Постанова № 76063619, 26.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 302/595/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого судді: Бисага Т.Ю.

суддів: Готра Т.Ю., Фазикош Г.В.,

секретарі: Микуляк Є.В.

за участі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 29 березня 2018 року (Головуючий - Гайдур А.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_5 в інтересах та від імені якого діє ОСОБА_3 до Синевирської сільської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Синевирської сільської ради, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Міжгірського районного нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання права на спадкове майно,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, який обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер його батько ОСОБА_7 у Російській Федерації проживаючи разом із ним. Після смерті батька відкрилася спадщина за заповітом яким він усе своє майно у тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 заповів своїм дітям в рівних долях по 1/3 частині: йому, ОСОБА_5, сину ОСОБА_8 та доньці ОСОБА_9.

На даний час двоє з дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 померли.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на належне йому майно, яке складалося із рухомого майна та нерухомості у с.Синевир. На даний час такою нерухомістю є літня кухня, будинок знищений пожежею.

Посилаючись на норми цивільного законодавства УРСР, на те, що він прийняв спадщину так як на день смерті проживав разом із спадкодавцем і що майно у нотаріальній конторі він оформити не може через відсутність правовстановлюючих документів, то просив визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р.

27.07.2017 р. за ухвалою суду до справи залучено третю особу ОСОБА_1, яка не заявляє самостійних вимог.

08.08.2017 р. за ухвалою суду ОСОБА_1 залучено до справи як співвідповідача.

07.09.2017 р. ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов про визнання права на спадкове майно. Заяву обґрунтовувала тим, що 18.08.2015 р. ОСОБА_9 склала письмовий заповіт за яким все своє майно заповідала їй. Після смерті ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. вона у шестимісячний термін, а саме 17.03.2017 р. звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Листом приватного нотаріуса від 06.09.2017 р. її повідомлено про неможливість видати їй свідоцтва про право на спадщину за відсутності правовстановлюючих документів на житловий будинок.

Посилаючись на норми цивільного законодавства України вважає, що вона у встановленому порядку набула право на спадкове майно спадкодавця ОСОБА_9 за складеним нею заповітом від 18.08.2015 р., а також із посиланням на норми ст.ст. 1218, 1225 ЦК України вона як спадкоємець має право на приватизацію земельної ділянки у АДРЕСА_1

Просила визнати за нею право власності на спадкове майно-будівлю літньої кухні у АДРЕСА_1 як спадкоємицею по заповіту померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 р. ОСОБА_9 та право на приватизацію у встановленому порядку земельної ділянки, площею 0,0891 га в АДРЕСА_1

07.09.2017 р. за ухвалою суду прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до провадження та об'єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_5 до Синевирської сільської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування.

Рішенням Міжгірського районного суду від 29 березня 2018 року відмовлено ОСОБА_5 в інтересах та від імені якого діє ОСОБА_3 у позові до Синевирської сільської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3

Відмовлено ОСОБА_1 у зустрічному позові до Синевирської сільської ради, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно - будівлю літньої кухні в АДРЕСА_1 як спадкоємцем по заповіту померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 р. ОСОБА_9 та у визнанні за нею права на приватизацію земельної ділянки площею 0, 0891 га в АДРЕСА_1

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати частково в частині відмови ОСОБА_1 у зустрічному позові до Синевирської сільської ради, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно та у визнанні за нею права на приватизацію земельної ділянки та ухвалити у цій частині нове рішення за яким задовольнити заявлений нею зустрічний позов у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.

Як встановлено в судовому засіданні, - ІНФОРМАЦІЯ_1 р. помер ОСОБА_7, який залишив заповіт, яким все своє майно, в тому числі будинок АДРЕСА_1 заповідав своїм дітям: сину - ОСОБА_8, сину -ОСОБА_5 та доньці - ОСОБА_9 в рівних долях по 1/3 частині. Заповіт не змінений і не скасований.

Після смерті батька ОСОБА_9 продовжувала проживати у спадковому будинку у АДРЕСА_1, тобто вона прийняла спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК УРСР.

Також установлено, що ОСОБА_9 була єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_7 у 2001 році відповідно до діючого на той час законодавства.

Право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_9 не оформляла.

07.01.2015 р. внаслідок пожежі житловий будинок ОСОБА_9 повністю згорів, що стверджується актом про пожежу від 07.01.2015 р. та довідкою Синевирської сільської ради.

Після пожежі ОСОБА_9 яка проживала у спадковому будинку, переселилася проживати в літню кухню, в якій проживала до своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 р.

18.08.2015 р. ОСОБА_9 склала заповіт, згідно якого все своє майно, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право заповідала ОСОБА_1 (а.с. 56).

14.03.2017 р. після смерті ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_2 р.) позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Міжгірського районного нотаріального округу ОСОБА_10 із письмовою заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзацах 2, 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Наведене спростовує доводи ОСОБА_1, зазначені в апеляційній скарзі, з посиланням на ст. 1269 ЦК України, що окрім вимоги про подачу заяви про прийняття спадщини, вимог щодо окремого подання до нотаріальної контори заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, законом не передбачено.

Як вбачається з матеріалів справи, доказів, що ОСОБА_1 зверталася до нотаріуса чи нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину чи то належної відмови нотаріуса (постанови) у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за померлою ОСОБА_9 суду не подала.

Посилання апелянта на те, що приватний нотаріус листом від 06.09.2017 р. відмовив їй у видачі свідоцтва про спадщину є помилковим, оскільки в документі не міститься відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину і крім того дана відмова має оформлятися і видаватися нотаріусом у формі постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, - позивачка за зустрічним позовом постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії суду не подала, а натомість надала суду лист від 06.09.2017 р.

Таким чином, суд першої інстанції оцінював докази та зробив висновки, які були наявні у матеріалах справи на момент постановлення рішення.

Проте, до апеляційної скарги ОСОБА_1 додала постанову від 18.04.2018р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії, видану приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Дунаєвим Юрієм Миколайовичем.

При цьому в апеляційній скарзі вказано, що постанова нотаріуса про відмову їй у видачі свідоцтва про право на спадщину нею не була подана тому, що вона видається після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини тому і спір про спадкування може бути вирішений лише після закінчення цього строку.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, - ОСОБА_1 подала до суду зустрічний позов 07.09.2017 р. До приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини апелянтка звернулася 14.03.2017 р. Лист, на який посилалася ОСОБА_1 у своєму зустрічному позові та вказувала як на підставу звернення в суд з таким позовом, тобто через неможливість приватного нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за ОСОБА_9 через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок, приватний нотаріус видав 06.09.2017 р., тобто за день до звернення ОСОБА_1 до суду із зустрічним позовом. Оскаржуване рішення суду постановлене 29.03.2018 р. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно померлої ОСОБА_9 на літню кухні прийнята нотаріусом 18.04.2018 р., тобто уже після постановления судового рішення.

Таким чином, дана постанова не може братися до уваги як доказ, оскільки він не існував на момент постановления оскаржуваного рішення і є новим доказом. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не навела жодної поважної причини, чому постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії не була прийнята і не була нею подана до постановления судового рішення протягом досить тривалого строку після спливу шестимісячного строку, встановленого законом для звернення із заявами про прийняття спадщини, тобто з 05.09.2017 р. по 29.03.2018 р.

В апеляційній скарзі апелянт вказує, що господарська будівля - літня кухня, яка збереглася після пожежі житлового будинку і є предметом спадкування не може бути визнана самовільним будівництвом тільки з тієї підстави, що на неї відсутні правовстановлюючі документи. Також вказує, що літня кухня як господарська споруда зазначена у технічному паспорті на житловий будинок, а тому не може розглядатися як окремий від будинку об'єкт.

Як вбачається із заперечення Синевирської сільської ради на позов ОСОБА_5 від 01.08.2017 р. за №224, - згідно наявних у сільраді документів, а саме погосподарських книг не значиться літня кухня, на яку зроблено технічний паспорт. Також виконкомом сільради не приймалося рішення на присвоєння поштової адреси, тобто літня кухня немає поштової адреси як такої, а також будь-якого погодження з сільрадою не надавалося.

Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво.

Судом першої інстанції було встановлено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 спадкодавець - ОСОБА_9 не оформляла.

Як зазначає ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, - літня кухня не може розглядатися як окремий від будинку об'єкт, то ОСОБА_9 не оформляла право власності і на літню кухню, тобто вона не набула право власності на літню кухню.

Таким чином судом встановлено, що будівля літньої кухні у АДРЕСА_1 є самочинно збудованою, жодного правовстановлюючого документа на цю будівлю немає.

Також апелянт вказує, що відповідно до ст. ст. 1218, 1225 ЦК України вона як спадкоємець має право на приватизацію земельної ділянки площею 0,0891 га в АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку за виготовленим на ім'я ОСОБА_9 проектом.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належного йому на праві власності.

Так, судом першої інстанції вірно було встановлено, що у вересні 2016 року ОСОБА_9 рішенням №27 VIII сесії VII скликання Синевирської сільської ради надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0.0901 та за рахунок земель житлової та громадської забудови, яка перебуває у її користуванні.

Рішення Синевирської сільської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 відсутнє.

Жодного правовстановлюючого документа, який би підтверджував право власності на земельну ділянку, на якій розміщена самочинно збудована будівля літньої кухні, у ОСОБА_9 не було.

Доказів, що ОСОБА_1 зверталася до органу місцевого самоврядування про оформлення земельної ділянки, якщо користувалася спадкодавець ОСОБА_9 і що їй було відмовлено у такому оформленні (передачі у власність) немає.

ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом про визнання права на спадкове майно. Оскільки ОСОБА_9 на момент смерті не мала правовстановлюючих документів на літню кухню і земельну ділянку, тобто не набула права власності на вказані об'єкти, то відповідно у ОСОБА_1 відсутнє право звернення до суду з вимогою саме про визнання права на спадкове майно.

З огляду на вище встановлене, суд правильно прийшов до висновку, що правових підстав для задоволення зустрічного позову, через його недоведеність та передчасність, немає, а тому у задоволенні такого відмовив.

Із матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції встановлено всі обставини, які мали значення для ухвалення судового рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, досліджено та оцінено всі докази, які були подані позивачем за зустрічним позовом у підтвердження позовних вимог та подані відповідачем у підтвердження своїх заперечень і ухвалено відповідне рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

За таких обставин, відповідно до ст.375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду від 29 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.08.2018 року.

Головуючий:

Судді: