Рішення № 76078970, 15.08.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" серпня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/2476/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю:

прокурора: Лянна О.А. ( за посвідченням № 031420 від 19.01.2015р.);

від Одеської міської ради: Асташенкова О.І. (представник за довіреністю);

від Фізичної особи-підприємця Романовської Світлани Йосипівни: Орлова Н.В. (представник за довіреністю);

від Департамента комунальної власності Одеської міської ради: Марченко В.О. (представник за довіренісю);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Одеської місцевої прокуратури №1 (65059, м. Одеса, вул. Краснова, 10) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Департамента комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1);

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Романовської Світлани Йосипівни (65016, АДРЕСА_1)

про стягнення 305 134,47 грн.

та за зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця Романовської Світлани Йосипівни (65016, АДРЕСА_1)

до відповідача: Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1)

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: заступник керівника місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи-підприємця Романовської Світлани Йосипівни (надалі - ФОП Романовська С.Й.), в якій просив суд стягнути з останньої на користь Одеської міської ради грошові кошти у розмірі 305 134,47 грн., з яких: 220 302,57 грн. - основна заборгованість, 28 231,86 грн. -інфляційні, 6 044,90 грн. - 3% річних, 6623,49 грн. - пеня та 43 931,65 грн. - штраф, а також стягнути з відповідача на користь прокуратури Одеської області витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту № 219 від 22.10.2014 року в частині своєчасного та повного внесення плати за резервування (використання) місця розташування об'єкту, в зв'язку з чим станом на 31.07.2017 року за ФОП Романовською С.Й. рахується основна заборгованість у розмірі 220 302,57 грн. на яку нараховано штрафні санкції та відповідні нарахування на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 13.10.2017 року (суддя Гуляк Г.І.), за даним позовом порушено провадження у справі № 916/2476/17.

Ухвалою суду від 06.11.2017 року за клопотанням відповідача, судом в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України було витребувано від Одеської міської ради копію висновку управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про можливість передачі земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6-В та інформацію стосовно підстав прийняття рішення Одеської міської ради від 16.04.2015р. №6534-VI, яким визнано такими, що втратили чинність рішення вказаної ради №1396-VI від 19.10.2011р. „Про врегулювання земельних відносин та організації землеустрою у м. Одесі" та №846- VI від 08.07.2011р. „Про затвердження Типового договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту".

02.11.2017 року ФОП Романовська С.Й. звернулась до Господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою (вх. ГСОО №2822/17) до Одеської міської ради в якій просила суд визнати договір №219 від 22.10.2014 р. на резервування (використання) місця розташування об'єкту, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6-В, укладений між Одеською міською радою та ФОП Романовською Світланою Йосипівною недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог ФОП Романовська С.Й. посилається на те, що враховуючи тривалу бездіяльність Одеської міської ради щодо надання необхідних дозволів, замість договору оренди, за ініціативою Одеської міської ради, між сторонами у справі було укладено спірний договір, однак при його укладенні порушено норми діючого законодавства України. Так, по-перше, ФОП Романовська С.Й. стверджує, що передача земельної ділянки у користування здійснена Одеською міською радою без прийняття відповідного рішення, що є порушенням вимог ст. 116 Земельного кодексу України, при цьому зазначає, що у першого заступника директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради не було достатніх повноважень на укладення спірного договору. По-друге, Одеська міська рада не наділена повноваженнями щодо встановлення нових видів обов'язкових платежів, а отримання плати без укладення договору оренди та відповідної державної реєстрації права користування земельною ділянкою, суперечить нормам чинного законодавства. По-третє, посвідчення права користування земельною ділянкою тільки шляхом укладення договору резервування у письмовій формі без проведення державної реєстрації є порушенням норм ст. 210 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України „Про оренду землі", ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" та є підставою для визнання спірного договору недійсним в порядку ст. 215 Цивільного кодексу України. По-четверте, позивач за зустрічним позовом наполягає на тому, що з урахуванням наявності рішень Одеської міської ради №846-VI від 08.07.2011р. „Про затвердження Типового договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту" та №1396-VI від 19.10.2011р. „Про врегулювання земельних відносин та організацію землеустрою у місті Одесі" укладення спірного договору є фактично обмеженням свобод ФОП Романовської С.Й., а договір №219 від 22.10.2014 р. укладено на вкрай невигідних умовах для ФОП Романовської С.Й., оскільки за вказаним договором остання мала сплачувати грошові кошти, тоді як прав орендаря не набула та фактично земельна ділянка в оренду не передавалась. Крім того, ФОП Романовська С.Й. зазначає, що на теперішній час рішенням Одеської міської ради від 16.04.2015р. №6534-VI визнано такими, що втратили чинність рішення відповідної ради №846-VI від 08.07.2011р. та №1396-VI від 19.10.2011р.

Ухвалою суду від 06.11.2017 року, в порядку ст. 60 Господарського процесуального кодексу України вищевказану зустрічну позовну заяву ФОП Романовської С.Й. судом прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі №916/2476/17.

