Рішення № 76067431, 22.08.2018, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/746/18-ц

2/468/376/18

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2018 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участю секретаря судового засідання - Рижньової О.В., відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу № 468/746/18-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ПАТ КБ „ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_1 20.05.2007 року було укладено договір б/н, за яким позивач надав відповідачу кредит в розмірі 740,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжній картці з умовою - сплати процентів за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік від суми залишку заборгованості. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту, процентам за користування кредитом. Оскільки відповідач істотно порушує умови угоди та не виконує взяті на себе зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, яка станом на 30.04.2018 року становить 28084,92 гривень, із яких: 494,40 гривень - заборгованість за кредитом, 23215,05 гривень - заборгованість по сплаті процентів, 2800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 250 грн. фіксованого штрафу та 1325,47 грн. - процентної складової штрафу.

Позивач разом позовною заявою подав заява про підтримання позову та розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, вказав, що погасив заборгованість за кредитом в липні 2007 року та вважав, що не має невиконаних зобов'язань перед банком, від позивача не отримував повідомлень про наявність невиконаних зобов'язань. Відповідач заперечив, що здійснював платежі по вказаному кредиту в 2015 році, як це вказано в наданих банком розрахунках, оскільки в той час був мобілізований та брав участь в АТО. Відповідач заперечив, що після закінчення строку дії кредитної картки він звертався до банку з питання перевипуску карти, просив суд застосувати до вимог банку позовну давність.

Вислухавши пояснення відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали (заяву від 20.05.2007 року; розрахунок заборгованості; світлокопію Умов і правил надання банківських послуг; повідомлення Баштанського районного військового комісаріату від 18.07.2018 року №1511; копію довідки військової частини В2803 від 08.10.2016 року №780; довідку Баштанського районного комісаріату від 13.07.2015 року №1737; копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2; копію довідки до акту огляду МСЕК від 21.12.2007 року; копію свідоцтва про шлюб; копію посвідчення учасника бойових дій; копію витягу з наказу командира військової частини В2803 від 07.10.2016 року №74-РС; довідку АТКБ «ПриватБанк» про термін дії кредитної картки; виписку з особового рахунку відповідача), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

В судовому засіданні встановлено, що 20.05.2007 року між ПАТ КБ „ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір, за яким позивач надав відповідачу кредит у вигляді кредитного ліміту по платіжній картці НОМЕР_2 в сумі 500,00 грн з умовою - сплати процентів за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць від суми залишку заборгованості.

Відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання та не здійснював щомісячні погашення по кредиту, процентам за користування кредитом.

Зазначені правовідносини врегульовані ст.ст. 526; 530 ч.1; 1054 ч.1 ЦК України, ст. 2 ЗУ „Про банки та банківську діяльність".

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Із ст. 526 ЦК України слідує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Заборгованість відповідача згідно з розрахунками позивача станом на 30.04.2018 року становить 28084,92 гривень, із яких: 494,40 гривень - заборгованість за кредитом, 23215,05 гривень - заборгованість по сплаті процентів, 2800,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 250 грн. фіксованого штрафу та 1325,47 грн. - процентної складової штрафу.

При цьому, сторони договору визначили, що кредит має повертатись шляхом здійснення щомісячних платежів, таким чином сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов'язань по внесенню щомісячних платежів, які є складовими частинами зобов'язання позичальника по оплаті кредиту.

Відповідач просив застосувати до вимог банку позовну давність.

За ст. 256-257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (при цьому, позивачем не надано на розгляд суду даних щодо збільшення строків позовної давності за відповідним письмовим договором, підписаним сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки сторони договору визначили окремі самостійні зобов'язання позичальника щодо щомісячного погашення кредитної заборгованості, які деталізують обов'язок відповідача повернути весь борг частинами, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання позичальником строку погашення кожного щомісячного платежу, тому і початок перебігу строку позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення позичальником строку його погашення.

Такі висновки суду випливають з правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 року справа №6-116цс13.

Крім того, виходячи з тексту позову та виходячи з довідки АТ КБ «ПриватБанк», наданої на виконання ухвали суду, - строк дії кредитного ліміту, строк дії платіжної картки НОМЕР_2, а отже, і кінцевий строк повернення кредиту закінчувався в січні 2009 року.

Позивачем не надано суду доказів перевипуску іншої кредитної картки на новий строк.

Таким чином, з дня закінчення кінцевого строку повернення кредиту позивач мав дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту та процентів за користування ним.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку та виписки з рахунку відповідача платежі за період з серпня 2015 року по вересень 2015 року не здійснювались безпосередньо відповідачем, а здійснювались шляхом автоматичного списання або шляхом перерахунку (скасування) нарахованого боргу по процентам, таким чином такі платежі не свідчать про визнання відповідачем боргу та не є підставою для переривання перебігу строку позовної давності.

Слід відрізняти строк дії договору (ст. 631 ЦК України) та строк виконання зобов'язання (ст. 530 ЦК України), які не є тотожними. При цьому, визначальним для питання перебігу строку позовної давності є саме строк виконання зобов'язання, а не строк дії договору, та саме після настання строку виконання зобов'язання (всього або частини) починається перебіг строку позовної даності щодо стягнення всієї суми чи частини кредиту.

Таким чином, з дня закінчення строку дії картки (з настанням кінцевого терміну повернення всього кредиту) - з 01.02.2009 року позивач мав дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту, процентів за користування ним та інших платежів.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки та позивачем не надано суду доказів, що сторони відповідним письмовим договором, підписаним обома сторонами, збільшили строк позовної давності щодо стягнення нарахованого боргу, на що вказує правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року в справі № 6-757цс15.

За такого, строк позовної давності для вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20.05.2007 року є загальним та становить три роки.

Позивач пред'явив до суду позов 01.06.2018 року, при цьому, і з часу закінчення строку дії кредитного ліміту (строку дії кредитної картки НОМЕР_2) до часу звернення позивача з даним позовом до суду - пройшло значно більше ніж три роки, тому позов пред'явлено до суду поза межами строку позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

Таким чином діями відповідача були порушені встановлені законодавством правила виконання цивільно-правових правочинів і права позивача на отримання належного виконання зобов'язання за вищезазначеним договором, але позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, що є підставою для відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача судових витрат не підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20.05.2007 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Миколаївської області через Баштанський районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк" (вул. Грушевського, 1Д м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін НОМЕР_1).

Повне судове рішення складене 27.08.2018 року.

суддя: