Ухвала суду № 76077647, 27.08.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9550/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2018 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О. прокурора Фірка І.І., слідчого Крит?єв О.Г., підозрюваного ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управляння Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції Крит?єв О.Г., погодженого прокурором, у кримінальному провадженні №12018070080000605, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 червня 2018 року про застосування відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.Королево, Виноградівського району, мешканця АДРЕСА_1, не працюючого, не одруженого, раніше не судимого -

запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-

ВСТАНОВИВ:

Слідчим відділом розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управляння Головного управління Національної поліції в Закарпатській області проводиться досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України відомості про яке 10 червня 2018 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070080000605.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 10 червня 2018 року, близько 03 години 00 хвилин, водій ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (в концентрації 2.8 0/00 проміле, що відноситься до тяжкого ступеню алкогольного сп'яніння), керуючи технічно-справним автомобілем марки «ВАЗ» моделі «21011» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись в с.Веряця по вул. Карпатська Січ в напрямку смт. Королево, Виноградівського району, не забезпечив безпеку дорожнього руху та грубо порушив вимоги п.п. 1.10, 2.3«б», 2.9 «а», 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, де під час руху навпроти будинку №35 вказаної вище вулиці, не врахував дорожньої обстановки та безпечної швидкості, внаслідок чого втратив керованість керованість свого автомобіля та допустив виїзд свого автомобіля на зустрічну смугу руху та ліве узбіччя, де допустив зіткнення з залізним парканом ЗОШ 1-3 ступенів с.Веряця, Виноградівського району.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди: - згідно висновку судово-медичної експертизи пасажир автомобіля «ВАЗ» моделі «21011» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканець АДРЕСА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді: важка закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку важкого ступеню, дугоподібний перелом склепіння черепа з проходом на основу на рівні середньої черепної ямки, перелом лобних кісток, перелом верхньої щелепи з травматичним зламом 4 зубів, закрита травма, гортаноглотки, закритий поперечний перелом правої плечової кістки на рівні середньої третини зі зміщенням уламків, забійна рана середньої третини лівого плеча, забійно-рвана рана лівої гомілки.

Дані тілесні ушкодження по характеру та локалізації виникли одномоментно або в швидкій послідовності одне за одним від ударної травматичної дії твердих тупих предметів по ударному механізму спричинення, або в результаті співударянням з тупими предметами, якими могли бути виступаючі частини салону автомобіля та могли утворитися в умовах дорожньо-транспортної пригоди. А тому, вищенаведені тілесні ушкодження є небезпечними для життя в момент їх заподіяння, і по цій ознаці мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, згідно пункту 2.1.1/а «Правил судово-медичного визначення степені тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених «Наказом №6» МОЗ України від 17.01.1995 року, знаходиться в прямому причинному зв'язку та вкладаються в час події.

Своїми діями ОСОБА_1 згідно висновку автотехнічної експертизи № 9921 від 16.08.2018 р. порушив вимоги п.п. 1.10, 2.3«б», 2.9 «а», 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, а саме: п. 1.10 ПДР - значення «безпечна швидкість» - швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах; п.2.3. ПДР - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п.2.9 ПДР- водієві забороняється: a) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; п.10.1 ПДР - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 12.1 ПДР - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Невиконання водієм ОСОБА_1 вказаних вимог Правил дорожнього руху України знаходиться в прямому причинному зв`язку з наступившими наслідками, отриманням пасажиром автомобіля «ВАЗ» моделі «21011» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень.

24 серпня 2018 року гр. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України, а саме, порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони заподіяли тяжке тілесне ушкодження.

Допитаний як підозрюваний ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, визнав себе винним повністю та щиросердечно розкаявся у скоєному.

У вчиненні кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець с.Королево, Виноградівського району, мешканець АДРЕСА_1, не працюючий, не одружений, раніше не судимий.

Вина ОСОБА_1 повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами: оглядом місця події та схеми до нього від 10.06.2018 та іншими зібраними матеріалами у кримінальному провадженні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, слідчий вказує в клопотанні, що підозрюваний ОСОБА_1 перебуваючи на волі може в подальшому переховуватись від органів досудового розслідування та суду виїхавши за межі місця свого проживання та держави, чим самим ухилятися від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, незаконно впливати на свідків та потерпілих, скоїв тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не дасть можливості запобігти вказаним вище ризикам, слідчий просить застосувати до підозрюваного ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор та слідчий клопотання підтримали, просили таке задовольнити, враховуючи зміст клопотання.

У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_1 просив у задоволенні клопотання відмовити. Підозрюваний пояснив, що не має наміру незаконно впливати на потерпілого або свідків, враховуючи що потерпілий жодних претензій до нього не має, що підтверджується нотаріально завіреною заявою від ОСОБА_2. Крім того, переховуватись від органів досудового розслідування та суду чи перешкоджати іншим чином кримінальному провадженню не має наміру, та не перешкоджав і до цього часу. Додав, що у нього відсутній паспорт для виїзду за кордон України, що унеможливлює його виїзд за межі України, має постійне місце проживання, проживає разом з батьками, працює неофіційно в селі де проживає.

Дослідивши матеріали кримінального провадження та клопотання, заслухавши учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Клопотання слідчого мотивоване тим, що перебуваючи на волі ОСОБА_1, може в подальшому переховуватись від органів досудового розслідування та суду виїхавши за межі місця свого проживання та держави, чим самим ухилятися від виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, незаконно впливати на свідків та потерпілих, скоїв тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не дасть можливості запобігти вказаним вище ризикам.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Під час розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу слідчий суддя бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема такі приписи: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якшого запобіжного заходу» (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 р. у справі «Хайредінов проти України»).

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Відповідно п.3 абз.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" від 25.04.2003 року №4, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки.

Разом з тим, в п. 13.3 вищевказаної Постанови роз'яснено, що обов'язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Це можливо, коли особа немає постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв'язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов'язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 року "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" розглядаючи подання, суддя з'ясовує, чи є підозра у вчиненні особою злочину або обвинувачення останньої обґрунтованими, тобто чи є в розпорядженні органу дізнання, слідчого встановлені у визначеному законом порядку достатні дані, що свідчать про наявність ознак злочину, вчиненого саме цією особою (ними можуть бути заяви й повідомлення про злочин, явка з повинною, документи, складені за результатами оперативно-розшукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо).

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003 тяжкість злочину законом не визначається як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а тільки враховується поряд з іншими обставинами, передбаченими відповідними статтями КПК України.

При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч.3 ст. ст. 194 КПК України, слідчий суддя, суд має право зобов"язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

В судовому засіданні встановлено наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, але прокурором та досудовим слідством не доведено наявності ризиків, передбачених п.1, п. 3, п.5 ч.1 ст. 177 КПК України. При цьому жодних обставин, що дають підстави для висновку, що підозрюваний може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню за допомогою своїх зв'язків, слслідчим або прокурором не повідомлено і не доведено.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого (підозрюваного) від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.

Слідчим не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження достатніх підстав вважати, що ОСОБА_1 має намір або чинить тиск на свідків та потерпілого, збирається переховуватись від органів досудового розслідування, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Крім того, взагалі відсутні відомості про наявність свідків у вказаному кримінальному провадженні, на яких може впливати ОСОБА_1. Жодних даних стосовно конкретних свідків в клопотанні не вказано. Також слідчий суддя враховує, що згідно наданої нотаріально посвідченої заяви потерпілого ОСОБА_2 від 13 липня 2018 року, такий не має жодних матеріальних або моральних претензій до підозрюваного ОСОБА_1 стосовно дорожньо-транспортної пригоди, що трапилась 10 червня 2018 року і в майбутньому мати не буде.

Як встановлено в судовому засіданні під час розгляду клопотання, ОСОБА_1 протягом усього часу досудового розслідування добросовісно з'являвся на всі виклики органу досудового розслідування, вказані обставини не заперечувались стороною обвинувачення та самим підозрюваним.

З огляду на встановлені вище обставини, слідчий суддя вважає, що лише існування підозри у вчиненні тяжкого злочину, не свідчить про існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки за час перебування ОСОБА_1 без будь-якого запобіжного заходу, останній не вчиняв будь-яких спроб переховування.

Так само, слідчий суддя вважає необґрунтованим посилання слідчого та прокурора на існування ризиків, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_1 раніше не судимий, будь-яких доказів його схильності до злочинної поведінки слідчим та прокурором не надано.

У судовому засіданні слідчим та прокурором не доведено того, що наявні докази обставин, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків передбачених ст. 177 КПК України, а також те, що інші більш м"які запобіжні заходи недостатні для застосування.

Таким чином, оцінюючи доводи клопотання слідчого, погодженого прокурором щодо необхідності обрання запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя зазначає, що слідчим, прокурором не наведено жодних фактичних обставин в розумінні п. 5 ч. 1 ст. 184 КПК України, окрім тяжкості обвинувачення, які б свідчили про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Як встановлено в судовому засіданні та як зазначає у клопотанні слідчий - ОСОБА_1 має постійне місце проживання, раніше не судимий, неодружений, за місцем проживання характеризується позитивно, проживає разом з батьками.

Також, слідчий суддя звертає увагу, що подія за вчинення якої ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України сталася 10 червня 2018 року, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення лише 24 серпня 2018 року, слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 27.08.2018 р.

Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя приходить до переконання, що в клопотанні взагалі не викладено обставин , на підставі яких слідчий, прокурор, дійшли висновку про наявність одного або декількох ризиків зазначених у клопотанні і відсутні посилання на матеріали які підтверджують ці обставини, також в клопотанні відсутні обгрунтування неможливості запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні , шляхом застосування більш м"яких запобіжних заходів. Отже, прокурором в суді доведено обставину, передбачену пунктом 1 частини першої статті 194 КПК України, але не доведено обставини, передбачені пунктом 2 частини першої цієї статті, а тому слідчий суддя вважає, що в задоволенні клопотання про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити.

Отже, слідчим суддею встановлено лише одну обставину, що передбачена пунктом першим ч. 1 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України. Інші обставини, які передбачені п. п. 2 та 3 зазначеної статті під час судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_1 не знайшли належного обґрунтування та підтвердження.

Разом з тим, виходячи з обґрунтованості підозри, слідчий суддя вважає наявність підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_1 вимог ч. 3 ст. 194 КПК України, згідно якої слідчий суддя, суд має право зобов'язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведене обставини, передбачені п. 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті, задовольнивши, таким чином, частково клопотання захисника про зміну запобіжного заходу.

Таким чином, зважаючи на обґрунтованість підозри ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та з метою належного виконання підозрюваним процесуальних обов'язків, вважаю за необхідне покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ч.3 ст. 194 КПК України.

Керуючись п. «с» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 року "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства", ст. ст. 177, 178, 181, 183, 186, 194, 195, 309, 392, 395 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управляння Головного управління Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції Крит?єв О.Г., погодженого прокурором, у кримінальному провадженні №12018070080000605, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 червня 2018 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.

Зобов'язати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с.Королево, Виноградівського району, мешканця АДРЕСА_1, не працюючого, не одруженого, раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України - прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду в даному кримінальному провадженні.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Закарпатської області протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош