Рішення № 76081771, 07.08.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року Справа № 804/3418/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіГорбалінського В.В. за участі секретаря судового засіданняУсенко Д.Ю. за участі: представника позивача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

10.05.2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ФОП ОСОБА_4 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати неправомірною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 06.04.2018 року № 10/4.3-5/160 про накладення на ФОП ОСОБА_4 штрафу у розмірі 111 690,00 грн. уповноваженими посадовими особами.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що управлінням з питань праці Головного управління у Дніпропетровській області було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_4 та при перевірці встановлено порушення вимог законодавства про працю, які зафіксовано Актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 06.03.2018 року № 10/4.3-5, видано Припис про усунення виявлених порушень № 10/4.3-5-4 від 14.03.2018 року, складено протокол про адміністративне правопорушення № 7/4.3-5 від 06.03.2018 року та прийнято Постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 111 690,00 грн. № 10/4.3-5/160 від 06.04.2018 року.

Позивач зазначає, що ним не було допущено порушень трудового законодавства України, зокрема Кодексу законів про працю України, твердження відповідача про підміну ним трудового договору із працівником на цивільно-правовий договір є безпідставними, цивільно-правовий договір від 01.12.2017 року № 2/12-2017 містить всі ознаки договору підряду та не визнаний в судовому порядку недійсним, а отже у відповідача були відсутні підстави для вжиття заходів для притягнення позивача до відповідальності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі №804/3418/18 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

05.07.2018 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви, а тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2018 року відкрито провадження у справі № 804/3418/18 та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

02.08.2018 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов від 01.08.2018 № 6479-16/04, в якому відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки порушення вимог законодавства про працю позивачем, які викладені у Акті перевірки від 06.03.2018 року, дійсно мали місце, а отже винесена на підставі акту Постанова про накладення штрафу у розмірі 111 690,00 грн. № 10/4.3-5/160 від 06.04.2018 року, складена на підставі та у відповідності до норм чинного законодавства. Також, посилається на те, що предметом укладеного позивачем цивільного-правового договору від 01.12.2017 року № 2/12-2017 є процес праці, а не її кінцевий результат, робота носить постійний характер та праця за цим договором здійснюється в межах діяльності позивача.

В судовому засіданні 07.08.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позовну заяву задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1) здійснює свою діяльність у статусі фізичної особи-підприємця, зареєстрований за адресою: 53300, АДРЕСА_1.

Керуючись Законом України № 877-V, Порядком № 295, відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 27.02.2018 року № 46-І, на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування від 28.02.2018 року № 07/4.3-11 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Нікопольському регіоні ОСОБА_5 в період з 05.03.2018 року по 06.03.2018 року проведено інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю ФОП ОСОБА_4 з питань оформлення трудових відносин, повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати за адресою: 53300, АДРЕСА_1.

Підставою для проведення перевірки ФОП ОСОБА_4 стали звернення працівників щодо порушення стосовно них законодавства про працю (вх. № БП-К-190 від 13.02.2018, № Б-237 від 22.02.2018).

За результатами проведення інспекційного відвідування (позапланової перевірки) ФОП ОСОБА_4 складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 06.03.2018 року № 10/4.3-5.

Вказаною перевіркою встановлено наступні порушення:

- має місце підміна трудових відносин цивільно-правовими: працівника ОСОБА_6 було допущено у грудні 2017 року до роботи без укладення трудового договору та без повідомлення територіального органу ДФС, що є порушенням ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_4 були надані безстрокові трудові договори і 1 цивільно-правовий договір № 2/12-2017 від 01.12.2017 року з найманим працівником ОСОБА_6 Встановлено, що ОСОБА_6 відповідно цивільно-правового договору № 2/12-2017 від 01.12.2017 року, працювала у грудні 2017 року у ФОП ОСОБА_4 в магазині «Властелин», а саме: відповідно п. 1.1 договору виконувала роботу (надавала послуги) «проведення презентації товару з вигідної сторони, створення умов зберігання товаро-матеріальних цінностей у магазині «Властелин», а також несла відповідальність за вирішення тих питань і за ті ділянки торгівлі, які їй доручив ФОП ОСОБА_4 в строк з 01.12.2017 року по 31.12.2017 року включно, про що свідчить копія цивільно-правового договору. Під час інспекційного відвідування були опитані працюючі працівники магазину «Властелин» ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які письмово надали пояснення, що ОСОБА_6 працювала в грудні 2017 року. Відповідно поясненням ФОП ОСОБА_4, ОСОБА_6 працювала відповідно укладеної цивільно-правової угоди у грудні 2017 року. Цивільно-правовим договором повинно бути визначено не те, що працівник буде робити, а те, що він повинен зробити. Тому, цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється. Таким чином, він застосовується для реалізації визначених найчастіше разових робіт. Відповідно до договору ОСОБА_6 працювала місяць, що свідчить про тривалий постійний характер виконання робіт. Даний факт оформлення з громадянкою ОСОБА_6 цивільно-правової угоди замість укладення трудового договору є порушенням ст. 24 КЗпП України, згідно якої «Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи». Згідно з Законом №77-VIII, ч. 3 ст. 24 КЗпП України викладена у новій редакції: «Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ». Вище викладене свідчить, що ФОП ОСОБА_4 порушив вимоги ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

12.03.2018 року за вих. № 22/4.3-18 позивачем направлено до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області заперечення на акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 06.03.2018 № 10/4.3-5.

06.04.2018 року, розглянувши акт 06.03.2018 № 10/4.3-5 щодо порушень ФОП ОСОБА_4, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 10/4.3-5/160, якою, керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 ЗУ «Про місцеве самоврядування», п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, відповідачем вирішено накласти на ФОП ОСОБА_4 штраф у розмірі 111 690,00 грн..

Розглядаючи спір по суті, суд виходить з того, що відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 20.09.2007 року № 877-V заходи державного нагляду (контролю) планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до підпункту 5 пункту 6 Положення про Управління Держпраці, Управління Держпраці має право проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління.

16.05.2017 року набув чинності Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).

Порядок № 295 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).

Відповідно до п. 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів тощо.

Підпунктом 1 пункту 5 Порядку № 295 визначено, що інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Згідно Порядку № 295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (пункт 19). Припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування (пункт 23). У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю (пункт 24).

Постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 06.04.2018 року № 10/4.3-5/160 була винесена за порушення ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач, з даного приводу зазначає, що згідно п. 1.1 цивільно-правового договору № 2/12-2017 від 01.12.2017 року, укладеного між ним та ОСОБА_6, остання погодилася на виконання конкретної роботи-проведення презентації товару з вигідної сторони, створення умов для збереження товарно-матеріальних цінностей тільки перед новорічним святом до 31.12.2017 року і зобов'язалася самостійно організовувати роботу, виконати її на свій ризик. Також сторонами договору в п. 1.1 зазначено, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, не може вимагати гарантій, передбачених для суб'єкта трудових відносин, оскільки він не має статусу працівника, сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Тобто, ОСОБА_6 працювала на кінцевий результат, спрямований на збільшення кількості проданого товару перед новорічними святами, мала конкретний об'єм роботи, який повинна була виконати в будь який час в період з 01.12.2017 року і до Нового року. ФОП ОСОБА_4, як замовник, зобов'язався своєчасно прийняти виконану роботу (за Актом приймання-передачі виконаних робіт) та виплатити винагороду у розмірі 1600 грн.. ОСОБА_6 виконувала роботу, на яку підрядилася, не за посадою. Тобто її праця згідно даного договору була юридично самостійною. Договір від 01.12.2017 року, що укладений з ОСОБА_6 не містить ознак трудового договору, зокрема: обов'язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години; обов'язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. Таким чином, відносини, які склалися між ним та ОСОБА_6 не містять ознак трудових відносин, а тому трудовий договір із даною особою і не повинен був укладатись.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд зауважує, що позивачем оскаржується постанова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу від 06.04.2018 року № 10/4.3-5/160.

Отже предметом розгляду у даній справі є саме перевірка законності та правомірності вказаного рішення суб'єкта владних повноважень.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно із ст. 21 Кодексу законів про працю України, Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

У відповідності до ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

За приписами ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дослідивши надані позивачем засвідчені копії цивільно-правового договору № 2/12-2017 від 01.12.2017 року, актів приймання-передачі виконаних робіт, платіжних доручень про утримання з ОСОБА_6 за договором № 2/12-2017 від 01.12.2017 року та перерахування до бюджету ФОП ОСОБА_4, як податковим агентом, податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за березень 2018 року, суд приходить до висновку про наявність між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 саме цивільно-правових відносин та ознак, притаманних договору підряду, в договорі № 2/12-2017 від 01.12.2017 року.

Договір № 2/12-2017 від 01.12.2017 року містить такі положення, як: самостійна організація Виконавцем індивідуально-визначеної роботи та виконання її на власний ризик (п. 1.1. Договору); результат виконання робіт засвідчується підписанням сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт (п. 4.1.5. Договору); оплата винагороди (ціна робіт) визначається за домовленістю на підставі акту приймання-передачі виконаних робіт (п. 4.2.4. та 4.2.5. Договору); розділом 5 Договору сторонами передбачено відповідальність за порушення умов Договору, невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов'язань.

Натомість, вказаний договір не містить таких умов, як: обов'язок виконавця бути присутнім на робочому місці у визначений робочий час; обов'язок дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу; систематичний характер оплати праці.

На користь того, що позивачем було укладено договір підряду свідчить також і Постанова Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2018 року у справі № 184/443/18, якою справа про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 КУпАП була закрита у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.

В цій постанові, яка набрала законної сили 17.04.2018 року, суд дійшов висновку, що між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 виникли не трудові, а цивільно-правові відносини, які регламентуються Цивільним кодексом України та укладеним сторонами правочином, умови якого судом було детально проаналізовано.

З огляду на викладене, суд враховує приписи ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 існували трудові відносини, відповідачем суду надано не було.

Крім того, суд зауважує, що згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не спростовано факту дійсності (чинності) укладеного між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 цивільно-правового договору № 2/12-2017 від 01.12.2017 року, відсутні будь-які судові рішення про визнання його недійсним.

Суд наголошує, що удаваність цивільно-правового договору, шляхом підміни трудового договору, на якій наполягає відповідач, повинна бути доведена в установленому законом порядку.

Проте, з огляду на відсутність у відповідача доказів, що свідчили б на користь вищенаведених аргументів, суд приходить до висновку, що порушення ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, свого підтвердження в ході судового розгляду справи не знайшли.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, відповідальність суб'єкта господарювання, який використовує найману працю, настає лише у випадку наявності факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків.

Враховуючи відсутність порушень позивачем приписів ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України, суд не вбачає правових підстав для застосування до ФОП ОСОБА_4 штрафу у розмірі 111 690,00 грн.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу від 06.04.2018 року № 10/4.3-5/160 є необґрунтованою та протиправною, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1 762,00 грн., що документально підтверджується квитанцією № N13Y656726 від 02.05.2018 року. Отже, сплачений судовий збір в повному обсязі підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2, 53300) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39788766, вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 06.04.2018 року № 10/4.3-5/160 про накладення уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 штрафу у розмірі 111 690,00 грн.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1762,00 грн.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення суду складений 13 серпня 2018 року.

Суддя В.В. Горбалінський