Рішення № 76063209, 27.08.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Провадження № 2/243/2543/2018

Справа № 243/7045/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2018 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Кузнецова Р.В.,

при секретареві Малиновській І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, -

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до ОСОБА_2, про надання дозволу на тимчасовий виїзд з України та на в'їзд на тимчасово окуповану територію дитини без згоди батька. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що сторони мають спільну малолітню дитину - доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачем окремо від батька.

Із початком проведення антитерористичної операції позивач разом із донькою виїхала з окупованої Горлівки до м. Святогірська, а відповідач залишився проживати у м. Горлівка. Після цього зв'язок із відповідачем перервався. На даний час виникла необхідність разом з донькою періодично їздити у м. Шахтарськ, де позивач разом з дитиною раніше проживали у власному житлі - будинку АДРЕСА_2 за своїми речами, наглядати за житлом та провідувати близьких родичів, яких донька не бачила майже чотири роки, що добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку дитини, як особистості, та покращить її фізичний та психологічний стан. Але без відповідного дозволу батька дитини не може цього робити, оскільки на межі з територією проведення ООС та на усіх блокпостах вимагається такий же самий дозвіл від батька, як і для виїзду за кордон.Крім того, позивач має близьких родичів за кордоном (у Ростовській області Російської Федерації) і бажає періодично їх відвідувати, а також має можливість щорічно оздоровлювати дитину з інвалідністю на морі (на тимчасово окупованій території України (Автономній Республіці Крим), де також мешкають близькі родичі. Оскільки відсутні відомості щодо місця перебування відповідача - батька дитини, і вона не може отримати від нього згоду на виїзд доньки за кордон, позивач була змушена звернутися до суду з даним позовом, та просить суд надати їй дозвіл на тимчасові виїзди її неповнолітньої дитини: доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у її супроводі без дозволу (згоди) відповідача - батька дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, - на неконтрольовану територію України (територію проведення ООС - м. Шахтарськ), а також на тимчасово окуповану територію України (Автономну республіку Крим), та за межі України на територію Російської Федерації на період часу до 01.08.2021 року.

Позивачка ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час розгляду справи, у судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву з проханням розгляд справи проводити у її відсутності, позов задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Під час розгляду справи, судом приймалися усі передбачені діючим законодавством заходи щодо належного повідомлення відповідача про місце, день та час розгляду справи. Згідно із Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» та Указу Президента від 14 листопада 2014 року № 875/2014 про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях», пересилання пошти не здійснюється, зокрема, до м. Горлівка Донецької області, що є останньою відомою адресою місця проживання відповідача, що позбавляє суд можливості надіслання поштою судової повістки за адресою його місця проживання чи місця перебування (ч. 7 ст. 128 ЦПК України). У зв'язку із чим, відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, виклик у судове засідання відповідача був здійснений шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Однак, відповідач ОСОБА_2, будучи повідомленим у встановленому законом порядку (належним чином) про час і місце судового розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з'явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності від нього до суду не надходило.

З огляду на викладене, оскільки відповідач будучи повідомленим належним чином про дату, час і місце судового засідання, повторно не з'явився у судове засідання, не подав відзив, суд приходить до переконання, що у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а тому, зі згоди позивачки, вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280, 281 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) встановив наступне.

Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_3, вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Шахтарськ Донецької області. Її батьками записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (свідоцтво НОМЕР_5, видане 16 лютого 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Шахтарську Шахтарського міського управління юстиції Донецької області (а.с. 7)).

Судом встановлено, що з 30.07.2018 року ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_3 переїхала з м. Шахтарська Донецької області до м. Святогірська та взяті на облік як внутрішньо перемішені особи, що підтверджується довідками від 30.07.2018 року за № 0000586935 та № 0000586948 (а.с. 11-12).

До складу тимчасово окупованої території України, визначеної Верховною Радою України, входять тимчасово окуповані території України, особливий правовий режим яких встановлено відповідно до Законів України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»№1207-VII від 15 квітня 2014 року, а також «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» №1680- VII від 16 вересня 2014 року та постанови Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17 березня 2015 року.

Відповідно ст.ст. 1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

За змістом ч. 2 ст. 8 Конвенції з прав та основоположних свобод людини, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У тлумаченні поняття «невтручання органів державної влади у здійснення права до приватного і сімейного життя людини», Європейським судом з прав людини застосовується принцип пропорційності та балансу інтересів, який забезпечується зокрема накладенням на державу позитивних обов'язків, властивих дієвій повазі до приватного та сімейного життя.

Крім того, застосовуючи Рішення Європейського Суду, як джерело «живого» права, суд також зазначає, що в ситуаціях, подібних тим, що приводяться у вказаній справі, обов'язок ігнорувати, не приймати до уваги дії існуючих de facto інститутів далекий від абсолютного. Для людей, які проживають на цій території життя продовжується. І це життя потрібно зробити більш стерпним і терпимим, воно повинно бути захищено від влади de facto, включаючи і їх суди, і саме в інтересах жителів цієї території дії згаданих властей, що мають відношення до сказаного, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами в тому числі і цим. Думати інакше означало б зовсім позбавляти проживаючих на цій території людей всіх їх прав кожного разу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, це означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.

Така позиція висловлена у Рішенні Європейського Суду по справі «Кипр проти Турції» від 10 травня 2001 року (де також у п. 93 суд нагадує, що в своєму Консультативному Висновку по Намібії Міжнародний Суд заявив наступне (1971 ICJ Reports, p. 56, § 125):

"Загалом непризнання північно-африканської адміністрації цієї Території не повинно привести позбавлення народу Намібії вигод від міжнародної співпраці. Зокрема в той час як дії офіційного характеру, які здійснюються урядом Північної Африки від імені або по відношенні Намібії після спливу відомого мандата, являються незаконними та такими, що не мають сили, ця неспроможність не може бути розповсюджена на такі дії, як наприклад реєстрація народження, смерті, шлюбу, наслідки подібних дій можуть бути проігноровані в погіршення мешканців цієї Території».

Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

За приписами п. 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року передбачається, що «…малолітнє дитя не повинне, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучений зі своєю матір'ю».

Принцип 7 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року передбачає безумовний пріоритет інтересів дитини для тих, на кому лежить відповідальність за його освіту і виховання.

Оскільки сторони однією сім'єю не проживають і фактично місце проживання малолітньої доньки визначене за позивачкою, то цей обов'язок покладено перш за все на матір, яка повинна постійно доглядати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, як це і передбачено положеннями статті 150 Сімейного кодексу України.

За приписами ст. 313 ЦК України, фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну і оформлення документів для зарубіжних поїздок визначається Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року.

Відповідно до п. 2 частини 2 статті 4 вказаного Закону, за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Згідно із п. 2 статті 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16- річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків здійснюється у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно із п. п. 5.1.1., 5.1.2 Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей від 12 червня 2015 року № 415 ог, виїзд на неконтрольовану територію дітей, які не досягли 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57.

Виїзд з неконтрольованої території громадян України які не досягли 16-річного віку, здійснюється за умови пред'явлення свідоцтва про народження дитини, будь-якого документа, визначеного статтею 5 Закону України "Про громадянство України" або статтею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" особи (осіб), у супроводі якої (яких) громадяни України, які не досягли 16-річного віку, виїжджають з неконтрольованої території, та дозволом фізичної особи.

Аналізуючи встановлені фактичні обставини по справі і надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки інтереси позивачки повністю відповідають інтересам її малолітньої доньки.

Суд приймає до уваги доводи позивачки про те, що у разі виїзду дитини з району проведення операції об'єднаних сил та за кордон, у неї буде можливість оздоровитися, та розширити світогляд.

Також суд вважає, що виїзд дитини в район проведення операції об'єднаних сил на неконтрольовану Українською владою територію через лінію зіткнення в межах Донецької області, а також за кордон не буде порушенням будь-яких прав відповідача відносно доньки.

Відповідно до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Суд виходить з вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у судове засідання не з'явився, не скористався своїми процесуальними правами сторони в процесі і не надав належних доказів, які спростовують доводи позивачки.

Аналіз встановлених фактичних обставин по справі і наданих доказів, дає суду можливість дійти висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 8 статті 6 ЗУ «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає розподіл судових витрат між сторонами , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка при звернені до суду з даним позовом сплати судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Враховуючи, що позов судом задоволений, розмір судового збору який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 704 грн. 80 коп.

Керуючись п. 2 Декларації прав дитини, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року, ст.ст. 11,16, 313 ЦК України, ст.ст. 141, 150, 155,157 СК України, ст.ст. 4, 12, 14, 81,82, 89, ч. 4 ст. 223, 259, 263 - 265, 273, 280, 281 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька - задовольнити.

Надати дозвіл на тимчасовий в'їзд ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_3, у супроводі матері ОСОБА_1, РНОКПП: НОМЕР_4, на неконтрольовану територію України (територію проведення ООС), тимчасово окуповану територію України (Автономну республіку Крим), а також за межі України на територію Російської Федерації на період часуз моменту набрання даним рішенням законної сили до 01.08.2021 року.

Надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП: НОМЕР_4 дозвіл на виготовлення проїзних документів для виїзду за кордон неповнолітньої дитини: доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_3 - на неконтрольовану територію України (територію проведення ООС), тимчасово окуповану територію України (Автономну республіку Крим), а також за межі України на територію Російської Федерації без згоди батька - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, на період часу з моменту набрання даним рішенням законної сили до 01.08.2021 року.

Стягнути з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП: невідомий, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 в дохід держави - отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, р/р 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

На рішення суду позивачем може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Слов'янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а відповідачем, в такий же строк з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду Р.В. Кузнецов