Постанова № 76074691, 29.05.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3083/17

Провадження по справі № 2-а/752/31/18

Рішення

Іменем України

29.05.2018 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хоменко О.Л.,

при секретарі Павлюху П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м.Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Свої вимоги мотивує тим, що постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII його звільнено з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Вищого адміністративного суду України від 10.10.2016 року №684-к його 10.10.2016 року відраховано зі штату суду у зв`язку із звільненням у відставку відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII.

11.10.2016 року він звернувся до відповідача із заявою про призначення довічного грошового утримання на підставі Закону України від 07.07.2010 року №2453- VI «Про судоустрій і статус суддів».

Розпорядженням Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 19.10.2016 року йому призначене довічне грошове утримання судді в розмірі 26187 грн з розрахунку стажу судді 23 роки 9 місяців 13 днів.

29.12.2016 року він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати роз'яснення щодо призначеного йому довічного грошового утримання судді у відставці, а саме щодо не взяття до розрахунку стажу судді служби в лавах Радянської армії (з 03.05.1982 року по 24.04.1984 року) та половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім..Ф.Е. Дзержинського ( з 01.09.1984 року по 29.06.1988 року).

Листом від 10.01.2017 року №65/03/Р-1375 Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві роз'яснено, що з урахуванням положень статті 153 Закону України від 07.07.2010 року №2453- VI «Про судоустрій і статус суддів» та відповідно до записів його трудової книжки до стажу роботи на посаді судді зараховано періоди з 28.12.1992 року по 24.01.2002 року (судді Рокитнянського районного народного суду Київської області), з 25.01.2002 року по 26.03.2004 року (судді Васильківського міського суду Київської області), з 27.03.2004 року по 13.06.2005 року (судді Васильківського міськрайонного суду Київської області), з 14.06.2005 року по 29.12.2006 року (судді Київського міжобласного апеляційного господарського суду), з 02.01.2007 року по 10.10.2016 року (судді Вищого адміністративного суду України), що складає 23 роки 9 місяців 13 днів.

Вважає, що дане рішення не відповідає приписам чинного законодавства України, рішенню Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016, положенням Європейської хартії про Закон України «Про статус суддів» від 10.07.1998 року та Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів від 17.11.2010 року №2010.

Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданого йому за підписом голови Вищого адміністративного суду України, станом на 10.10 2016 року його стаж судді складає 27 років 7 місяців 28 днів з урахуванням служби в лавах Радянської армії та половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім.Ф.Е. Дзержинського.

Просить визнати протиправним рішення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо неврахування при визначенні розміру довічного грошового утримання ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді 1 року 11 місяців 22 днів служби в лавах Радянської армії (з 03.05.1982 року по 24.04.1984 року) та 1 року 10 місяців 29 днів - половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім.Ф.Е.Дзержинського (з 01.09.1984 року по 29.06.1988 року); зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді 1 рік 11 місяців 22 дні служби в лавах Радянської армії (з 03.05.1982 року по 24.04.1984 року) та 1 рік 10 місяців 29 днів - половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім..Ф.Е.Дзержинського (з 01.09.1984 року по 29.06.1988 року); зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків від заробітної плати діючого судді суду касаційної інстанції, починаючи з 11.10.2016 року з урахуванням проведених виплат без обмеження граничного розміру пенсії.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала з тих підстав, що стаж судді, який дає позивачу право на відставку та отримання довічного грошового утримання становить 23 роки 9 місяців 13 днів і обчислений відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192- VІІІ від 12.02.2015 року, чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії.

Вважає дії відповідача щодо визначення розміру довічного грошового утримання позивача правомірними та просить відмовити в задоволенні позову.

Суд, заслухавши позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII позивача звільнено з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Вищого адміністративного суду України від 10.10.2016 року №684-к позивча 10.10.2016 року відраховано зі штату суду у зв`язку із звільненням у відставку відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII.

11.10.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення довічного грошового утримання на підставі Закону України від 07.07.2010 року №2453- VI «Про судоустрій і статус суддів».

Розпорядженням Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 19.10.2016 року позивачу призначене довічне грошове утримання судді в розмірі 26187 грн з розрахунку стажу судді 23 роки 9 місяців 13 днів.

З відповіді 10.01.2017 року №65/03/Р-1375 Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №65/03/Р-1375 від 10.01.2017 року вбачається, що з урахуванням положень статті 153 Закону України від 07.07.2010 року №2453- VI «Про судоустрій і статус суддів» та відповідно до записів трудової книжки до стажу роботи на посаді судді зараховано періоди з 28.12.1992 року по 24.01.2002 року (судді Рокитнянського районного народного суду Київської області), з 25.01.2002 року по 26.03.2004 року (судді Васильківського міського суду Київської області), з 27.03.2004 року по 13.06.2005 року (судді Васильківського міськрайонного суду Київської області), з 14.06.2005 року по 29.12.2006 року (судді Київського міжобласного апеляційного господарського суду), з 02.01.2007 року по 10.10.2016 року (судді Вищого адміністративного суду України), що складає 23 роки 9 місяців 13 днів.

Як вбачається з копії трудової книжки позивача, в період з 03.05.1982 року по 24.04.1984 року він проходив службу в лавах Радянської армії, а з 01.09.1984 року по 29.06.1988 року навчався на денному факультеті Харківського юридичного інституту ім.Ф.Е. Дзержинського.

Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Приприйнятті нових законів або внесення змін до чинних законів тне допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною першою статті 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В силу вимог ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Однією з гарантій незалежності і недоторканості судів, що закріплені Конституцією України, є право судді на відставку (п. 9 ч.5 ст.126 Конституції України).

Із системного аналізу законодавства зміст поняття «право на відставку» слід розуміти як одну із позитивних підстав припинення суддею своїх повноважень з одночасним гарантуванням отримання належного матеріального забезпечення після відставки, а тому право судді на відставку, обумовлене п. 9 ч.5 ст.126 Конституції України (в редакції, чинній до 30.09.2016 року), передбачає припинення повноважень судді, а також призначення належного матеріального забезпечення.

Крім того, за своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, що служить забезпеченням належного матеріального утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом багаторічної праці особи саме на суддівській посаді, виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, як фінансова гарантія незалежності суддів.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України.

Пунктами 8,11 частини четвертої статті 48 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням, а також правом судді на відставку.

Відповідно до ч.6 ст.48 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституціією України гарантій незалежності судді.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення: частини третьої статті 141 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»; абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», Закону України від 24.12.2015 року №911- VІІІ«Про внесення змін до деяких законодавчих актів»; пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» в частині скасування з 01.06.2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України від 07.07.2010 року №2453- VІ «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні роз'яснив наступний порядок втконання: частини третьої статті 141 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення. Натомість підлягає застосуванню частина третя статті 141 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», тобто у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», а саме: щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни розміру грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України від 07.07. 2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та від 24.12.2015 року №911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п'ятої статті 141 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», а саме: пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержаного суддею після виходу у відставку.

Суд зазначив, що не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» в частині скасування з 01.06.2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів».

У пункті 5 рішення вказано, що рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв`язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень Законів України, визнаних неконституційними.

Пунктами 1.1,1.4 Європейської хартії про Закон України «Про статус суддів» від 10.07.1998 року передбачено, що метою закону є забезпечення компетентності, незалежності та неупередженості, на які законно розраховує кожна людина при зверненні до суду і до кожного судді за захистом своїх прав. Закон надає кожному судді, який вважає, що його права за законом або в більш широкому розумінні його незалежності чи незалежності юридичного процесу так чи інакше знаходяться під загрозою або не приймаються до уваги, можливість звернутись до такого незалежного органу, який володіє ефективними можливостями правового впливу або який здатний запропонувати таку можливість.

Відповідно до пункту 6.4 вказаної Хартії закон передбачає, що судді, які досягли встановленого законом віку для виходу у відставку із суддівської посади і які виконували суддівські повноваження протягом певного терміну, повинні отримувати пенсію при виході у відставку, рівень якої повинен бути як найближче до рівня їх останньої заробітної плати в якості судді.

Згідно з пунктом 54 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів від 17.11.2010 троку №(2010) 12 оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їх рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці.

Таким чином гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, на що неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України.

Згідно з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в рішенні від 26.09.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України», за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатись статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.

Відповідачем при визначенні розміру довічного грошового утримання позивача не враховано, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України від 07.07.2010 року №2453- VІ «Про судоустрій і статус суддів».

Зокрема, пунктом 11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону від 07.07.2010 року №2453- VІ) передбачено, що судді, призначені на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Так, згідно з п.3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем при визначенні розміру щомісячного грошового утримання позивача неправомірно не враховано до стажу роботи на посаді судді 1 рік 11 місяців 22 дні служби в лавах Радянської армії (з 03.05.1982 року по 24.04.1984 року) та 1 рік 10 місяців 29 днів - половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім.Ф.Е.Дзержинського (з 01.09.1984 року по 29.06.1988 року), в зв`язку з чим суд вважає за необхідне визнати рішення відповідача в цій частині неправомірним, зобов'язавши відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи на посаді судді 1 рік 11 місяців 22 дні служби в лавах Радянської армії (з 03 травня 1982 року по 24 квітня 1984 року) та 1 рік 10 місяців 29 днів -половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е.Дзержинського (з 01.09.1984 року по 29 червня 1988 року), а також здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків від заробітної плати діючого судді суду касаційної інстанції, починаючи з 11.10.2016 року з урахуванням проведених виплат без обмеження граничного розміру пенсії.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.22,64,92,126, ст. 48, розділом ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 07.07.2010 року №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів», рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016, постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», ст.ст.6,73-77, 242-246,250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати рішення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо неврахування при визначенні розміру довічного грошового утриманя ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді 1 року 11 місяців 22 днів служби в лавах Радянської армії (з 03 травня 1982 року по 24 квітня 1984 року) та 1 року 10 місяців 29 днів -половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е.Дзержинського (з 01.09.1984 року по 29 червня 1988 року) неправомірними.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді 1 рік 11 місяців 22 дні служби в лавах Радянської армії (з 03 травня 1982 року по 24 квітня 1984 року) та 1 рік 10 місяців 29 днів -половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті ім. Ф.Е.Дзержинського (з 01.09.1984 року по 29 червня 1988 року).

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків від заробітної плати діючого судді суду касаційної інстанції, починаючи з 11 жовтня 2016 року з урахуванням проведених виплат без обмеження граничного розміру пенсії.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: