Рішення № 76078937, 16.08.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року Справа № 915/271/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддiМавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

представника позивача: адвоката ОСОБА_1за ордером серія МК №102789 від 02.04.2018;

представника відповідача: ОСОБА_2 за дов.№17/1-3342 від 12.05.2018;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона праці» (01133, АДРЕСА_1; ідент.код 37046852; адреса представника - адвоката ОСОБА_1: 54000, м.Миколаїв, вул.Садова, буд.25А, оф.415);

до відповідача: Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (54018, м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.42А; ідент.код 31821381);

про: стягнення 37338,96 грн основного боргу, 8739,58 грн пені, 3854,82 грн збитків від інфляції та 952,00 грн - 3% річних.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог б/н від 11.06.2018 (вхід.№7064/18 від 13.06.2018): стягнення 37338,96 грн основного боргу, 4792,11 грн пені, 4795,07 грн збитків від інфляції, 1075,00 грн - 3% річних, -

в с т а н о в и в:

03.04.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю “Охорона праці” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н б/д (вх.№3977/18 від 03.04.2018), в якій просило суд стягнути з Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря”-“Машпроект” 37338,96 грн. основного боргу, 8739,58 грн. пені, 3854,82 грн. збитків від інфляції та 952,00 грн. - 3% річних.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог б/н від 11.06.2018 (вхід.№7064/18 від 13.06.2018) (а.с.103-111) позивач просив стягнути з відповідача на його користь 37338,96 грн основного боргу, 4792,11 грн пені, 4795,07 грн збитків від інфляції, 1075,00 грн - 3% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 27.04.2015 між ТОВ “Охорона праці” та ДП “НВКГ “Зоря”-“Машпроект” було укладено договір поставки №ОТ-0000043, за умовами якого відповідач зобов’язувався забезпечити поставку покупцю спецодягу, спецвзуття і засобів індивідуального захисту, позивач зобов’язувався прийняти товар і оплатити його. Назва товару, кількість та вартість визначені сторонами в специфікації, яка є невід’ємною частиною вказаного договору. Згідно п.4.1 договору товар постачається у кількості, узгодженій сторонами у відповідній специфікації на поставку товару.

На виконання умов договору між сторонами в період з 03.03.2017 по 29.05.2017 включно було підписано специфікації на поставку товару на загальну суму 37338,96 грн. Згідно видаткових накладних позивач здійснив поставку товару відповідачу в період з 24.03.2017 по 04.09.2017 включно на загальну суму 37338,96 грн. Позивач виконав свої зобов’язання за договором стосовно поставки товару відповідачу в повному обсязі. Про отримання відповідачем кожної партії товару свідчать підписи та штампи його представника за довіреністю у видаткових накладних.

Відповідно до п.3.1 договору розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування оплати в розмірі 100% поставленого товару, протягом 7 банківських днів після отримання товару на склад відповідача. Однак, за жодним із рахунків-фактур відповідачем не було здійснено оплату, а тому відповідач порушив умови договору та створив заборгованість за договором.

Позивач вказує, що станом на 02.04.2018 прострочена заборгованість відповідача за товар, поставлений за договором становить 37338,96 грн. Крім того, у зв’язку з невиконанням відповідачем своєчасно умов договору щодо сплати заборгованості, позивачем було нараховано збитки від інфляції, 3% річних та пеню.

Відповідач у відзиві від 15.05.2018 (а.с.83-85), а також в додаткових заявах від 20.06.2018 (а.с.114-116) та від 20.07.2018 (а.с.135-141), позовні вимоги визнає лише в частині основного боргу, а щодо нарахувань пені, інфляційних втрат та 3% річних, зазначає, що вони є необґрунтованими та виконані позивачем невірно. Відповідачем надано суду власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних (а.с.137-141). Щодо нарахованої позивачем пені, відповідач просить суд врахувати майнові та немайнові інтереси відповідача, відсутність завданих позивачу збитків та зменшити розмір штрафних санкцій до мінімальної суми.

