Постанова № 76063256, 22.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/597/2018(м)

266/1817/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2018 року Єдиний унікальний номер 266/1817/18

Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Кочегарової Л.М.

секретар - Герасимова Г.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі

апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт»

на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року, у складі судді Шишиліна О.Г.,

у справі за позовом ОСОБА_1

до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт»

про стягнення середньої заробітної плати, компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, моральної шкоди,

В с т а н о в и в:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» (далі - ДП «ММТП») , з урахуванням збільшення своїх вимог, просив визнати протиправними дії ДП «ММТП» щодо здійснення нарахування та виплати йому середньоденної заробітної плати за період квітень 2015 року - травень 2018 року в розмірі 136,57 грн.; стягнути з ДП «ММТП» на його користь суму невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період квітень 2015 року - травень 2018 року у розмірі 74 737,24 грн., суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період травень 2015 року - лютий 2018 року в розмірі 11 067,69 грн. та у відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.

В мотивування позову зазначав, що працює на посаді завідувача складу служби матеріально-технічного постачання ДП «ММТП». З 12 лютого 2015 року позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та він проходить військову службу у військовій частині 9937 Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України по сей час.

Відповідачем була нарахована компенсація середнього заробітку у розмірі 136,57 грн. на день із розрахунку за два попередні місяці роботи, а саме грудень 2014 - січень 2015 року, що є порушенням порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100, у зв'язку з тим, що не враховано підвищення окладів, які після мобілізації неодноразово збільшувалися, а саме з 01.04.2015 року до 3085,00 грн., з 01.10.2015 року до 3550,00 грн., з 01.06.2016 року до 4260,00 грн., з 01.10.2016 року до 5540,00 грн., з 01.12.2017 року до 6095,00 грн. при яких зростав і середній заробіток.

Оскільки відповідачем своєчасно не виплачена в повному обсязі належна йому сума заробітної плати, на його користь з відповідача підлягає стягненню сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Порушення відповідачем трудового законодавства щодо невиплати заробітку, який є суттєвим для позивача, призвели до моральних страждань позивача.

Вважаючи дії відповідача неправомірними, просив задовольнити його позов.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» щодо здійснення нарахування та виплати середньоденної заробітної плати за період квітень 2015 року - квітень 2018 року в розмірі 136,57 грн.

Стягнуто з ДП «ММТП» на користь ОСОБА_1: суму компенсації невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнту підвищення за період квітень 2015 року - квітень 2018 року у розмірі 71927,44 грн.; суму компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період травень 2015 року - квітень 2018 року у розмірі 11067,69 грн.; моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.

Стягнуто з ДП «ММТП» в дохід держави судовий збір у розмірі 1534,75 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ДП «ММТП» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають істотне значення, просило рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Зокрема зазначало, що задовольняючи позовні вимоги судом не досліджені обставини та не надана правова оцінка щодо можливості госпрозрахункових підприємств здійснювати коригування заробітної плати та інших виплат з урахуванням їх фінансових можливостей.

Судом першої інстанції не взято до уваги та не надано правової оцінки тому, що підвищення тарифних ставок (посадових окладів) в ДП «ММТП» з 01.04.2015 року, 01.10.2015 року, 01.06.2016 року, 01.10.2016 року відбулося не у відповідності до актів законодавства в розумінні пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року. Рішення, які передбачені в колективному договорі стосовно підвищення посадових окладів також на підприємстві не приймались. Підвищення тарифних ставок відбулось за самостійним рішенням роботодавця, з огляду на те, що у підприємства відсутній обов'язок здійснювати коригування середньої заробітної плати позивача.

Задовольняючи позовні вимоги , судом в резолютивній частині рішення не зазначено, що сума визначена без утримання податку та обов'язкових платежів.

Відповідно до положень ст.360 ЦПК України ОСОБА_1 подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на те, що судом ухвалено законне і обґрунтоване рішення. Відповідно до п.10 Порядку обчислення середньої заробітної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Тобто зазначена норма передбачає можливість госпрозрахункового підприємства у випадку скрутного фінансового стану дещо зменшити коефіцієнт коригування, але не позбавляє ці підприємства від коригування. Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження скрутного фінансового стану і прийняття у зв'язку з цим відповідного наказу (розпорядження) про зменшення коефіцієнту коригування середньої заробітної, погодженого із профспілковим органом.

Натомість відповідач посилається на скрутне матеріальне становище як на загальновідомий факт у розумінні ч.3 ст.82 ЦПК України, однак ним не заявлялось суду відповідне клопотання про визнання загальновідомим факту скрутного матеріального становища, і судом таке клопотання не вирішувалось. Крім того, не можна встановити фінансовий стан підприємства загальновідомою обставиною без наявності і аналізу відповідних доказів. А підприємство у разі скрутного матеріального становища повинно мінімізувати свої витрати.

Якщо рішення про проведення коригування заробітку під час обчислення середньої заробітної плати з належним обґрунтуванням не приймалось, то має застосовуватися п.10 Порядку № 100 без зменшення коефіцієнта коригування.

В рішенні судом наведені всі необхідні розрахунки, а також зазначена сума, що підлягає стягненню, без утримання податків та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника.

Відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача, який належним чином повідомлений про, дату час і місце судового розгляду справи. ОСОБА_1 направив до апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.157 -163).

В судовому засіданні представник ДП «ММТП» Русакова Н.О. пояснила, що ДП «ММТП» є госпрозрахунковим підприємством, не датується з державного бюджету, а тому законодавством не передбачено обов'язку таких підприємств здійснювати корегування заробітної плати, а, навпаки, передбачена можливість здійснювати його в межах своїх фінансових можливостей. Маріупольський порт знаходиться в скрутному фінансовому положенні. Внаслідок воєнного конфлікту та будівництва РФ Керченського мосту відбулося скорочення кількості суден здатних проходити в Азовське море та Маріупольський порт втратив 8-9 млн. тон вантажів. Зазначені факти є загальновідомими. Підвищення рівня тарифних ставок, у тому числі і за посадою, яку обіймав позивач до мобілізації, відбулося не відповідно до актів законодавства чи за рішеннями, передбаченими колективним договором, а відбулося з метою збереження кадрів за рішенням адміністрації. Фінансових можливостей проводити коригування заробітної плати позивача у відповідача не мається.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ДП «ММТП» - Русакову Н.О., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправними дії відповідача щодо здійснення нарахування та виплати середньоденної заробітної плати за період квітень 2015 року - квітень 2018 року в розмірі 136,57 грн., стягнення суми компенсації невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнтів підвищення за вказаний період у розмірі 71927,44 грн., та стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 11067,69 грн., суд дійшов висновку, що відповідач розраховує середній заробіток позивачу, призваному на військову службу, виходячи із виплати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю призову на військову службу, у розмірі 136,57 грн. на день, що не відповідає вимогам п.10 Порядку № 100, оскільки перерахунок та підвищення середньоденного заробітку не відбувається, хоча підвищення окладу на посаді позивача відбувалося неодноразово. Відповідно після кожного підвищення окладу відповідачем не було встановлено відповідний коефіцієнт та відповідні виплати, виходячи із середньоденної заробітної плати, підвищеної на коефіцієнт підвищення, не здійснювались.

За відсутності доказів нарахованого заробітку позивачу за травень 2018 року суд дійшов висновку щодо неможливості перевірити різницю між нарахованим та невиплаченим середнім заробітком з урахуванням коефіцієнту підвищення за травень 2018 року та відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Враховуючи наявність з боку відповідача порушення строків виплати заробітної плати позивачу, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Встановивши порушення відповідачем трудових прав позивача, оскільки останній протягом тривалого часу, перебуваючи на військовій службі, не отримував заробітну плату в повному обсязі, суд дійшов висновку щодо заподіяння зазначеними діями відповідача позивачу моральної шкоди, розмір відшкодування якої визначив з урахуванням глибини і тривалості моральних страждань, та засади розумності і справедливості.

З таким висновком колегія суддів не може не погодитися.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1, ч.2, ч.3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом першої інстанції та це підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу № 2774/к від 19 серпня 2011 року ОСОБА_1 було прийнято до ДП «Маріупольський морській торговельний порт» на посаду роздавальника нафтопродуктів. З 10 грудня 2012 року позивача переведено на посаду завідувача складу служби матеріально-технічного постачання на підставі наказу 227/к від 10 грудня 2012 року (а.с.14 - 15).

Згідно повідомлення від 10 лютого 2015 року № 440 ОСОБА_1 з 12 лютого 2015 року призвано на військову службу до в/ч 9937 (а.с.67).

Позивач проходить військову службу у військовій частині 9937 Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України по теперішній час, що підтверджується довідкою и табелювання останнього від 28 березня 2018 року № 474, копією витягу з наказу начальника Донецького прикордонного загону № 31-ос від 20 лютого 2015 року, копією контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (а.с.13, 70 - 72).

На виконання наказу директора порту № 192 від 01 квітня 2014 року про заходи з часткової мобілізації розпорядженням від 11 лютого 2015 року № 201/к про табелювання мобілізованих ОСОБА_1 вважається таким, що призваний на військову службу під час часткової мобілізації з 12 лютого 2015 року. Персонал ГОРЧ зобов'язаний здійснювати табелювання останнього буквенним кодом «Г» як виконуючого державні обов'язки (а.с.33).

Відповідачем нарахована компенсація середнього заробітку у розмірі 136, 57 грн. в день із розрахунку за два попередні місяці роботи, що передують призову, а саме грудень 2014 року та січень 2015 року (а.с.35).

Нарахування відповідачу заробітку відбувається з розрахунку середньоденного заробітку, який складає 136,57 грн., що підтверджується розрахунковими листами (а.с.16 - 32, 84 - 85). Зазначені обставини не заперечуються відповідачем.

Згідно довідки від 15 березня 2018 року № 18/128 та штатним розкладом відповідача, посадовий оклад завідуючого складу (матеріальні склади) в службі матеріально-технічного постачання складає: на 12 лютого 2015 року - 2570 грн., на 01 квітня 2015 року - 3085 грн., на 01 жовтня 2015 року - 3550 грн., на 01 червня 2016 року - 4260 грн. , на 01 жовтня 2016 року - 5540 грн., на 01 грудня 2017 року - 6095 грн. (а.с.34).

Внаслідок чого відкоригований середньоденний заробіток позивача повинно бути встановлено: з 01 квітня 2015 року 163,94 грн. (коефіцієнт підвищення 1,20039); з 01 жовтня 2015 року - 188,65 грн. (коефіцієнт підвищення - 1,15073), 3 01 червня 2016 року - 226,38 грн. (коефіцієнт підвищення- 1,2); з 01 жовтня 2016 року - 294,40 грн. (коефіцієнт підвищення - 1,30047); з 01 грудня 2017 року - 323,89 грн. (коефіцієнт підвищення - 1,10018).

Загальна сума недоплаченого середнього заробітку ОСОБА_1 за період квітень 2015 року - квітень 2018 року складає 71927,44 грн.

Наведений у рішенні суду розрахунок суми недоплаченого позивачу середнього заробітку позивачем не спростовується.

За змістом ч. 3 ст.94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Статтею 4 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР), встановлено, що джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Відповідно до статті 5 цього Закону організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів. Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Згідно ч.1 ст.14 Закону № 108/95-ВР, договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом (ч.1 ст.15 Закону № 108/95-ВР).

Згідно ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За змістом п.2, п.10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Отже, на госпрозрахункових підприємствах коригування заробітної плати провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Зазначена норма передбачає можливість госпрозрахункового підприємства у випадку скрутного фінансового стану дещо зменшити коефіцієнт коригування, але не позбавляє ці підприємства від коригування.

Відповідно до наказів по ДП «ММТП» за період з 01 вересня 2014 року неодноразово підвищувався існуючий рівень тарифних ставок і посадових окладів працівникам порту у штатному розписі, у тому числі і на посаді, яка зберігається за позивачем.

Так, відповідно до наказу по ДП «ММТП» № 516 від 28 серпня 2014 року з 01 вересня 2014 року підвищено існуючий рівень тарифних ставок і посадових окладів працівникам порту у штатному розписі в 1,07 раз; на підставі наказу № 142 від 31 березня 2015 року - з 01 квітня 2015 року в 1,20 рази; на підставі наказу № 501 від 29 вересня 2015 року - з 01 жовтня 2015 року в 1,15 рази; на підставі наказу № 236 від 30 травня 2016 року - з 01 червня 2016 року в 1,20 рази; на підставі наказу № 500 від 27 вересня 2016 року - з 01 жовтня 2016 року в 1,30 рази; на підставі наказу № 551 від 29 листопада 2017 року - з 01 грудня 2017 року в 1,1 рази (а.с.164 - 175).

Разом з тим, у порушення вимог законодавства відповідні коригування заробітної плати ОСОБА_1 у розрахунковому періоді, протягом якого за ним зберігається середній заробіток, не проводилися.

Спільних постанов адміністрації порту з профспілковим комітетом щодо зменшення коригуючого коефіцієнту, порівняно з коефіцієнтом підвищення заробітної плати за вказаний період не приймалось.

Отже доводи апеляційної скарги про те, що ДП «ММТП» звільнено від обов'язку щодо коригування середнього заробітку відповідно до положень п.10 Порядку № 100, так як підвищення посадових окладів відбувалось за самостійним рішенням роботодавця, а не за рішенням, передбаченим у колективному договорі або у відповідності із актами законодавства, є необґрунтованими.

За змістом ст. 34 Закону № 108/95- ВР втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться підприємством відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміні її виплати» та постанови Кабінету Міністрів України № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 року у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Враховуючи наявність з боку відповідача порушення строків виплати заробітної плати позивачу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення суми компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період травень 2015 року - квітень 2018 року в загальному розмірі 11067,69 грн.

Правильним є і висновок суду щодо заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок порушення його трудових прав з боку відповідача, розмір якої визначено з урахуванням глибини і тривалості моральних страждань та засад розумності і справедливості.

Погоджуючись з рішенням суду щодо стягнення суми компенсації невиплаченої середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнтів підвищення за період квітень 2015 року - квітень 2018 року та стягнення суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку порушенням строків їх виплати, колегія суддів звертає увагу на те, що в рішенні не зазначено про те, що відповідні суми, які підлягають стягненню з відповідача, визначені без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

В абз. 5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Наведені вище роз'яснення не були враховані судом першої інстанції, у зв'язку з чим абзац третій резолютивної частини рішення підлягає доповненню наступним реченням: «Суми компенсації невиплаченої середньої заробітної плати та компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати визначені без утримання податків й інших обов'язкових платежів».

У зв'язку з наведеним апеляційна скарга ДП «ММТП» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні.

Переглядаючи справу, відповідно до положень ч.1 ст.367, ст. 376 ЦПК України, за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування або зміни рішення в іншій частині.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» задовольнити частково.

Доповнити абзац третій резолютивної частини рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 червня 2018 року наступним реченням: «Суми компенсації невиплаченої середньої заробітної плати та компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати визначені без утримання податків й інших обов'язкових платежів».

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Г.Л.Гаврилова

Л.М. Кочегарова