20.11.2017 року до суду надійшов відзив на позов (вх. ГСОО №424656/17), згідно якого відповідач за первісним позовом вважає позовні вимоги заявлені прокурором безпідставними та незаконними, в зв'язку з чим просить суд у задоволені заявленого позову про стягнення з ФОП Романовської С.Й. 305 134,47 грн. відмовити в повному обсязі. При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву (том 1, а.с. 105-111) посилається на навмисне затягування процесу укладення договору оренди з боку Одеської міської ради та безпідставне змушення ФОП Романовської С.Й. до понесення майнових витрат, шляхом здійснення плати за резервування (використання) місця розташування об'єкту, оскільки фактично земельна ділянка в оренду не передавалась, тоді як положення Земельного кодексу України не передбачають обов'язкового укладення орендарем з орендодавцем договору резервування земельної ділянки перш ніж укласти договір оренди. Водночас, відповідач наполягає на відсутності необхідності укладення між сторонами у справі договору резервування, оскільки на земельній ділянці, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6-В знаходиться нежитлове приміщення, яке належить на праві власності ФОП Романовській С.Й., що виключає можливість надання цієї земельної ділянки у користування третім особам. Крім того, відповідач за первісним позовом стверджує, що оскільки на підставі рішення Одеської міської ради від 16.04.2015р. №6534-VI рішення Одеської міської ради №846-VI від 08.07.2011р. та №1396-VI від 19.10.2011р., які встановлювали вимоги щодо обов'язковості укладення договору резервування втратили чинність, договір №219 від 22.10.2014 р. діяв з 25.02.2015р. по 16.04.2015р. та за цей період, два місяці, ФОП Романовською С.Й. плата за відповідним договором була внесена. Разом з тим, ФОП Романовська С.Й. наполягає на намаганні прокурора притягнути її до подвійної відповідальності, оскільки прокурором також подано позов про стягнення збитків за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів. За твердженням ФОП Романовської С.Й., заявлені вимоги про стягнення штрафу та пені є незаконними, оскільки одночасне застосування за одне й те саме порушення грошового зобов'язання подвійної цивільно-правової відповідальності суперечить положенням ст. 61 Конституції України та нарахування пені виходячи із розміру 120 відсотків річних облікової ставки НБУ суперечить положенням Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Разом з тим, у відзиві на позовну заяву, відповідач вказує на те, що звернення прокурора із відповідним позовом є незаконним, оскільки Юридичний департамент Одеської міської ради має можливість самостійно здійснювати представництво інтересів Одеської міської ради, тоді як прокурором, за думкою відповідача, при зверненні з даним позовом не обґрунтовано наявність порушення інтересів держави, з урахуванням чого позов підлягає залишенню без розгляду.

Ухвалою суду від 20.11.2017 року, за клопотанням Одеської міської ради (вх. ГСОО №2-6035 від 17.11.2017 р.), в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, судом до участі у справі було залучено Департамент комунальної власності Одеської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 11.12.2017 року, за клопотання Одеської міської ради, судом в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено строк розгляду справи до 28.12.2017 року.

Ухвалою суду від 20.12.2017р., з урахуванням набрання чинності 15.12.2017 року Законом України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", відповідно до ст.ст.12, 247 Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147VІІІ, справу № 916/2476/17 прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі та призначено проведення підготовчого засідання на 17.01.2018 р.

12.01.2018 року від Одеської міської ради, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (вх. ГСОО № 616/18) згідно якого Одеська міська рада щодо задоволення зустрічного позову заперечує та зазначає, що рішення Одеської міської ради від 19.10.2011р. № 1396-VІ „Про врегулювання земельних відносин та організацію землеустрою в місті Одесі", яким затверджено Положення з врегулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті Одесі (надалі - Положення) було ухвалено органом місцевого самоврядування, як суб'єктом владних повноважень, на виконання владних нормотворчих управлінських функцій. Метою укладення договору на резервування місця розташування об'єкту, був намір щодо врегулювання правовідносин використання місця розташування об'єкту - нежитлового приміщення належного відповідачу та створення правових умов щодо забезпечення процесу реалізації прав на землю. Водночас, Одеська міська рада, посилаючись на п. 1.2, п. 7.1 вищевказаного Положення, а також на ч.1 ст. 10 Закону України „Про місцеве самоврядування", вказує, що спірний договір було укладено з ФОП Романовською С.Й. з метою сприяння створенню правових умов щодо забезпечення процесу реалізації прав на землю, спрощення процедури оформлення передачі у власність, а також запобігання безкоштовного використання комунального майна та втрат місцевого бюджету. З огляду на викладене, позивач за первісним позовом наполягає на тому, що на підставі договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту від 22.10.2014р. №219 між сторонами цього договору не виникли орендні правовідносини в порядку передбаченому ст.ст. 116, 122-124 Земельного кодексу України. Крім того, Одеська міська рада наполягає на тому, що оскаржуваний договір з боку позивача підписано повноважною особою, при цьому, зауважує про чинність на момент укладення з відповідачем вищевказаного договору рішення Одеської міської ради № 1396-VІ від 19.10.2011р., яким було затверджено Положення з врегулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті Одесі, яке підлягало застосуванню до відповідних правовідносин. Крім того, Одеська міська рада зауважує на тому, що після укладення оскаржуваного договору ФОП Романовською С.Й. деякий період добровільно виконувались умови договору, отже, за думкою відповідача за зустрічним позовом, вказане свідчить про усвідомлення нею вчиненого правочину. Таким чином, Одеська міська рада стверджує, що оскаржуваний договір укладено відповідно до принципів свободи договору та вільного волевиявлення учасників господарських правовідносин, в зв'язку з чим просить суд у задоволенні зустрічного позову відмовити.

