Рішення № 76063578, 20.08.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/3003/18 2/335/1220/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Геєць Ю.В., за участю секретаря судового засідання Ровенської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Третя Запорізька державна нотаріальна контора про визнання права власності на спадкове майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Третя Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина за законом на спадкове майно у вигляді 1/10 частки житлового будинку АДРЕСА_1, належних померлій на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Третьою державною нотаріальною конторою 11.01.1984 року за № 1-434. Після смерті матері позивач, яка є єдиним спадкоємцем, фактично прийняла спадщину, а також звернулася до нотаріальної контори з заявою на прийняття спадщини, однак нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину законом на 1/10 частку житлового будинку АДРЕСА_1 з причини втрати правового документа на спадкове майно. Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з відповідним позовом.

Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позов підтримує та просить його задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, в якій не заперечують проти задоволення позову.

Представник Третьої Запорізької державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності. Заперечення до позовної заяви відсутні.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутністю осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

На підставі ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного:

У відповідності до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть видане Шевченківським ЗАГС м. Запоріжжя, серія НОМЕР_1, актовий запис № 2509 від 16.04.1984 року.

Позивач ОСОБА_1 є донькою померлої, що підтверджується свідоцтвом про народження виданим Орджонікідзевським райбюро ЗАГС м. Запоріжжя 17.03.1958 року, актовий запис № 658 серія НОМЕР_2.

Згідно до свідоцтва про одруження виданим Будинком Урочистих подій м. Запоріжжя, актовий запис № 2873, серія НОМЕР_3, позивач 13.09.1979 року уклала шлюб з ОСОБА_5, наслідком чого змінила дошлюбне прізвище з «ОСОБА_1» на «ОСОБА_1».

Після смерті ОСОБА_4відкрилася спадщина за законом у вигляді 1/10 частки житлового будинку АДРЕСА_1, яка належала останній на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою державною нотаріальною конторою 11.01.1984 року за № 1-434.

Реалізовуючи свої спадкові права позивач після смерті матері прийняла спадщину фактично, а потім звернулася до нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини після померлої матері ОСОБА_4, наслідком чого заведена спадкова справа за № 173/2017.

Постановою державного нотаріуса Третьої запорізької державної нотаріальної контори від 17.08.2017 року, позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії на видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/10 частку житлового будинку АДРЕСА_1, з причини відсутності правового документа та рекомендовано звернутися до суду за оформленням своїх спадкових прав на спадщину.

Судом встановлено, що позивач фактично прийняла у спадок спадкове майно у вигляді 1/10 частки житлового будинку АДРЕСА_1, зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи, а також згодою відповідачів, які є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню та вважаються встановленими.

Виходячи з положень ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року, прийняття частини спадкового майна означає прийняття спадщини в цілому.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) ЦК України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Відповідно до роз'яснень викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

До відносин з приводу спадкування майна після померлої ОСОБА_4, необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року, що діяли на той час.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України 1963 року, спадкування здійснюється за законом чи за заповітом.

При спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги у рівних частках є його діти, подружжя та батьки.

Часом відкриття спадщини, згідно зі ст. 525 ЦК України (1963 р.), визнається день смерті спадкодавця.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Заповіту ОСОБА_4, не залишила, тому якщо не було заповіту, тоді відповідно до ст. 529 ЦК України (редакції 1963 р.) право на спадщину за законом одержують спадкоємці першої черги.

Відповідно до ст. 529 ЦК України (1963 р.) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Для придбання спадщини, відповідно до ст. 548 ЦК України (1963 р.) необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України 1963 року, передбачено, що діями, які свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ спадкоємця до управління чи володіння спадковим майном або подача спадкоємцем заяви про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР (затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР № 45/5 від 31.10.1975 року), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, які прийняли спадщину, тобто тим, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини.

Згідно вимог ст. 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна.

Позивач до нотаріальної контори з заявою про відмову від спадщини після смерті матері не зверталася, а навпаки звернулася з заявою про прийняття спадщини, оскільки прийняла спадщину фактом вступу в управління і володіння спадковим майном згідно ст. 549 ЦК УРСР - прийняла особисті речі померлої, частку у будинку, в якому також є співвласником 7/20 частки спадкового будинку АДРЕСА_1.

Згідно ст. 208 «Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затверджений наказом №20/5 03.03.2004 року МЮ України - «Спадкоємець, який прийняв частину спадщини вважається таким, що прийняв всю спадщину».

Згідно до Постанови Пленуму ВС України № 4 від 24.06.1983 р. «Про практику розгляду судами справ про спадщину» (із змінами № 13 від 25.12.1992 р. та № 15 від 25.05.1998 р.) п. 4 передбачено, що якщо у шестимісячний строк для прийняття спадщини позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.

За змістом ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Системний аналіз наведених норм права, а також та обставина, що позивач у передбачені законом строки фактично прийняла спадщину, а також звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, дають підстави для висновку про наявність у позивача як спадкоємця за законом права на звернення до суду із позовом про визнання за нею права власності, оскільки таке право перейшло до позивача як спадкоємця з моменту відкриття спадщини, і не може бути підставою для відмови від права на звернення до суду за захистом.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до якої Україна приєдналась 17 липня 1997р. відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

На підстави вищезазначеного, суд дійшов до висновку, що після смерті ОСОБА_4, спадкове майно за правилами ст.ст. 529, 548, 549 ЦК УРСР прийняла позивач, що було можливо в силу ст.ст. 548-549 ЦК УРСР 1963 року, якій діяв на той час.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 524, 525, 526, 527, 548, 549 ЦК України в редакції 1963 року, ст.ст. 4, 12-13, 76-82, 206, 247, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Третя Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/10 частку житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матеріОСОБА_4.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 30 днів через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.

Суддя: Ю.В. Геєць