Постанова № 7608096, 02.11.2009, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-5702/09/1770

11год. 24хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Василевич І.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі

позивача: представник Чучалін В.І.

відповідача: представник Оніщук В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний простір"

доДержавна податкова інспекція в м.Рівне

про визнання нечинним податкове повідомлення-рішення В С Т А Н О В И В :

Позивач – товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний простір" (далі - ТОВ "Інвестиційний простір") звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне (далі - ДПІ у м. Рівне) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000242342/0/23-121 від 23 січня 2009 року, згідно якого йому визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 60082,44 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 21749,05 грн.

Позовні вимоги повністю підтримані в судовому засіданні представником позивача, який на їх обґрунтування зазначив, що податковим органом безпідставно перекваліфіковано правовідносини ТОВ "Інвестиційний простір" з ТОВ "Ріф", з комісії на поворотну фінансову допомогу, внаслідок чого збільшено суму валового доходу у відповідних податкових періодах на розмір умовно нарахованих відсотків на суму грошових коштів, отриманих від ТОВ "Ріф". Ствердив, що дії ТОВ "Інвестиційний простір" по отриманню та наступному поверненню грошових коштів ТОВ "Ріф" відбувалися саме в рамках договору комісії, умови якого повністю відповідають положенням ст.ст.1011-1026 ЦК України, відтак підстав для нарахування умовних відсотків у позивача не було. Також заперечив висновки ДПІ у м. Рівне про нікчемність правочинів укладених між ТОВ "Інвестиційний простір" та ПП "Лайкост". Ствердив, що висновки про нікчемність зроблені лише на підставі аналізу бази "Бест звіт" та декларацій з податку на прибуток контрагента позивача, тобто інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи, що за своєю суттю є методикою непрямих методів, яка у відповідності до ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-ІІІ від 21.12.2000 року має бути затверджена законом. Відтак вважає, що відповідачем неправомірно зменшено суму валових витрат ТОВ "Інвестиційний простір" на суму грошових коштів сплачених ПП "Лайкост", а відтак, безпідставно збільшено величину податку на прибуток підприємств. Просить задовольнити позовні вимоги.

          Представник відповідача позов не визнав. Вказав, що під час перевірки було встановлено наявність між ТОВ "Інвестиційний простір" та ТОВ "Ріф" правовідносин, які за своєю суттю відповідають правовідносинам з поворотної фінансової допомоги, в тому розумінні, як це визначено п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, тому валовий дохід позивача було правомірно збільшено податковим органом на величину відсотків умовно нарахованих на суму грошових коштів, отриманих ним від ТОВ "Ріф". В обґрунтування нікчемності правочинів укладених між ТОВ "Інвестиційний простір" та ПП "Лайкост" зазначив, що під час проведення перевірки, позивачем не було надано первинних документів, які б підтвердили факт транспортування нафтопродуктів. Крім того, під час перевірки було встановлено, що ТОВ "Інвестиційний простір" та ПП "Лайкост" відповідно до даних бази "Бест звіт" не володіють власними виробничими, складськими, торговими приміщеннями, устаткуванням та транспортними засобами, необхідними для здійснення тих господарських операцій, які зафіксовані їх документообігом. Таким чином, стверджує, що правочин укладений між позивачем та ПП "Лайкост" не був спрямований на реальне настання наслідків передбачених ним, а відтак, в силу приписів ст.ст.203, 215 ЦК України, є нікчемним. На таких підставах, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

          Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

          Судом встановлено, що з 05.12.2008 року по 22.12.2008 року ДПІ у м. Рівне проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Інвестиційний простір" за період його діяльності з 26.12.2006 року по 30.09.2008 року, за результатам якої складено акт №11/23-100/34781258 від 12.01.2009 року (а.с.10-38,122-150).

На підставі вказаного акту, прийнято податкове повідомлення-рішення №0000242342/0/23-121 від 23.01.2009 року, яким ТОВ "Інвестиційний простір" визначено податкове зобов’язання за платежем "податок на прибуток підприємств" на загальну суму 81831,49 грн., в тому числі 60082,44 грн. за основним платежем та 21749,05 грн. – за штрафними санкціями (а.с.9).

          Податкове повідомлення-рішення обґрунтовано фактом порушення ТОВ "Інвестиційний простір" приписів абз.6 пп.1.22.1 пп.1.22 ст.1, п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

За наявними в матеріалах справи письмовими доказами, судом встановлено, що відповідно до умов договору комісії від 03.09.2007 року, укладеного між ТОВ "РІФ" (комітент) та ТОВ "Інвестиційний простір" (комісіонер), останнє зобов’язалося за винагороду придбати обладнання для автозаправних станцій на суму 800000,00 грн. (а.с.110-111). На виконання даного договору, ТОВ "Інвестиційний простір" отримало від ТОВ "РІФ" обумовлену договором суму грошових коштів. 04.09.2008 року сторони уклали угоду про розірвання договору комісії від 03.09.2007 року (а.с.112), у зв’язку з чим, 04.09.2008 року ТОВ "Інвестиційний простір" повернуло ТОВ "РІФ" грошові кошти в сумі 800000,00 грн. (а.с.113).

За висновками акту перевірки, на отримані від ТОВ "РІФ" грошові кошти ТОВ "Інвестиційний простір" повинно було нарахувати умовні відсотки, відповідно до вимог абз.6 пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, і включити їх до складу валових доходів, відповідно до п.4.1. ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, а саме за III квартал 2007 року в сумі 61,37 грн., за IV квартал 2007 року в сумі 201,63 грн., за I квартал 2008 року в сумі 11688,35 грн., за II квартал 2008 року в сумі 22600,55 грн., за III квартал 2008 року в сумі 17573,30 грн., а всього на загальну суму 52125,20 грн.

Згідно з вимогами пп.4.1.6. п.4.1. ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, до складу валових доходів включаються доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

А за правилами абз.6 пп.1.22.1 п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, безповоротною фінансовою допомогою, вважається сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

В свою чергу, поворотною фінансовою допомогою, згідно з пп.1.22.2. п.1.22 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року є сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Умови договору, на виконання якого ТОВ "Ріф" перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ "Інвестиційний простір" грошові кошти, не надавали позивачу право використання цих коштів у власній господарській діяльності.

Умови договору комісії від 03.09.2007 року, укладеного між ТОВ "РІФ" та ТОВ "Інвестиційний простір" відповідають положенням ст.1011 ЦК України і містять усі істотні умови для договорів такого виду, зокрема тих, що передбачені ч.3 ст.1012 ЦК України. А додаткова угода про розірвання договору комісії відповідає положенням ст.ст.1025 1026 ЦК України.

Оскільки, за договором комісії, одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст.1011 ЦК України), то перераховані комітентом грошові кошти для вчинення комісіонером правочину, розцінювати як фінансову допомогу правових підстав немає.

Висновки відповідача про те, що вказані грошові кошти виконували функцію кредитних коштів, в ході судового розгляду доведені не були.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у податкового органу були відсутні підстави для збільшення валових доходів ТОВ "Інвестиційний простір" на суму 52125,20 грн. умовно нарахованих відсотків.

Крім того, за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, судом встановлено, що ТОВ "Інвестиційний простір" в перевіряємому періоді укладало договори комісії з ПП "Лайкост". Так, згідно з договором комісії №3 від 01.03.2008 року, ПП "Лайкост" (комісіонер) зобов’язалося за дорученням та за рахунок ТОВ "Інвестиційний простір" (комітент) за винагороду укласти до 31.03.2008 року від свого імені договори купівлі-продажу нафтопродуктів для комітента (а.с.39). Договір комісії №4/1 з аналогічними умовами до 30.04.2008 року, було укладено між цими ж сторонами 01.04.2008 року (а.с.41-42).