Позивач проти зменшення розміру пені у відповіді на відзив від 08.06.2018 (а.с.98-101) заперечує, посилаючись на те, що ст.233 ГК України, відповідно до якої суд має право зменшити розмір надмірно великих штрафних санкцій стосується збитків кредитора, про які позивач не заявляє. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач, використовуючи положення ст.233 ГК України та наголошуючи на необхідності зменшення розміру надмірно великих штрафних санкцій вказує на ступінь виконання зобов’язання боржником, в той час, коли зобов’язання взагалі не виконано.

Під час розгляду справи, представник позивача підтримав доводи, викладені у позові та відповіді на відзив, заяві про уточнення позовних вимог, додаткових поясненнях.

Під час розгляду справи, представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позов, а також в додаткових заявах.

У судовому засіданні 16.08.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.

27.04.2015 між ТОВ “Охорона праці” та ДП “НВКГ “Зоря”-“Машпроект” було укладено Договір поставки №ОТ-0000043 (надалі – Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язується забезпечити поставку спецодягу, спецвзуття та засобів індивідуального захисту, а покупець прийняти та оплатити товар (п.1.1 спірного договору). Найменування, кількість та ціна поставляємого товару вказується в специфікації, яка є невід’ємною частиною договору (п.1.2 спірного договору).

Згідно п.4.1 Договору товар постачається у кількості, узгодженій сторонами у відповідній специфікації на поставку товару на умовах DDP згідно правил INCOTERM’S (в редакції 2010 року) м.Миколаїв, склад покупця. Строк поставки товару на протязі 15 робочих днів після підписання специфікації до договору.

У відповідності до п.9.1 Договору, в редакції додаткової угоди №4 від 05.12.2016 до нього (а.с.20), цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017.

На виконання умов спірного договору між сторонами в період з 03.03.2017 по 29.05.2017 було підписано специфікації №37, 41-44 на загальну суму 37338,96 грн. (а.с.21-25).

На підставі спірного договору позивачем у період з 24.03.2017 по 04.09.2017 поставлено відповідачу товар на загальну суму 37338,96 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №ОТ-0001896 від 24.03.2017 на суму 1027,68 грн.; №ОТ-0002900 від 27.04.2017 на суму 15054,00 грн.; №ОТ-0003382 від 17.05.2017 на суму 2886,00 грн.; №ОТ-0003372 від 18.05.2017 на суму 16074,24 грн.; №ОТ-0003881 від 06.06.2017 на суму 215,28 грн.; №ОТ-0005950 від 04.09.2017 на суму 702,00 грн.; №ОТ-0005951 від 04.09.2017 на суму 589,20 грн.; №ОТ-0005952 від 04.09.2017 на суму 790,56 грн.

Видаткові накладні підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками (штампами) обох сторін.

Весь товар, що підлягав передачі покупцеві, був фактично отриманий від імені відповідача уповноваженою на це особою – інженером з матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_3 відповідно до довіреностей на отримання цінностей №905858/1468 від 17.05.2017 та №906721/2331 від 04.09.2017.

Факт отримання товару на спірну суму основного боргу відповідачем не заперечується.

Претензій щодо якості поставлених товарів на адресу позивача від відповідача не надходило.

Відповідно до п.3.1 Договору, в редакції додаткової угоди №2 від 01.07.2015 до нього (а.с.18,19), розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування оплати в розмірі 100% вартості поставляємого товару, на протязі 7 банківських днів після отримання товару на склад покупця.

Відповідач, в порушення умов Договору та приписів діючого законодавства, не сплатив вартість поставленого товару, що останнім не заперечується.

Отже, загальна сума прострочення відповідачем оплати за поставлений йому товар склала 37338,96 грн., що стало підставою звернення позивача до суду.

На підставі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

У відповідності до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 ГК України).

Частинами 1, 2 ст.180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Жодних доказів того, що відповідач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов’язання щодо оплати за поставлений йому товар у сумі 37338,96 грн, відповідач, у порушення приписів ст.ст.73, 74 ГПК України, суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують належне виконання позивачем зобов’язань з поставки товару, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 37338,96 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України, позивач також просить стягнути з відповідача збитки від інфляції в сумі 4795,07 грн. за період з дня виникнення заборгованості до 30.04.2018.