12.01.2018 року до суду від Одеської міської ради надійшла заява (вх. ГСОО № 2-175/18), згідно якої заявник просить суд в порядку п. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України відмовити у задоволені зустрічного позову у зв'язку із спливом позовної давності.

22.01.2018 року до суду від ФОП Романовської С.Й. в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України надійшла відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву (вх. ГСОО № 1337/18), згідно якої вважає доводи наведені у відзиві на зустрічну позовну заяву безпідставними та необґрунтованими з огляду на те, що розпорядженя земельними ділянками шляхом укладення договору про резервування місця розташування об'єкту, який передбачає надання їх у користування, нормами законодавства України не передбачено. При цьому зазначає, що у поданні прокуратури міста Одеси №2024 від 10.02.2014 року визначено, що в супереч вимогам ч. 6 ст. 118, ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, пунктами 1, 2, 3 Додатку № 2 до Положення передбачено надання додаткових документів та матеріалів у заявників, що за думкою позивача за зустрічним позовом, свідчить про незаконність Положення з регулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті Одесі, що в подальшому стало підставою для прийняття Одеською міською радою рішення № 6534-VІ від 16.04.2015р. про скасування рішень відповідної ради №846-VI від 08.07.2011р. та №1396-VI від 19.10.2011р. Водночас, позивач за зустрічним позовом наполягає, що формально підстава для укладення договору №219 від 22.10.2014 року існувала з 25.02.2015р. (дати прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду) до 16.04.2015р. (скасування рішеннм № 6534-VІ від 16.04.2015р. необхідності укладення договору резервування місця розташування об'єкту) та саме за цей період, ФОП Романовською С.Й. було внесено платежі по оскаржуваному договору. Крім того, позивач за зустрічним позовом стверджує про невідповідність позиції Одеської міської ради щодо предмету оскаржуваного договору, оскільки в договорі не передбачено виникнення прав у майбутньому.

22.01.2018 року до суду від ФОП Романовської С.Й. надійшла заява (вх. ГСОО № 2-362/18), згідно якої заявник просить суд відмовити у задоволені первісного позову, застосувавши позовну давність. При цьому, у відповідності до змісту вказаної заяви, заявник зазначає про сплив позовної давності щодо частини позовних вимог про стягнення пені та штрафу, до яких, за думкою заявника, повинна застосовуватись спеціальна позовна давність в один рік.

Водночас, 22.01.2018 року до суду від ФОП Романовської С.Й. надійшли заперечення (вх. ГСОО № 1336/18), згідно яких заявник зазначає, що про порушення свого права їй стало відомо у травні 2015 року, тоді як Одеською міською радою 25.02.2015 року було прийнято рішення №6456-VІ „Про надання дозволу фізичній особі-підприємцю Романовській Світлані Йосипівні на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,0497 га, за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6-В, для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (магазину-офісу)", в зв'язку з чим вважає строк позовної давності для звернення з зустрічною позовною заявою починається з 25.02.2015 року по 25.02.2018 року. З урахуванням чого просить суд у задоволені заяви Одеської міської ради про застосування позовної давності до спірних правовідносин за зустрічним позовом відмовити.

07.02.2018 року від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив (вх. ГСОО № 2631/18), згідно якої повністю підтримує позицію Одеської міської ради, викладену у відзиві на позов вх. ГСОО №424656/17 від 20.11.2017р. (т. 1, а.с. 158-169). При цьому, посилається на недоведеність ФОП Романовською С.Й. обставин щодо існування факту примушування до укладення оскаржуваного договору та зазначає, що підставою для набуття територіальною громадою в особі Одеської міської ради права комунальної власності на землю є безоплатна передача їй землі державою, тому право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів, а тому звернення прокурора з відповідним позовом є правомірним.

Водночас, 07.02.2018 р. від прокурора до суду надійшли заперечення на заяву про застосування позовної давності (вх. ГСОО № 2632/18), у відповідності до якої зазначає, що ФОП Романовською С.Й. заяву про застосування позовної давності вх. ГСОО № 2-362/18 подано без додержання вимог ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з чим просить суд відповідну заяву повернути заявнику без розгляду. Разом з тим, у даній заяві прокурор наводить розрахунок штрафних санкцій та вважає їх вірними.

