Постанова № 76072493, 22.08.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Харків

справа № 641/2148/18

провадження № 22-ц/790/4016/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа : Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька,

з апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова, постановлене 05 червня 2018 року під головуванням судді Чайка І.В., в залі суду в м. Харкові,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2, третя особа : Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька, у період з 10.05.2018 року по 10.08.2018 року включно до Республіки Туреччини. Крім того, позивач просить дозволити їй, або її офіційному представнику, без згоди відповідача, оформлювати всі документи для тимчасового виїзду дітей, у супроводі позивача, за межі України у період з 10.05.2018 року по 10.08.2018 року на виїзд до Республіки Туреччини.

В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що вона з відповідачем по справі перебувала у шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народились сини - ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Сімейні стосунки між сторонами були припинені у 2012 році та діти мешкають разом з позивачем. З часу припинення сімейних відносин з відповідачем, останній участі у вихованні та догляді за дітьми не бере, розвитком дітей фактично не цікавиться. Крім того, відповідач чинить перешкоди у здійснені позивачем заходів, спрямованих на покращення здоров'я дітей, їх фізичного, духовного та морального розвитку, розширення світогляду , зокрема відмовляє надати дозвіл на виїзд дітей за кордон для відпочинку у Туреччину. Позивач вважає, що така позиція відповідача шкодить інтересам дітей та не сприяє всебічному та гармонійному розвитку, порушує право дітей на гідний відпочинок, що також вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами.

У зв'язку із чим просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька, у період з 10.05.2018 року по 10.08.2018 року включно до Республіки Туреччини; дозволити їй, або її офіційному представнику, без згоди відповідача, оформлювати всі документи для тимчасового виїзду дітей, у супроводі позивача, за межі України у період з 10.05.2018 року по 10.08.2018 року на виїзд до Республіки Туреччини.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2018 року у задоволені позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано доказів того, що вона у зазначений нею період буде перебувати у Республіці Туреччина, що виїзд дітей до цієї країни пов*язаний із необхідністю їх оздоровлення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при постановленні рішення не враховано, що відповідач нехтує приписами стаття 152 СК України, якими встановлені обов'язки батьків у вихованні дітей. Судом не було досліджено, яким чином, короткострокове перебування дітей на відпочинку у Туреччині порушить права батька на спілкування з дітьми, враховуючи те, що відповідач два роки навіть не намагається з ними спілкуватися. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції фактично позбавив дітей цікавого так корисного відпочинку, захистивши сумнівні інтереси відповідача.

ОСОБА_2 надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30 березня 2015 року у позові ОСОБА_1 про позбавлення відповідача батьківських прав - відмовлено, а зустрічний позов відповідача про зобов'язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дітьми був задоволений. Проте рішення суду не виконується та ОСОБА_1 жодного разу на дала можливості відповідачу ОСОБА_2 зустрітися із дітьми. Також апелянт посилається на те, що він неодноразово звертався до Департаменту служб у справах дітей, якими встановлені факти перешкоджання ОСОБА_1 зустрічі батька з дітьми. Вказує, що він своєчасно сплачує не тільки аліменти на утримання дітей, а й кошти, пов'язані із додатковими витратами за власним бажанням. Посилається також на те, що вказана подорожж до Туреччини негативно вплине на здоров'я дітей. Позивачем не надано доказів того, що саме в той період, який просила позивачка діти будуть перебувати у Туреченні.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, які були предметом розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що наведеним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає та апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які народились ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей . ( а.с.8,9)

Згідно копії заяви позивача від 05.03.2018 року, що посвідчена нотаріально, остання просила приватного нотаріуса ХМНО ХО Іванову О.В. передати відповідачу заяву відповідного змісту, в якій позивач повідомила відповідача про планування нею поїздки за кордон з дітьми в період часу з 10.05.2018 року по 10.08.2018 року до Республіки Туреччини та просила відповідача звернутися до нотаріуса та оформити дозвіл на виїзд дітей з нею за кордон. ( а.с.7)

Згідно копії поштового рекомендованого повідомлення, вказана заява була отримана адресатом 19.03.2018 року ( а.с.6)

Згідно рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30.03.2015 року, ухваленого по справі № 641/6974/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та зустрічним позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-я особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні дітьми, в задоволені позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено та зустрічний позов ОСОБА_2 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дітьми задоволено в повному обсязі. ( а.с.21-26)