Відповідно до п.3.1 постанови Пленуму ВГСУ “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п.3.2 вищевказаної Постанови індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п.2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р; цього листа розміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок збитків від інфляції, суд встановив, що позивачем не вірно визначені періоди нарахування за накладними №0002900 від 27.04.2017, №0003382 від 17.05.2017, №ОТ-0003372 від 18.05.2017, №ОТ-0003881 від 06.06.2017, оскільки нарахування інфляційних втрат здійснено і за той місяць, в якому мала відбутись оплата товару.

Перевіривши розрахунки позивача за допомогою програмного комплексу “Законодавство” судом визначений загальний розмір інфляційних втрат, в межах заявленого позивачем періоду, але з урахуванням тих дат, з яких зобов’язання відповідача по оплаті товару вважається простроченим, який становить 4554,10 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягають 4554,10 грн інфляційних втрат. В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 240,97 грн слід відмовити.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України, позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних у загальній сумі 1075,00 грн.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що у них позивачем не вірно визначені періоди нарахування за накладними №ОТ-0005950, №0005951, №0005952 від 04.09.2017, а також невірно здійснено округлення сум нарахованих 3% річних.

Перевіривши розрахунки за допомогою програмного комплексу “Законодавство” судом визначений загальний розмір 3% річних за період з 05.04.2017 по 30.04.2018 включно у сумі 1039,71 грн., які підлягають стягненню.

В частині стягнення 3% річних у сумі 35,29 грн. слід відмовити.

За приписами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема одним із правових наслідків виділяється сплата неустойки.

Згідно п.6.2. спірного договору сторони визначили, що у випадку порушення більш ніж на 25 календарних днів, строку оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період нарахування пені від суми заборгованості.

В зв’язку з простроченням оплати поставленого товару більш ніж на 25 календарних днів, на підставі п.6.2 спірного договору, позивачем нарахована пеня у сумі 4792,11 грн., розмір якої є обґрунтованим відповідно до вимог спірного договору та норм чинного законодавства, з урахуванням обмеження, встановленого ч.6 ст.232 ГК України.

До того ж, у відзиві на позов та в додатковій заяві від 20.06.2018 відповідач, посилаючись на положення ст.233 ГК України, просить суд врахувати його майнові та немайнові інтереси, відсутність завданих збитків позивачу та іншим учасникам господарських відносин та зменшити розмір штрафних санкцій до мінімальної суми

Оцінивши викладені у клопотаннях відповідача обставини та дослідивши надані ним докази суд дійшов наступних висновків.

Позивач проти зменшення розміру пені у відповіді на відзив від 08.06.2018 заперечує, посилаючись на те, що ст.233 ГК України, відповідно до якої суд має право зменшити розмір надмірно великих штрафних санкцій стосується збитків кредитора, про які позивач не заявляє. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач, використовуючи положення ст.233 ГК України та наголошуючи на необхідності зменшення розміру надмірно великих штрафних санкцій вказує на ступінь виконання зобов’язання боржником, в той час, коли зобов’язання взагалі не виконано.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не задало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язань, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Оцінивши викладені у заявах відповідача та позивача обставини суд дійшов наступних висновків.

Наявність скрутного фінансового становища відповідача підтверджується фактом того, що відповідно до постанови Верховної ОСОБА_4 України від 27.05.2015 №129-VIII «Про Звернення Верховної ОСОБА_4 України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_4 Європи, Парламентської ОСОБА_4 НАТО, Парламентської ОСОБА_4 ОБСЄ, Парламентської ОСОБА_4 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресоіром» Російська Федерація визнана державою-агресором. Внаслідок цього ДП «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» зазнало втрати ринку збуту товарів військового призначення, що спричинило імпортозаміщення даної категорії товарів та негативно відобразилось на об'ємах виробництва.

Довготривалість циклу виробництва продукції (від 6 до 18 місяців) потребує постійної і достатньої величини оборотних коштів для закупівлі матеріалів і комплектуючих, в зв'язку з чим підприємство змушене користуватись банківськими кредитами, в т.ч. в іноземній валюті. Таким чином, внаслідок девальвації гривні, підприємство зазнає постійних витрат у вигляді сплати процентів по кредитам та нарахування курсових збитків. Дані обставини свідчать про складне фінансове становище відповідача.

