «Про затвердження положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсії військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей» передбачено, що документи на одержання одноразової грошової допомоги у разі призначення інвалідності оформлюються та подаються в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласним військоматом.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 12-А, кв. 188. Відповідно військового квитка НУ № 7512067, виданого Синельниковським РВК Дніпропетровської області, у період з 26.04.1979 року по 27.03.1981 року проходив строкову військову службу. На день звільнення з військової служби позивач проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР.

Відповідно до посвідчення АА № 048692 від 01.03.1997 року має статус учасника бойових дій.

Відповідно до ОСОБА_1 із протоколу № 1 від 28.12.2010 року Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень та травм у колишнього військовослужбовця, встановлено, що в період з 30.04.1979 року по 20.12.1980 року приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, наслідки якої, згідно акту ОКЗ «Бюро судово-медичної експертизи» м. Дніпропетровськ від 30.03.2010 року № 5-Д – рубці, які в подальшому, згідно виписки із історії хвороби «госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» № 3564 та 2456, де він з 08.10.2008 року по 27.10.2008 року та з 07.09.2009 року по 24.09.2008 року знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом – стійкі залишкові явища перенесеної ЗЧМТ, у вигляді хронічної після травматичної енцефалопії ІІ ст.; з двосторонньою пірамідною недостатністю, переважно зліва, вираженим астеноневричним синдромом, з тривожним розладом, вираженою диссомнією, вестибуло-координативними розладами і вираженим вегето-судинним синдромом. Поранення (контузія) ОСОБА_2 (1980) та його наслідки «так» пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Матеріали справи також містять: виписний епікріз № 1509 про те, що ОСОБА_2 перебував у неврологічному відділенні з 07.05.2014 року по 23.05.2014 року; виписку з акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 005401 від 21.01.2015 року з діагнозом «наслідки вогнепального поранення»; виписку з історії хвороби № 4310 про те, що ОСОБА_2 у період з 13.06.2015 року по 25.06.2015 року перебував на лікуванні з діагнозом – наслідки ЧМТ.

Внаслідок поранення, пов'язаних з виконання обов'язків військової служби ОСОБА_2 встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується посвідченням серії ААБ № 026869 від 23.01.2015 року.

На звернення ОСОБА_2 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, надано відповідь від 11.05.2016 року № Ш-210 про те, що призначення та виплата одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, не відноситься до компетенції департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Листом № 33/Ш-17451, № 33/Ш-18023 від 21.12.2017 року Адміністрація Державної прикордонної служби України відмовила ОСОБА_2 у наданні документів, що свідчать про причини та обставини його поранення (контузії) у липні 1980 року під час виконання ним обов’язків військової служби у складі військової частини 2022 прикордонних військ КДБ СРСР при наданні інтернаціональної допомоги Республіці Афганістан та участі у бойових діях на території РА. Відмова мотивована тим, що Держприкордон служба України не є правонаступником Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР в якому позивач проходив строкову службу, і тим, що запитувані документи відсутні у розпорядженні служби.

22.01.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з отриманням інвалідності ІІІ групи, яке пов’язане з виконанням військової служби в Демократичній Республіці Афганістан.

Листом № 248/3/6/528 від 21.02.2018 року, Департамент фінансів Міністерства оборони України відмовив ОСОБА_2 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Відмова вмотивована тим, що Відповідно до п. 17 Порядку, особам звільненим з військової служби виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органами державної влади який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби. Оскільки Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, то підстав для виплат одноразової грошової допомоги немає.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 16 Закону, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: п. 4 встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Таким чином, п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону передбачає виплату допомоги у разі встановлення інвалідності також і після її звільнення з військової служби.

Дія цього Закону, відповідно п. 2 ч. 1 ст. 3, поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Оскільки, ОСОБА_2 отримав статус інваліда ІІІ групи з 01.02.2015 року, що є наслідком виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, розмір одноразової грошової допомоги визначається редакцією Закону та Порядку, яка діяли на той момент.

Розмір одноразової грошової допомоги встановлено ч. 1 ст. 16-2 Закону (в редакції від 26.10.2014 року), у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи становить відповідно – 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов’язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.11.2013 року затверджено «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі – Порядок).

Відповідно п. 6 Порядку (в редакції від 25.11.2013 року), військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Згідно із п. 3 Порядку, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, у ОСОБА_2 виникло право на отримання одноразової грошової допомоги з 01.02.2015 року, тобто з дня встановлення інвалідності.

Пунктом 19 Порядку визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного чи резервіста є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров’ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Суд зазначає, що жодного із перелічених вище підстав для відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи зазначене, з моменту встановлення інвалідності (01.02.2015 року) ОСОБА_2 отримав право на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку з інвалідністю, що настала після звільнення його з військової служби внаслідок захворювання, пов’язаного з її проходженням, передбаченої Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», встановленої для інвалідів ІІІ групи.

Відповідно до п. 11 Положення, військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

У розумінні п. 10 Положення уповноважений орган - за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів

Відповідно до п. 13 Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Таким чином, розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги за результатами розгляду документів, наданих уповноваженим органом.

Особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Відповідно п. 4.6 Наказу Міністерства оборони України № 530 від 14.08.2014 року «Про затвердження Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей» (далі Наказ), документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласний військовий комісар за місцем проживання цих осіб.

Висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги відповідні органи подають до Департаменту фінансів Міністерства оборони України в 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів.

Таким чином, рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги приймає Міністерство оборони України, проте, процедура призначення передбачає встановлений порядок звернення обласного військового комісара з відповідним висновком за місцем проживання особи, щодо якої призначається грошова допомога.

Враховуючи викладене, позивачу слід було звертатись за призначенням одноразової грошової допомоги не до Міністерства оборони України, а до обласного військового комісара за місцем проживання.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що позивач звертався до уповноважених органів із заявою щодо отримання одноразової грошової допомоги при встановленні йому інвалідності та отримував її.

Стосовно посилання відповідача на те, що оскільки Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення ОСОБА_2 з Прикордонних військ КДБ СРСР то підстав для виплати одноразової грошової допомоги немає, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» до вислуги років зараховується, зокрема, дійсна військова служба у ОСОБА_3 та ОСОБА_4, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші вили служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, вказаною постановою передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців колишнього СРСР та прикордонних військ колишнього СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України.

Крім того, позивач перебував на військовому обліку у відповідному РВК Міністерства оборони України, причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані - встановлено Центральною військово-лікарською комісією Прикордонної служби України.

Згідно п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної ОСОБА_5 СРСР від 21.03.1989 р. № 10224-ХІ Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ - прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР. Отже, на день звільнення позивача із строкової служби прикордонні війська входили до вкладу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п. п. 1, 2 Постанови Верховної ОСОБА_5 України від 24.08.1991 року «Про військові формування на Україні», Верховна ОСОБА_5 України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, ОСОБА_5 України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про правонаступництво України», органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету міністрів України від 02.01.1992 р. № 3 Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України з наступними змінами - Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Тобто, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині - Державна прикордонна служба України) у 1992 року став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.

Також, зважаючи, що позивач проходив службу в колишньому Управління військ Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР, до якого Державний комітет у справах охорони державного кордону України не мав відношення. Тобто позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, та в силу ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975 - обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності внаслідок поранення, контузії та наступних захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби», покладений саме на Міністерство оборони України.

Таким чином, суд доходить висновку, що посилання відповідача на те, що Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення ОСОБА_2 з Прикордонних військ СРСР, тому підстав для виплат одноразової грошової допомоги немає, є необґрунтованими.

Отже, відмова, із зазначеної підстави, Міністерства оборони України у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 є протиправною та підлягає скасуванню.

Проте, суд аналізуючи матеріали справи та позицію сторін у справі не вважає визначену позивачем вимогу «зобов'язання призначити та виплатити» формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та такими, що можуть вийти за межі завдань адміністративного судочинства.

Саме по собі зобов'язання відповідача знову розглянути лише питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачеві не призведе до очікуваного позивачем результату від здійснення правосуддя і не забезпечить захист його прав і свобод, оскільки відповідачем вже розглянуто по суті подані позивачем документи і за результатами розгляду яких останній і звернувся до суду для захисту порушеного права, а окрім того в своїх запереченнях представник відповідача категорично стверджує про те, що підстав для призначення та виплати позивачу грошової допомоги немає.

Таким чином, формулювання резолютивної частини рішення «зобов'язати відповідача вирішити/розглянути питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги» може мати наслідком повернення позивача до суду за плином нетривалого проміжку часу знов для пошуку захисту свого порушеного права за аналогічно викладеним вище обставинам.

Так, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин позивач, згідно з ч. 3 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України, в позові визначив з проханням зобов'язання відповідача прийняти рішення.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, в цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку коли поданих документів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Втручання у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішення за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Так, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 2003 № 3 рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція) (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, при цьому права громадян не можуть бути скасовані.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним нормам Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено, що останній діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Натомість судом встановлено, що відмовляючи у призначенні виплати одноразової грошової допомоги позивачу, Міністерство оборони України діяло всупереч вимогам Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, досліджені докази та системний аналіз положень діючого законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, на думку суду, відсутні підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, як про це просить позивач, оскільки у суду відсутні підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення у цій справі, а примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять жодних підтверджень факту понесення ним або іншими особами судових витрат, необхідність у розподілі судових витрат в даному випадку відсутня.

Керуючись статтями 2, 72 - 77, 139, 243 - 246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, вул. Миру, 12 А, кв. 188, м. Синельникове, Дніпропетровська область, 52500) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, пр. Повітрофлоцький, 6, м. Київ, 03168), третя особа: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії –задовольнити.

Визнати бездіяльність відповідача – суб’єкта владних повноважень щодо відмови ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги – протиправною;

Зобов’язати Міністерство оборони України призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2015 року у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи, в зв’язку з настанням 01 лютого 2015 року інвалідності внаслідок контузії, пов’язаної, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя ОСОБА_1