Виконання умов договорів оформлено звітами комісіонера - ПП "Лайкост" від 31.03.2008 року, згідно якого комісійна винагорода становить 185124,95 грн. в т.ч. ПДВ 30854,16 грн., та від 30.04.2008 року, згідно якого комісійна винагорода становить 40720,65 грн. в т.ч. ПДВ 6786,78 грн.(а.с.40,43).

Відповідно до наявної в матеріалах справи документації, виконання договорів комісії оформлялося також накладними №48 від 12.03.2008 року, № 51 від 17.03.2008 року, №53 від 19.03.2008 року, №57 від 20.03.2008 року, №61.1 від 27.03.2008 року, №62.1 від 28.03.2008 року, №81 від 01.04.2008 року(а.с.44-50), згідно з якими ПП "Лайкост" передано ТОВ "Інвестиційний простір" бензин та дизпаливо на загальну суму 4516912,08 грн. в т.ч. ПДВ 752818,68 грн., в тому числі за І квартал 2008 року на суму 3702499,03 грн. в т.ч. ПДВ 617083,16 грн., за ІІ квартал 2008 року на суму 814413,05 грн. в т.ч. ПДВ 135735,51 грн. На відповідні суми ПДВ, ПП "Лайкост" виписано податкові накладні (а.с.51-57). Згідно банківських виписок ТОВ "Інвестиційний простір" перераховано ПП "Лайкост" грошові кошти в сумі 4516912,08 грн. (а.с.95-100).

Пред'явлені до перевірки та надані позивачем суду документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право ТОВ "Інвестиційний простір" на включення до складу своїх валових витрат вартості отриманих від даного контрагента товарів.

За висновками акту перевірки, договори з ПП "Лайкост", укладені ТОВ "Інвестиційний простір" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства і спрямовані на отримання податкової вигоди.

За змістом ст.228 ЦК України правочини, учинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Однак, жодних доказів того, що обидва чи один учасник правочинів, виконання яких було фактично предметом перевірки податкового органу, завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяв всупереч інтересам держави і суспільства відповідачем суду не надано. Не надано суду й жодних доказів невідповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства документів бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Судом встановлено, що на момент перевірки відповідач мав у своєму розпорядженні лише дані про відсутність ПП "Лайкост" за юридичною адресою та дані його звітності за 2008 рік, і фактично лише на їх основі зробив висновки про нікчемність правочинів. Однак, такі дані не можуть бути достатніми і незаперечними доказами безтоварності здійснених вказаними суб'єктами господарювання господарських операцій і, відповідно, недійсності фінансово-господарських документів, якими вони оформлені. Податковим органом не заперечується ні факт державної реєстрації ПП "Лайкост", ні факт реєстрації його платником ПДВ, ні факт подання ним звітності за той податковий період, в якому він мав правовідносини з ТОВ "Інвестиційний простір".

В основу спірного податкового повідомлення-рішення покладено висновки про встановлення перевіркою порушень вимог пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №335/94-ВР від 28.12.1994 року. Згідно з даною нормою, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. В свою чергу, п.5.3. ст.5 Закону, встановлено зокрема, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В акті перевірки, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, зазначено, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом оформлені договорами, звітами комісіонера, накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями, яких на думку податкового органу недостатньо, через відсутність актів приймання нафтопродуктів за формою №5 –НП, залізничних накладних та довіреностей.

Що стосується актів приймання нафтопродуктів за кількістю форми №5-НП, то вказана форма передбачена Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України – додаток 1, що була затверджена спільним наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України №281/171/578/155 від 20.05.2008 року, в той час як господарські операції позивача оформлені в березні та квітні 2008 року.

Що стосується висновків відповідача про відсутність в документообігу позивача довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей від ПП "Лайкост", то слід відзначити, що згідно з Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 року, довіреність на одержання цінностей від постачальника видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей і залишається у постачальника, тому у позивача, який був одержувачем товару у взаємовідносинах з ПП "Лайкост", таких документів і не повинно бути.

Що стосується залізничних накладних, то згідно з вимогами Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 року та доповненим Правилами, затвердженими постановою Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 року, така накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

Податковим органом в ході перевірки не встановлено, що позивач був відправником чи одержувачем товару, повинен був здійснювати приймання вантажу, що надійшов залізницею, або оплачувати вартість його перевезення залізницею. Більше того, перевіркою констатовано, що ТОВ "Інвестиційний простір" є лише посередником, оскільки в подальшому збував нафтопродукти ПП Малашинському В.В., і саме вказаний приватний підприємець значиться в залізничних накладних, як отримувач відповідної кількості та асортименту нафтопродукції.

Доводи відповідача про неспроможність здійснити ті господарські операції, які відображені в обліку позивача, ґрунтуються на обставинах відсутності у ТОВ "Інвестиційний простір" та ПП "Лайкост" власних складських приміщень та резервуарів для зберігання нафтопродуктів, а також відсутністю у позивача необхідної кількості штатних найманих працівників.

Поміж того, що такі обставини не можуть бути доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій, з огляду на відсутність законодавчого обмеження використовувати у господарській діяльності лише власні основні та оборотні засоби, як і найману працю шляхом укладення трудових, а не цивільно-правових договорів, вони не можуть бути підставою для висновків про порушення вимог податкового законодавства, позаяк і позивач і його контрагент були лише посередниками, і документально підтвердженим є той факт, що договори комісії між ним укладалися на виконання договору купівлі-продажу товарів №3 від 01.03.2008 року, з ПП Малашинським В.В. та додаткових угод до нього (а.с.71-77). Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Інвестиційний простір" в межах одного календарного дня з моменту одержання права власності на нафтопродукти, передало це право ПП Малашинському В.В., збільшивши відпускну ціну на відповідний розмір надбавки (а.с.78-94).

За таких обставин є необґрунтованим посилання відповідача на відсутність у позивача власних виробничих можливостей для здійснення вищезазначених господарських операцій, позаяк для здійснення таких посередницьких господарських операцій є достатньою наявність виробничих потужностей лише у кінцевого споживача.

Крім того, що первинною документацією позивача повністю підтверджено факт використання ТОВ "Інвестиційний простір" придбаних на підставі договорів комісії з ПП "Лайкост" нафтопродуктів у власній господарській діяльності з отриманням відповідного фінансового доходу, висновки відповідача про завищення у перевіряємому періоді валових витрат і необхідності донарахування у зв’язку з цим суми податкових зобов'язань з податку на прибуток, не узгоджуються з вимогами пп.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, за нормою якого, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків не лише у разі встановлення перевіркою даних, що свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, а й у разі встановлення факту завищення такої суми.

Оскільки актом перевірки (а.с.25) констатовано отримання ТОВ "Інвестиційний простір" від ПП Малашинського В.В. 4767327,68 грн. в оплату за реалізовану йому нафтопродукцію, що, в свою чергу, доводить факт їх включення позивачем до валового доходу у відповідних звітних періодах, то, висновки податкового органу про завищення валових витрат платника податків повинні були кореспондуватися з висновками про завищення позивачем валових доходів, а це, в свою чергу, повністю змінило б розрахунок податкових зобов'язань. Відповідачем, фактично ж перевірено лише правильність формування позивачем валових витрат, а вплив висновків про завищення їх суми на формування валових доходів позивача в акті перевірки не відображено, а відтак їх і не враховано при визначені суми податкових зобов'язань позивача.

Самі по собі правочини позивача не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, на час їх укладення та виконання сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість, а якщо контрагент за договором не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, і не є підставою длявизнання фіктивними укладених з ним угод.

За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем були доведені ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог. В той же час, всупереч вимогам ст.71 КАС України, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення на позов.

З огляду на викладене, та враховуючи вимоги п.1) ч.2 ст. 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення, та норми матеріального права, що визначають порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою ч.11 ст.171 КАС України, а позивачем фактично оскаржується правовий акт індивідуальної дії, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в спосіб визнання податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення рішення суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м.Рівне від 23 січня 2009 року за №0000242342/0/23-121 - визнати протиправним та скасувати

Присудити на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційний простір" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                   Друзенко Н.В.