14.02.2018 року від ФОП Романовської С.Й. надійшли заперечення на відповідь на відзив прокурора (вх. ГСОО № 3430/18) у яких, серед іншого, заперечує щодо викладеної прокурором позиції посилаючись на обставини встановлені судом під час розгляду справи №916/4161/14 та на порушення п. 7.2 Положення при укладенні оскарженого договору.

Ухвалою суду від 14.02.2018 року, за клопотанням ФОП Романовської С.Й., судом в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України строк підготовчого провадження у справі було продовжено до 22.03.2018 року.

Ухвалою господарського суду від 20.03.2018 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, було закрито підготовче провадження у справі №916/2476/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2018 року.

Розпорядженням керівника апарату суду від 23.04.2018р., у зв'язку з перебуванням судді Гуляк Г.І. на тривалому лікарняному з 05.04.2018 року, було призначено повторний автоматичний розподіл справи №916/2476/17, за результатами якого справу №916/2476/17 розподілено судді Невінгловській Ю.М.

Ухвалою господарського суду від 02.05.2018 року, в порядку ст. 32 Господарського процесуального кодексу України справу №916/2476/17 прийнято до провадження судді Невінгловської Ю.М. та призначено розгляд справи спочатку із проведенням повторного підготовчого засідання.

У судовому засіданні від 30.05.2018 року, судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 18.06.2018 року.

Ухвалою суду від 18.06.2018 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, строк підготовчого провадження було продовжено на 15 днів.

Судом в рамках підготовчого провадження було з'ясовано відсутність будь-яких заяв чи клопотань, передбачених положеннями ст.182 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з чим, ухвалою суду від 18.06.2018 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 16.07.2018 року.

У судових засіданнях від 16.07.2018р. та від 06.08.2018р. судом було оголошено перерву до 06.08.2018 року та до 15.08.2018р. відповідно.

У судовому засіданні від 15.08.2018 прокурор заявлені позовні вимоги підтримав.

Представник Одеської міської ради в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, заперечував проти задоволення зустрічного позову.

Представник третьої особи повністю підтримав позицію представника Одеської міської ради.

Представник відповідача заперечував проти задоволення первісного позову та наполягав на задоволенні зустрічного позову.

В судовому засіданні 15.08.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено учасникам справи, що повне рішення буде складено 27.08.2018р.

Стосовно звернення з відповідним позовом прокурора та заперечень з цього приводу ФОП Романовської С.Й., суд зазначає таке:

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Положеннями ч. 4 та ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

При цьому суд зазначає, що станом на день подачі позову прокурором (12.10.2017р.) діяв Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991р. № 1798-XII, згідно ст. 2 якого господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Отже, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що прокурор правомірно звернувся до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом, поданим в інтересах Одеської міської ради.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приймаючи до уваги презумпцію правомірності правочину згідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, виходячи з того, що обов'язковість виконання правочину напряму пов'язана з його дійсністю, суд вважає за необхідне перш за все надати оцінку вимогам зустрічного позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ФОП Романовської С.Й. направлені на визнання договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту № 219 від 22.10.2014 року недійсним.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як свідчать матеріали справи, 22.10.2014р. між Одеською міською радою (власник) та ФОП Романовською С.Й. (місцевикористовувач) укладено договір на резервування (використання) місця розташування об'єкту № 219, за умовами якого власник надає, а місцевикористовувач приймає в строкове, платне користування місце розташування об'єкту, який знаходиться за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Приморська, 6-В.

Пунктом 1.2 договору визначено, що об'єкт розташований на земельній ділянці загальною площею: 497 кв.м.

Приписами п. 2.1 договору сторони погодили, що дія договору починається з моменту прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду і закінчується у момент державної реєстрації договору оренди земельної ділянки або права власності на земельну ділянку відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 3.1 та п. 3.2 договору, плата за місце розташування об'єкту вноситься місцевикористовувачем виключно у грошовій формі. Плата за цим договором нараховується у розмірі 5 % від розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 63170,94 грн. на рік.

За умовами п. 3.4 договору, плата вноситься місцевикористовувачем рівними частками щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, що відкритий для виконання бюджету м. Одеси за кодом бюджетної класифікації 13050500 за реквізитами: Банк - ГУДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 38016923, одержувач коштів - УДКС у м. Одеса, місцевий бюджет Приморського району рахунок №33217815700008, призначення платежу „плата за резервування". Плата за резервування (використання) місця розташування об'єкту підлягає індексації згідно із щорічною індексацією нормативної грошової оцінки землі.

Пунктом 3.6 договору встановлено, що у разі невнесення плати за резервування (використання) місця розташування об'єкту у строки, визначені цим договором, нараховується пеня на суму боргу із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення боргу.

У відповідності до п. 3.7 договору, при затримці плати за договором на резервування (використання) місця розташування об'єкту до 30 календарних днів, нараховується штраф у розмірі 10 відсотків суми непогашеного боргу, більше 30 календарних днів - у розмірі 20 відсотків непогашеного боргу.

За умовами п. 4.1 договору, цільове призначення місця розташування об'єкту - для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (магазина-офісу).

Згідно п. 4.2 договору, місце розташування об'єкту передається виключно для будівництва та обслуговування нежитлових приміщень (магазина-офісу) у 3-денний термін з моменту початку дії цього договору, визначеного п. 2.1 договору, за актом приймання-передачі.

Відповідно до п.п.7.1.1 та п.п. 7.1.4 договору, власник має право, вимагати своєчасного внесення плати та оплати штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання умов договору.

За умовами п.п. 7.4.1 договору, місцевикористовувач зобов'язаний здійснювати належним чином плату за резервування (використання) місця розташування об'єкту, передбачену п. 3.2. цього договору.

У відповідності до п. 9.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту, визначеному у п. 2.1 договору та реєстрації в Департаменті комунальної власності Одеської міської ради.

Договір зареєстрований в Департаменті комунальної власності Одеської міської ради того ж дня, а саме 22.10.2014р. за №219.

Вищевказане місце користування, що визначене предметом оспорюваного договору, в день його укладення, 22.10.2014р. було передано ФОП Романовській С.Й., що підтверджується актом прийому-передачі відповідного місця (том 1, а.с.23).

Рішенням Одеської міської ради від 25.02.2015р. №6456-VI надано дозвіл ФОП Романовській С.Й. на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,0497 га за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6-В для експлуатації та обслуговування нежитлового приміщення (магазину-офісу), зобов'язано ФОП Романовську С.Й. після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; у разі невиконання п. 2 цього рішення Одеська міська рада має право в односторонньому порядку скасувати це рішення без відшкодування замовнику витрат, пов'язаних з розробкою землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки.

Як встановлено судом, оспорюваний договір було укладено саме на підставі заяви ФОП Романовської С.Й., датованої 21.08.2014р. (том 1, а.с.173). Також з матеріалів справи вбачається здійснення ФОП Романовською С.Й. у період з 14 по 21 липня 2015 року проплат на загальну суму 20664,41 грн., що підтверджується відповідним реєстром платіжних документів (том 1 а.с. 172). При цьому, із зазначеного платником призначення платежу вбачається, що платіж був направлений на погашення заборгованості за резервування місця користування та на сплату орендної плати за замлю згідно претензії №01-13/4528. Водночас, із наявної в матеріалах справи претензії вих. №01-13/4528 від 09.07.2015 року (том 1, а.с. 25-26), вбачається, що дана претнзія була виставлена Департаментом комунальної власновсті Одеської міської Ради на підставі наявності у ФОП Романовської С.Й. заборгованості саме за договором №219 від 22.10.2014р., яким передбачено внесення плати за резервування (використання) місця розташування об'єкту, а не плати за оренду землі.

Відтак, судом не приймаються доводи ФОП Романовської С.Й. щодо примушення її до укладення договору, оскільки вони повністю спростовуються вищевказаною заявою, яка свідчить про наявність її фактичного волевиявлення та бажання укласти оспорюваний договір, а також підтверджується і подальшими діями щодо сплати нею виниклої заборгованості.

Щодо твердження ФОП Романовської С.Й. про те, що формально підстава для укладення договору №219 від 22.10.2014 року існувала до 16.04.2015р.- дати прийняття Одеською міською радою рішення № 6534-VІ про скасування рішень відповідної ради №846-VI від 08.07.2011р. та №1396-VI від 19.10.2011р., суд зазначає, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (рішення Конституційного суду 16.04.2009р. №1-9/2009). Отже після їх виконання виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, на підставі укладеного між сторонами договору, і суб'єкти цих правовідносин після укладення відповідного договору повинні керуватися нормами Цивільного та Господарського кодексів.

З приводу тверджень позивача за зустрічним позовом стосовно підписання спірного договору директором Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, суд зазначає, що Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради знаходиться у складі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, що в свою чергу свідчить про не доведення ФОП Романовською С.Й. відсутності необхідного обсягу повноважень для підписання договору саме вищевказаним департаментом. При цьому, в матеріалах справи наявна довіреність вих. №309/исх-гс від 07.06.13р. (том 1, а.с. 171) видана Одеською міською радою, якою уповноважено саме заступника директора Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на представництво інтересів в сфері земельних відносин у будь-яких органах, в тому числі судових та вчинення дій пов'язаних, зокрема, з укладанням договорів резервування (використання) місця розташування об'єкта.

Стосовно посилань позивача за зустрічним позовом щодо неправомірності укладення даного договору замість договору оренди землі, встановлення Одеською міською радою нових видів обов'язкових платежів та укладення договору на вкрай невигідних умовах для ФОП Романовської С.Й., також не може бути прийнято судом до уваги, з огляду на таке.

Як встановлено судом, оспорюваний договір укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 08.07.2011р. №846-VI "Про затвердження Типового договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту (том 1, а.с.42), яке було чинним на момент укладення договору.

Вказаним рішенням затверджено типовий договір резервування (використання) місця розташування об'єкту; уповноважено Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради на укладання договорів резервування (використання) місця розташування об'єкту; доручено Одеському міському управлінню земельних ресурсів Одеської міської ради укладати договори на резервування (використання) місця розташування об'єкту на підставі документів, необхідних для підготовки проекту рішення Одеської міської ради про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою; доручено Одеському міському управлінню земельних ресурсів Одеської міської ради довести до відома суб'єктів, яким надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду або технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою про прийняття цього рішення; зобов'язано Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради здійснювати розрахунок плати за договором резервування (використання) місця розташування об'єкту відповідно до "Технічної документації нормативної грошової оцінки земель міста Одеси", затвердженої рішенням Одеської міської ради від 28.12.2010р. №41-VI у розмірі 5-ти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Водночас, рішенням Одеської міської ради від 19.10.2011р. №1396-VI "Про врегулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті Одесі", яке також було чинним на момент укладення оспорюваного договору, з метою встановлення єдиного механізму набуття та реалізації прав на земельні ділянки та території міста Одеси затверджено Положення з регулювання земельних відносин та організації землеустрою у місті Одесі (том 1, а.с.94-104).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3 вказаного Положення, останнє розроблено відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про землеустрій", "Про оренду землі", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про оцінку земель", "Про державну експертизу землевпорядної документації", "Про розмежування земель державної та комунальної власності", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", "Про державний контроль за використанням та охороною земель", "Про відчуження земельних ділянок", інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", "Про Державний земельний кадастр" тощо, постанов Кабінету Міністрів України, рішень Одеської міської ради її виконавчого комітету та розпоряджень міського голови.

Метою Положення є створення правових умов щодо забезпечення процесу реалізації прав на землю, спрощення процедури оформлення передачі у власність, надання у користування земельних ділянок громадянам та юридичним особам, організації землеустрою у місті Одесі, забезпечення доступності та гласності процедури реалізації громадянами та юридичними особами своїх прав в області земельних правовідносин, а також упорядкування земельних правовідносин у місті Одесі.

Положення регулює процедуру надання, передачі у власність або користування та продажу земельних ділянок юридичним, фізичним особам та громадянам, укладання договорів резервування (використання) місця розташування об'єктів.

Згідно з п. 7.1 Положення, резервування (використання) місця розташування об'єкту - строкове, платне користування суб'єктом господарювання місцем розташування об'єкту на період виготовлення документації із землеустрою та реєстрації відповідного права власності (користування) земельною ділянкою.

Резервування місця розташування об'єкту здійснюється шляхом укладення договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту між суб'єктом господарювання, зацікавленим у набутті права на земельну ділянку та Одеською міською радою, в особі начальника Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради після отримання висновку управління архітектури та містобудування Одеської міської ради про можливість передачі земельної ділянки (п.7.2 Положення).

У відповідності до п. 7.3 Порядку, зацікавлена особа (далі - "Місцевикористовувач") звертається до Управління з письмовим клопотанням (заявою) щодо укладення договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту. На підставі заяви "Місцевикористовувача", технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виготовленої на замовлення "Місцевикористовувача" ліцензованою землевпорядною організацією, висновку управління архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо можливості передачі земельної ділянки, планових матеріалів відділ земельного кадастру Управління готує договір на резервування (використання) місця розташування об'єкту. Після підписання договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту сторонами він підлягає реєстрації у книзі реєстрації договорів відділом земельного кадастру Управління .

Як вбачається із змісту п. 4 оглядового листа Вищого господарського суду України від 30.11.2007р. №01-8/918 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендою земельних ділянок" визначено, що лише рішення уповноваженого державного виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування є підставою набуття фізичними і юридичними особами права користування земельними ділянками, що знаходяться у державній або у комунальній власності. Укладення між позивачем та міською радою договору резервування земельної ділянки та його умови в будь-якому разі не повинні суперечити та не змінюють вимог законодавства щодо порядку надання земельних ділянок в оренду, зокрема, щодо обов'язковості прийняття радою відповідного рішення.

Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що договір на резервування (використання) місця розташування (використання) об'єкту не є тотожним договору оренди земельної ділянки, оскільки договори резервування укладаються з метою впорядкування земельних правовідносин, недопущення безкоштовного використання земельних ділянок та запобігання втрат місцевого бюджету від несплати за землю особами, що використовують її без оформлення у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів.

Тобто, на підставі договору на резервування (використання) місця розташування об'єкту від 22.10.2014 року №219 між Одеською міської радою та ФОП Романовською С.Й. не виникли орендні правовідносин в порядку, передбаченому ст. 124 Земельного кодексу України, а відтак твердження відповідача щодо не набуття прав орендаря за оскаржуваним договором, відсутності з цього приводу рішення Одеської міської ради, порядку реєстрації оскаржуваного договору є помилковними та судом до уваги не приймаються.

Згідно до ст.ст.140, 144 Конституції України територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 статті 73 Закону України „Про місцеве самоврядування", акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів лежить на стороні, яка посилається на відповідні обставини як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги, що ФОП Романовською С.Й., не доведено факту невідповідності оспорюваного правочину вимогам ст.203 Цивільного кодексу України, у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору №219 від 22.10.2014 р. на резервування (використання) місця розташування об'єкту, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6-В, укладеного між Одеською міською радою та ФОП Романовською Світланою Йосипівною слід відмовити із покладенням судових витрат на позивача за зустрічним позовом.

З огляду на те, що за змістом ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за наявності порушення права особи, враховуючи відмову суду у задоволенні зустрічного позову, суд зазначає про відсутність необхідності у наданні прававої оцінки заяві Одеської міської ради про застосування судом позовної давності до вимог за зустрічним позовом.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання, що виникли на основі договору, існують впродовж його строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням заявленого періоду існування заборгованості зі внесення плати за резервування використання місця розташування об'єкту, а також обов'язку відповідача за первісним позовом щодо внесення плати щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця, суд дійшов висновку про неналежне виконання ФОП Романовською С.В. зобов'язання в частині повного та своєчасного внесення плати за договором №219.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з ФОП Романовської С.В. заборгованості за договором №219 від 25.02.2015 року за період з червня 2015 року по липень 2017 року (04.07.2017р. - фактична дія договору) у розмірі 220 302, 57 грн., з урахуванням положень п. 3.4 зазначеного договору, вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Положеннями ч.2 ст.218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок позивача за первісним позовом щодо стягнення з ФОП Романовської С.Й. 3% річних у розмірі 6 044,90 грн., нарахованих океремо по кожному зобов'язанню з внесення плати починаючи з червня 2015 року по 31.07.2017 року та розрахунок інфляційних нарахувань у розмірі 28231,86 грн. нарахованих океремо по кожному зобов'язанню з внесення плати починаючи з червня 2015 року за аналогічний період по 31.07.2017р., вважає розрахунки вірними та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.

Пунктом 3.6 договору встановлено, що у разі невнесення плати за резервування (використання) місця розташування об'єкту у строки, визначені цим договором, нараховується пеня на суму боргу із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення боргу.

У відповідності до п. 3.7 договору, при затримці плати за договором на резервування (використання) місця розташування об'єкту до 30 календарних днів, нараховується штраф у розмірі 10 відсотків суми непогашеного боргу, більше 30 календарних днів - у розмірі 20 відсотків непогашеного боргу.

Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Суд, перевіривши розрахунок позивача за первісним позовом щодо сплати відповідачем пені у розмірі 6623,49 грн. за договором №219 від 25.02.2015р. (том 1, а.с. 34) встановив, що позивач допустив арифметичну помилку у визначені розміру 120 відсотків річної облікової ставки Національного банку України та невірно врахував загальну кількість днів у 2016 році.

Водночас, суд зазначає, що визначення розміру пені позивачем за первісним позовом здійснено виходячи із розміру 120 відсотків від річної облікової ставки Національного банку України, що не перевищує розмір пені, який обислується виходячі із розміру подвійної облікової ставки Національного банку України та із врахуванням природи зазначеної неустойки, тобто того, що вона обчислюється за кожен день прострочення та з урахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

З огляду на зазначене, суд вважає правомірним нарахування пені у відповідності до умов п. 3.6 договору №219 від 25.02.2015 року, оскільки такий порядок нарахування пені визначений за згодою сторін та не суперечить приписам ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи вищевикладене, суд здійснив власний розрахунок пені, у межах заявленого періоду, та встановив, що розмір пені за підрахунком суду становить 6594,78 грн.

Розрахунок пені

Розмір заборгованості Період нарахуванняКількість днів простроченняОблікова ставка НБУ120% від облікової ставки НБУРозмір пеніЛипень 2016 року 9422,0431.08.16р.-15.09.16р1615,50,042363,77 16.09.16р.-27.10.16р.42150,0490193,91 28.10.16р.-01.03.17р.125140,0459540,59Серпень 2016 року9422,0401.10.16р.-27.10.16р.27150,0490124,65 28.10.16р.-01.04.16р.156140,0459674,66Вересень 2016 року9422,04 31.10.16р.-13.04.17р.165140,0459713,58 14.04.17р.-01.05.17р.18130,042772,42Жовтень 2016 року9422,0401.12.16р.-13.04.17р.134140,0459579,51 14.04.17р.-25.05.17р.42130,0427168,97 26.05.17р.-01.06.17р.712,50,041027,04Листопад 2016 року9422,0431.12.16р.-13.04.17р.104140,0459449,77 14.04.17р.-25.05.17р.42130,0427168,97 26.05.17.-01.07.17р.3712,50,0410142,93Грудень 2016 року9421,9831.01.17р.-13.04.17р.73140,0459315,70 14.04.17р.-25.05.17р.42130,0427168,97 26.05.17р.-31.07.17р.6712,50,0410259,82Січень 2017 року9987,3603.03.17р.-13.04.17р.42140,0459192,54 14.04.17р.-25.05.17р.42130,0427179,11 26.05.17р.-31.07.17р.6712,50,0410274,35Лютий 2017 року9987,3631.03.17р.-13.04.17р.14140,045964,18 14.04.17р.-25.05.17р.42130,0427179,11 26.05.17р.-31.07.17р.6712,50,0410274,35Березень 2017 року9987,3601.05.17р.-25.05.17р.25130,0427106,62 26.05.17р.-31.07.17р.6712,50,0410274,35Квітень 2017 року9987,3631.05.17р.-31.07.17р.6212,50,0410253,88Травень 2017 року9987,3601.07.17р.-31.07.17р.3112,50,0410126,94Червень 2017 року9987,3631.07.17р.-31.07.17р.112,50,04104,09Всього:6594,78

Суд перевіривши розрахунок позивача за первісним щодо сплати ФОП Романовською С.Й. штрафу у розмірі 43 931,65 грн. (том 1, а.с. 34) вважає його вірним та обґрунтованим.

Разом з тим, суд зазначає, що заявлені позивачем за первісним позовом позовні вимоги про стягнення пені та штрафу підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено поняття позовної давності, відповідно до якого позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Водночас ст. 257 цього кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З урахуванням вищевикладеного, а також правової природи заявлених до стягнення сум, суд зазначає, що до вимог про стягнення штрафу та пені підлягає застосуванню скорочений строк позовної давності - тривалістю в один рік.

У відповідності до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, початок перебігу строку позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, суд зазначає, що у разі нарахування неустойки за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 267 цього кодексу, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що строк позовної давності для звернення з позовними вимогами щодо стягнення пені за липень 2016 року нарахованих за період з 31.08.2016р.-11.10.2016р. сплинув у відповідну дату 2017 року, за серпень 2016 року нарахованих за період з 01.10.2016р. по 11.10.2016р. сплинув також у відповідну дату 2017 року та штрафу нарахованого на заборгованість з червня 2015 року по липень 2016 року сплинув у відповідні місяці 2016 року та 2017 року (з урахуванням моменту виникнення заборгованості та виникнення права у позивача щодо нарахування штрафу), тоді як з позовом позивач звернувся 12.10.2017 року, та позивачем не зазначено причин пропущення таких строків, а також приймаючи до уваги заявлене ФОП Романовською С.Й. клопотання про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Одеської міської ради щодо стягнення з ФОП Романовською С.Й. пені та штрафу.

З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення заявлених прокурором позовних вимог та щодо стягнення з ФОП Романовської С.Й. основної заборгованості у розмірі 220302,57 грн., інфляційних у розмірі 28231,86 грн., 3% річних у розмірі 6044,90 грн., пені у розмірі 6355,52 грн. та штрафу у розмірі 21535,73 грн.

На підставі п. 2 ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 4577,02 грн., покладається на сторони пропорційно розміру задоволених судом вимог.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача, а у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, за приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, понесені стороною витрати на професійну правничу допомогу підлягають доказуванню, як і інші обставини справи.

Як встановлено судом, 22.01.2018 року представником ФОП Романовської С.Й. подано до суду орієнтовний розрахунок суми судових витрат вх. ГСОО №1335/18 (том 1, а.с. 194-195), у відповідності до якого витрати на правничу допомогу складають - 22290 грн., між тим матеріали справи не містять ні договору про надання правничої допомоги, ні актів наданих послуг адвокатом, ні доказів фактичного понесення зазначених витрат ФОП Романовською С.Й. При цьому, жодна заява по суті спору ФОП Романовської С.Й. не містить вимог щодо відшкодування понесених витрат на правничу допомогу за рахунок позивача. Разом з тим, представником ФОП Романовської С.Й. не було подано заяви у порядку, визначеному ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, судом не вирішується питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу у відповідності до наданого ФОП Романовською орієнтовного розрахунку, згідно положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради Одеської міської ради задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Романовської Світлани Йосипівни (65016, АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 38016923) 220 302/двісті двадцять тисяч триста дві/грн. 57 коп. - основної заборгованості, 28231/двадцять вісім тисяч двісті тридцять одна/грн. 86 коп. - інфляційних, 6044/шість тисяч сорок чотири/грн. 90 коп. - 3% річних, 6355/шість тисяч триста п'ятдесят п'ять/грн. 52 коп. - пені та 21535/двадцять одна тисяча п'ятсот тридцять п'ять/ грн. 73 коп. - штрафу.

3.В решті первісних позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Романовської Світлани Йосипівни (65016, АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) 4238/чотири тисячі двісті тридцять вісім/грн. 32 коп. судового збору.

5.У задоволені зустрічного позову Фізичної особи-підприємця Романовської Світлани Йосипівни - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27 серпня 2018 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська