Рішення № 76080892, 27.08.2018, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/4727/18

Провадження № 2/219/1828/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2018 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря судового засідання Троян Л.К.

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору удаваним правочином,

В С Т А Н О В И В :

11 травня 2018 року ОСОБА_2, місце проживання якої: 84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, місце проживання якого: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Л. Українки, буд. 28, РНОКПП НОМЕР_2, в якій просить: ухвалити рішення суду, яким встановити те, що договір купівлі-продажу жилого будинку від 28 січня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 258, за яким ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) продала, а ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2) купив жилий будинок зі всіма спорудами та забудовами, що розташований за адресою: вул. Л. Українки, 28, м. Бахмут Донецької області, є удаваним правочином, та визнання, що даний договір є договором дарування жилого будинку, а ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2) прийняв в якості дарунку жилий будинок зі всіма спорудами та забудовами, що розташований за адресою: вул. Л. Українки, 28, м. Бахмут Донецької області. В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що 28 січня 2009 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, згідно з п. 1 якого позивач продала, а відповідач купив жилий будинок зі всіма спорудами та забудовами, що розташований за адресою: вул. Л.Українки, 28, м. Бахмут, Донецької області. Проданий жилий будинок буде переданий покупцю в день посвідчення договору шляхом передачі ключів та технічної документації. Згідно з п.4 вказаний будинок продано за 36723 грн., які отримані продавцем ще до підписання та посвідчення договору. Разом з тим, насправді грошові кошти за спірний будинок відповідач позивачу не передавав ані до підписання зазначеного договору ані після цього. Більш того, позивач не вимагала від відповідача, який є її сином, оплати грошових коштів за переданий нею будинок та фактично передала цей будинок відповідачу безоплатно, а відповідач фактично безоплатно прийняв його у свою власність. Проте, з метою економії витрат на нотаріальні послуги сторони оформили даний договір у вигляді договору купівлі-продажу, фактично приховавши ним договір дарування. Ознаками договору купівлі-продажу є те, що на підставі цього договору продавець передає майно покупцеві, а покупець має за це майно сплатити грошову суму після прийняття майна, що є предметом договору, або документів на нього. При цьому обов’язок здійснити попередню оплату (оплату до моменту передання майна) за договором купівлі-продажу може бути встановлений самим договором. Водночас закон не передбачає, що здійснення попередньої оплати за договором може відбутися до укладання цього договору, оскільки саме відповідний договір і може бути єдиною підставою для здійснення за ним попередньої оплати. Тобто в будь-якому випадку укладення договору передує вчиненню дій, направлених на його виконання (в тому числі можливій попередній оплаті). Умови щодо поширення даного договору на правовідносини, що виникли до його укладення, цей договір не містить. Спірний договір не містить всіх ознак, притаманних договору купівлі-продажу, проте має ознаки договору дарування, оскільки як зазначено вище, позивач передав, а відповідач прийняв у власність будинок безоплатно. Зміст спірного договору вказує на те, що відповідач лише приймає у власність переданий будинок, але на нього цим договором не покладається жодного обов’язку, що свідчить про односторонній характер цього договору, який притаманний договору дарування, на відміну від договору купівлі-продажу, за яким обов’язки покладаються на обидві сторони. Вказане додатково свідчить про те, що сторонами під виглядом купівлі-продажу фактично прихований договір дарування. Зазначене додатково підтверджується також і тим, що відповідач фактично проживав та був зареєстрований у будинку, що є предметом спірного договору, ще до моменту його укладення, що вбачається з преамбули самого договору. Таким чином, спірний договір є удаваним правочином, оскільки вчинений для приховання реально укладеного договору дарування, у зв’язку з чим з метою забезпечення реалізації прав позивача саме як дарувальника слід в судовому порядку визнати, що насправді між сторонами укладено договір дарування.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 13 годину 00 хвилин 25 червня 2018 року, яке, в свою чергу, відкладено на 10 годину 00 хвилин 09 серпня 2018 року у зв’язку з зайнятістю судді як слідчого судді в розгляді клопотання слідчого про проведення експертизи, в якому було оголошено перерву на 13 годину 00 хвилин 13 серпня 2018 року для надання представником позивача оригіналів документів, копії яких долучено до позовної заяви, яке, в свою чергу, відкладено на 11 годину 30 хвилин 23 серпня 2018 року у зв’язку з клопотанням представника позивача.

Позивач ОСОБА_2 до судового засідання не з’явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином: відповідно до частини 6 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом – ЦПК України) шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та пояснив суду, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу 28 січня 2009 року, згідно з яким позивач начебто продала, а відповідач начебто купив жилий будинок. В пункті 4 даного договору вказано, що гроші отримані позивачем ще до підписання та посвідчення цього договору, але позивач стверджує, що вона не тільки не отримувала грошові кошти, але й не вимагала їх від відповідача. Сторони на той час бажали заощадити грошові кошти на витратах, пов’язаних зі здійсненням нотаріальних дій, проте, насправді укладали договір дарування. В договорі вказано, що грошові кошти отримані позивачем до укладення цього договору, але законодавством України передбачено отримання коштів до укладення договору купівлі-продажу. Вважає, що до цих правовідносин слід застосувати ст. 235 ЦК України. Відповідач визнав позовні вимоги і, як зрозумів представник позивача, відповідач не заперечує щодо задоволення цього позову, і цю позицію слід прийняти до уваги. Позивач вимушена звернутись з даним позовом, оскільки відносини між сторонами погіршились і в подальшому вона має на меті ставити питання про розірвання договору дарування.

Відповідач ОСОБА_3 до судового засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином: відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою його проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відповідачем 22 червня 2018 року подано на адресу суду заяву, в якій він просить справу розглядати без його участі, проти позовних вимог ОСОБА_2 не заперечує (а.с. 28).