Згідно рішення апеляційного суду Харківської області від 05.11.2015 року , рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 30.03.2015 року змінено в частині вирішення зустрічного позову, а саме визначено, що протягом трьох місяців з дня набрання рішення законної сили, участь ОСОБА_2 у вихованні та спілкування з малолітніми дітьми у визначений сужом першої інстанції час має відбуватися у присутності їх матері . ( а.с.27-30)

Згідно наданих суду копії квитанцій, вбачається, що відповідач по справі протягом часу з червня 2017 року по травень 2018 року щомісячно на адресу позивача здійснює переказ коштів в рахунок сплати аліментів ( а.с.31-34)

Згідно листів Служби у справах дітей Фрунзенського району ХМР від 24.04.2015 р., від 28.04.2015 р., від 17.12.2015 р., від 18.01.2016р. адресованих на адресу відповідача, вбачається що позивач відмовляється виконувати встановлений рішенням суду та рішенням виконавчого комітету ХМР порядок участі відповідача по справі у вихованні дітей. ( а.с.35-40)

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 р. № 231 (із змінами).

Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків. При цьому, суди при постановлені рішення про надання згоди на тимчасові поїздки дитини при відсутності згоди одного з батьків мають виходити з того, що це здійснюється в інтересах малолітньої дитини, наявні підстави та умови для надання позивачу дозволу на тимчасовий виїзд та оформлення проїзних документів для тимчасового виїзду за кордон у визначені країни, з визначеною метою, без згоди та супроводу відповідача, котрий чинить перешкоди у такому виїзді та з обов'язком повернути дитину в Україну по завершенню визначеного судом тимчасового терміну перебування за кордоном.

Статтею 141 СК України визначено рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.

За положеннями ч. 2 ст.150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За правилами ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 7 Сімейного кодексу України жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН від 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння.

Згідно п. 3 ст.9 Конвенції ООН про права дитини, передбачено право дитини підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками.

Відповідно до ч. ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.І ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (пункт 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2).

Відповідно до ч.7 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно принципу 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом та іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальних захист та надані можливості та сприятливі умови, що дозволяли б їй розвиватися фізично, розумово, духовно та у соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом та в умовах свободи та гідності.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

За змістом наведеного Закону у разі відсутності згоди одного з батьків питання про виїзд неповнолітнього за кордон вирішується судом за позовом іншого з батьків зі з'ясуванням питання про країну виїзду, строку та мети виїзду, а при задоволенні такого позову судом ухвалюється рішення про дозвіл на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон.

Згідно із п. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були підстави для задоволення позову, оскільки відпочинок у Республіці Туреччина, що планувався позивачкою напередодні шкільного навчання відповідав інтересам дітей, не порушував інтересів батька.

Відпочинок дітей в інший прийнятний спосіб відповідач не забезпечив, не довів, що відпочинок на Азовському морі в більшій мірі відповідає інтересам дітей та їх бажанню, аніж відпочинок запропонований позивачем.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляціного суду наголошувала на тому, що позивач чинить перешкоди у спілкуванні дітей з відповідачем.

Проте, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 зазначає, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Між тим, на час вирішення справи в апеляційному суді, період на виїзд протягом якого просила надати дозвіл позивач - сплинув.

В апеляційній інстанції позивачка фактично змінила позовні вимоги та просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька, у період з 10 травня 2018 року по 10 жовтня 2018 року включно до Республіки Туреччини; дозволити їй, або її офіційному представнику, без згоди відповідача, оформлювати всі документи для тимчасового виїзду дітей, у супроводі позивача, за межі України у період з 10 травня 2018 року по 10 жовтня 2018 року на виїзд до Республіки Туреччини.

Між тим, у відповідності до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та виключно в межах позовних вимог, заявлених стороною у встановленому процесуальним законом порядку.

Згідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідач заперечував проти виїзду дітей до Республіки Туреччини саме у певний період та не надавав відмови, пояснень та доказів щодо відпочинку дітей у період з 10.08.2018 року по 10.10.2018 року.

За положеннями п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни судового рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити рішення суду першої інстанції в частині відомви у задоволенні позову, однак змінити при цьому мотиви такої відмови.

Керуючись ст.ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково .

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 05 червня 2018 року - змінити в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позову .

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття , але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий - Н.П.Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.В. Маміна