Крім того, судом приймається до уваги, що відповідач є учасником Державного концерну «Укроборонпром» та об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, згідно Постанови Кабінету міністрів України №83 від 04.03.2015 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». Відповідач є підприємством оборонно-промислового комплексу, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Відтак фінансове становище відповідача прямо залежить від становища у економіці та безпеці держави Україна, а безпека держави прямо залежить від сталої господарської діяльності відповідача. Так наявне на цей час нестабільне становище у економіці та безпеці держави (проведення Україною антитерористичної операції, а від 30.04.2018 - Операції об'єднаних сил, інфляційні коливання, проведення політики імпортозаміщення у зв'язку із агресією РФ та ін.) прямо впливає на фінансове становище відповідача.

Нарахування та стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та певної суми пені у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов’язані з порушенням відповідачем умов спірного договору. Стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов’язання.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що даний випадок є винятковим і, з урахуванням інтересів позивача, існують об’єктивні підстави для зменшення розміру стягуваної пені на 50% - до 2396,06 грн.

Крім того, 24.07.2018 представник позивача звернувся до суду з заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. (а.с.127-129)

Вказана заява, з посиланням на положення ст.ст.123, 126 ГПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», обґрунтована тим, що згідно з договором про надання професійної правничої допомоги від 23.03.2018 №2/03-18 сторонами визначено розмір правової допомоги за аналіз правовідносин сторін, формування правової позиції, підготовку позову та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції в розмірі 6000,00 грн., які були сплачені позивачем на рахунок адвокатського об’єднання 27.03.2018 платіжним дорученням №1501.

Позивач зазначає, що складність справи, обумовлена предметом спору щодо поставок партіями на підставі восьми видаткових накладних у різні періоди часу, що обумовлює необхідність розрахунку штрафних санкцій по кожній видатковій накладній окремо та виконання зведеного розрахунку.

Відповідач в клопотанні від 09.08.2018 заперечує щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та просить суд зменшити їх розмір, з підстав їх не співмірності та не розумності.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частинами 3, 4 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд, розподіляючи витрати за послуги адвоката, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір №2/03-2018 від 23.03.2018 про надання професійної правничої допомоги, платіжне доручення №1501 від 27.03.2018 про сплату 6000,00 грн., а також встановлений у додатку №1 до вказаного договору фіксований розмір адвокатських послуг у вигляді строго встановленої суми (без зазначення конкретного переліку послуг, що надаються, із зазначенням вартості кожної з них) не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі (зокрема, у розмірі 6000,00 грн.), адже розмір таких витрат має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Врахувавши положення договору №2/03-2018 від 23.03.2018 про надання професійної правничої допомоги з додатком №1 до нього, сплату позивачем адвокату 6000,00 грн.; взявши до уваги те, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що адвокатом ОСОБА_1 здійснювалася підготовка і подання позовної заяви з відповідними розрахунками, заяви про уточнення позовних вимог та розгорнутих розрахунків з врахуванням зауважень суду, відповіді на відзив, прийняття участі в судових засіданнях в даній справі, враховуючи, що стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідає вказаним критеріям розумності, співрозмірності, суд приходить до висновку про зменшення цих витрат до 3000,00 грн.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України, ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 123, 126, 129, 210, 220, 233, 238, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (54018, м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.42А; ідент.код 31821381; р/р НОМЕР_1 в ПАТ «Укрексімбанк» у відділені м.Миколаїв, МФО 326739) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона праці» (01133, АДРЕСА_1; ідент.код 37046852; р/р 26002060740668 в «Розрахунковий центр» «Приватбанк» м.Київ, МФО 320649) 37338,96 грн основного боргу, 2396,06 грн пені, 4554,10 грн збитків від інфляції, 1039,71 грн - 3% річних, 3000,00 грн витрат на правничу допомогу та 1751,96 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення оформлено у відповідності до ст.238 ГПК України

та підписано суддею 27.08.2018 року.

Суддя М.В. Мавродієва