При таких обставинах суд вважає за можливе розглянути дану справу під час відсутності позивача та відповідача, за участю представника позивача і на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2 ст. 263 ЦПК України). Частиною 5 статті 263 ЦПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дістається висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору удаваним правочином, не знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні і не підтверджені матеріалами справи, тому не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вимогами статті 657 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або не майнового характеру, не є договором дарування.

Судом встановлено, що 28 січня 2009 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_5 купив жилий будинок зі всіма спорудами та забудовами, що розташований в місті Артемівську (нині Бахмут) по вулиці Л.Українки, номер 28, Донецької області, на земельній ділянці, розміром 525 кв.м. На цій земельній ділянці розташовані: один жилий будинок, розмір жилої площі становить 16,72 кв.м., загальної корисної – 37,84 кв.м. Проданий жилий будинок буде переданий покупцю в день посвідчення договору, без боргів за його користування, шляхом передачі ключів та технічної документації. Цей продаж здійснений за 36723 грн., які отримані продавцем ще до підписання та посвідчення договору. Інвентаризаційна оцінка цього жилого будинку, згідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого 26 листопада 2008 року Артемівським бюро технічної інвентаризації за № 21053472, становить 36723 грн. Витрати по посвідченню цього договору оплачує покупець. Цей договір купівлі-продажу було зареєстровано в реєстрі за № 258 приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 7-8).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру правочинів від 28 січня 2009 року, приватний нотаріус Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зареєстрував у вказаному реєстрі договір купівлі-продажу укладений 28 січня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стосовно предмету правочину: будинку за адресою: Донецька область, м. Артемівськ, вулиця Л.Українки, будинок 28, опис майна: жилий будинок зі всіма спорудами і забудовами загальною площею 37,84 кв.м., житловою площею 16,72 кв.м. (а.с. 9-10).

Згідно копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 лютого 2009 року власником будинку за адресою: Донецька область, м. Артемівськ, вул. Л.Українки, буд. 28 є ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 2009 року, який посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с. 11).

З копії свідоцтва про народження серії ІІ-ГТ №021268 вбачається, що відповідач ОСОБА_5 народився 03 жовтня 1972 року та його батьками в свідоцтві записані: батько – ОСОБА_6, мати – ОСОБА_2 (а.с. 12).

У відповідності до вимог ст. 235 ЦК України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з’ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

У пункті 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Таким чином, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. При цьому слід звернути уваги, що відмінність полягає у характері правовідносин, а не у суб'єктному складі їх учасників. Позивач, заявляючи вимогу про визнання договору удаваним, має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тобто, позивач повинен довести, що за удаваним договором сторони свідомо, з певною метою, документально оформили договір купівлі-продажу, але насправді між ними існують інші правовідносини.

У порушення вимог статей 77, 79, 80, 81 ЦПК України, представником позивача в судовому засіданні та на протязі усього судового розгляду даної справи не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу житлового будинку, а також, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу. Не доказано того факту, що позивач не отримувала від відповідача грошові кошти за продаж житлового будинку, не надано доказів того, що відповідач повинен був саме після укладення цього договору сплатити кошти позивачу за куплений ним у неї житловий будинок, що такий вид сплати коштів відповідачем позивачу при укладанні саме цієї угоди заборонений діючим законодавством України. Окрім цього у самому спірному договорі купівлі-продажу зазначено, що витрати по посвідченню цього договору оплачує покупець, що також спростовує доводи представника позивача з приводу того, що відповідач при укладанні цього договору не поніс ніяких витрат.

Також представником позивача не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли інші правовідносини, ніж ті, що передбачені договором купівлі-продажу житлового будинку, а воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором купівлі-продажу, настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені на думку представника позивача удаваним правочином. Представник позивача нічого не пояснив та не доказав суду з приводу того, що при укладанні спірного договору купівлі-продажу житлового будинку зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Судом при розгляді справи не встановлено, що обидві сторони правочину діяли свідомо для досягнення особистої користі, що їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Оскільки, наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо. Тобто при розгляді даної справи судом не була встановлена неправомірність укладеного договору купівлі-продажу.

При ухваленні даного рішення суд не приймає за основу визнання відповідачем позову позивача, оскільки це суперечить нормам діючого законодавства України щодо ухвалення по справі законного та справедливого рішення та не може бути безумовною підставою для задоволення позовних вимог за відсутності інших беззаперечних, належних та допустимих доказів

Ураховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про встановлення договору купівлі-продажу жилого будинку від 28 січня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за № 258, удаваним правочином, та визнання, що даний договір є договором дарування жилого будинку, а ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2) прийняв в якості дарунку жилий будинок зі всіма спорудами та забудовами, що розташований за адресою: вул. Л. Українки, 28, м. Бахмут Донецької області, слід відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 141 ЦПК України судові витрати, а саме сплачений позивачем судовий збір в розмірі 704,80 грн., суд покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 235, 657 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, місце проживання якої: 84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, до ОСОБА_3, місце проживання якого: 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Л. Українки, буд. 28, РНОКПП НОМЕР_2, про встановлення того, що договір купівлі-продажу жилого будинку від 28 січня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 258, за яким ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) продала, а ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2) купив жилий будинок зі всіма спорудами та забудовами, що розташований за адресою: вул. Л. Українки, 28, м. Бахмут Донецької області, є удаваним правочином, та визнання, що даний договір є договором дарування жилого будинку, а ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2) прийняв в якості дарунку жилий будинок зі всіма спорудами та забудовами, що розташований за адресою: вул. Л. Українки, 28, м. Бахмут Донецької області.

Повний текст рішення суду виготовлено 27 серпня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

23.08.2018

Суддя О.С.Конопленко