Постанова № 76077568, 23.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/675/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М.

Провадження № 22-ц/783/1809/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2018 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 29786,85 грн. за кредитним договором № LVLWRX02700414 від 12.09.2006 року.

Оскаржуваним рішенням взадоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішення судув апеляційному порядку оскаржило ПАТ КБ «Приват Банк»,вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку позовної давності, не врахував положення ст.ст. 549, 1048 ЦК України щодо порядку нарахування та сплати процентів і пені, те, що договором передбачено сплату відповідачем періодичних щомісячних платежів. Апелянт просить врахувати, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі не повернуто, то застосовувати наслідки спливу позовної давності строк можливо лише до зобов'язань, які залишилися поза межами такого строку. Таким чином, проценти за кредитом та пеня підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, тобто, заборгованість за процентами підягає стягненню за останні три роки, що передували зверненню до суду із позовом, а саме, за період з 23.01.2011 року до 11.01.2014 року, щодо пені - за останні дванадцять місяців за період з 23.01.2013 року до 11.01.2014 року. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Апелянт оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача суми заборгованості по кредиту, сплаті процентів і неустойки, вважаючи права порушеними з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу за кредитом, а тому вважає, що початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення терміну його погашення. Правовою підставою для нарахування процентів і неустойки до повного погашення заборгованості за кредитом вважає ст. 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України.

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме, заборгованості за кредитом, відсотками та пенею, штрафом (фіксованої частини та процентної складової), в тому числі і після спливу передбаченого договором строку кредитування.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Тобто, зобов»язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов»язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушення зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов»язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частини 2 та 4 ст. 267 ЦК України передбачають, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 2 ст. 10150 ЦК України, якщо договором встановлений обов»язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимогти дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 договору № LVLWRX02700414 від 12.09.2006 року, ПАТ КБ «Приват Банк» надав, а ОСОБА_2, 12.09.2006 року, отримав кредитні кошти у розмірі 1205,53 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24.00 % на суму залишку заборгованості за кредитом. Договір укладено на строк 12 місяців, з 12.09.2006 року до 12.09.2007 року.

За умовами договору, у якому сторони погодили порядок і строки виконання зобов»язання, повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, з 12 по 17 число кожного місяця протягом строку кредитування.

За умовами кредитного договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом у розмірі 2% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, який надано на строк з 12.09.2006 року до 12.09.2007 року, а відтак в межах строку кредитування, який сторонами визначено до 12.09.2007 року, відповідач повинен був повертати позивачеві кредитні кошти і сплачувати відсотки періодичними (щомісячними) платежами з 12 по 17 число кожного місяця.

Матеріалами справи підтверджується і не заперечується відповідачем отримання ним кредитних коштів, що свідчить про виконання ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов»язань за кредитним договором по наданню відповідачу кредитних коштів.

Матеріалами справи, зокрема, долученим до матеріалів справи розрахунком заборгованості, також підтверджується, що погашення позичальником заборгованості за кредитним договором з часу його укладення взагалі не здійснювалось, тобто, позичальником не виконувались зобов»язання за кредитним договором, що ним також не заперечувалось.

З розрахунку заборгованості за договором № LVLWRX02700414, укладеним 12.09.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором нарахована за період з 12.09.2006 року і до 11.01.2014 року, що становить 29786.85 грн., яка включає заборгованість за кредитом - 1205.06 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитним коштами - 11082.14 грн., заборгованість по комісії -195.36 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором - 21575.17 грн., яку просить стягнути позивач за мінусом 6165.99 грн., стягнутих на підставі у судового наказу, виданого Залізничним районним судом м. Львова 11 грудня 2008 року.

З долученого позивачем до позовної заяву розрахунку вбачається, що проценти за користування кредитними коштами, які просить стягнути позивач, нараховані за весь період прострочення, починаючи з 12.09.2006 року і до 11.01.2014 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18) висловила думку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред»явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1015 ЦК України.

З врахуванням вищезазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду України, позивач не мав права нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитними коштами після 12.09.2007 року, тобто, поза межами строку дії кредитного договору, а відтак в цій частині вимоги є безпідставними.

З огляду на те, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом, то після 12.09.2007 року позивач такі не міг такі нараховувати, а тому до вимоги позивача про стягнення таких процентів за період після 12.09.2007 року позовна давність не може бути застосована, а тому вказана вимога є необґрунтованою.

Судовим наказом, виданим Залізничним районним судом м. Львова 11 грудня 2008 року, з ОСОБА_2 стягнуто на користь позивача заборгованість за зазначеним кредитним договором у розмірі 6165,99 грн.

На думку колегії суддів, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та за процентами, нарахованими за користування кредитними коштами, які підлягали нарахування лише в період строку кредитування, тобто, в період з 12.09.2006 року до 12.09.2007 року, є підставними.

Разом з тим, загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов»язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). А за зобов»заннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов»язання, які деталізують обов»язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов»язку, то незалежно від визначення в договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання відповідачем обов»язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення цієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до момент у звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з платежів.

Така правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18).

Отже, оскільки за умовами кредитного договору відповідач ОСОБА_2 мав виконувати зобов»язання, зокрема, зі сплати кредиту та зі сплати відсотків з 12 по 17 число кожного місяця, впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного після настання терміну внесення чергового платежу.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся з позовом до суду 27.01.2014 року, тобто, після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу. Отже, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами позивача, включно з вимогою за процентами, по суті є правильним.

Позовна давність за вимогами ПАТ КБ «Приват Банк» спливла 12.09.2010 року, тоді як позивач звернувся з позовом до суду 27.01.2014 року.

Підставою для стягнення неустойки (штраф, пеня) є порушення боржником зобов»язання (ст. 610, п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Судом першої інстанції встановлено факт пропуску позивачем позовної давності, зокрема, щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом. Крім того, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, то і спливла позовна давність за вимогою про сплату процентів за цим кредитом.

Оскільки позовна давність до основоної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Крім того, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду.

З врахуванням вищенаведеного, правових висновків Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18), колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено по суті правильне рішення, яке не спростовуються доводами апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому оскаржуване рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» без задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» - залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 23.08.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.