Рішення № 76060876, 22.08.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3428/17

2/214/531/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 серпня 2018 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Євтушенка О.І.,

секретар судового засідання – Бєлікова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/3428/17

за позовною заявою ОСОБА_1

до ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Приватне акціонерне товариство «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА»

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

Представники сторін:

від позивача – ОСОБА_3,

від відповідача – адвокат ОСОБА_4,

від третьої особи – ОСОБА_5

За участю:

представника позивача – ОСОБА_3,

представника відповідача – адвоката ОСОБА_4

СУТЬ СПОРУ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою 09.06.2017 року, в подальшому неодноразово уточнюючи вимоги, востаннє 24.07.2018 року, просив суд: стягнути зі ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок пошкодження в ДТП належного йому транспортного засобу марки Volkswagen Golf, р/н 26047АЕ, згідно фактично проведеного відновлювального ремонту в сумі 12 335 грн., витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження – 2 700 грн., моральну шкоду – 15 000 грн.; стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1280 грн.

Пред’явлені вимоги позивач мотивував тим, що 11.09.2016 року на автодорозі в с. Рохманівка Криворізького району Дніпропетровської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2, та автомобіля марки Volkswagen Golf, р/н 26047АЕ, під його керуванням, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Винним у виникненні ДТП постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.10.2016 року за ст.124 КУпАП визнано ОСОБА_2 В результаті ДТП транспортний засіб марки Volkswagen Golf, р/н 26047АЕ,, яким він керував, отримав численні механічні пошкодження, у зв’язку з чим за свої власні кошти він провів відновлювальний ремонт автомобіля. Вартість ремонтних робіт склала 27 700 грн., вартість запчастин – 14 315 грн., а загалом на ремонт витрачено 41 835 грн. При цьому, 10.01.2017 року ПрАТ «НАСК «ОРАНТА» виплатила йому 20 000 грн. в межах ліміту відповідальності, а відповідно до угоди про припинення зобов’язання переданням відступного від 11.07.2018 року страховик сплатив ще 9500 грн. Таким чином, розмір не відшкодованої матеріальної шкоди ним оцінено в 12 335 грн. з розрахунку: 41 835 – 20 000 – 9500 грн., яку ОСОБА_2 в добровільному порядку відмовляється виплатити йому. Крім того, внаслідок ДТП він зазнав емоційного стресу, був позбавлений можливості користуватись автомобілем, який, перш за все, він використовував для поїздок до своїх батьків похилого віку. Обставини пригоди вплинули на стан його здоров’я, життєвий графік, змусили змінити звичний для нього образ життя, викликали ряд проблем матеріального характеру, пов’язаних з додатковими витратами на ремонт автомобіля, які є для нього істотними. З урахуванням обсягу та глибини моральних страждань, рівня вини ОСОБА_2 у виникненні ДТП, розмір спричиненої йому моральної шкоди він оцінив в 15 000 грн. Додатково просив суд стягнути зі ОСОБА_2 понесені ним витрати на проведення автотоварознавчого дослідження.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27.11.2017 року (а.с.59), скасовано заочне рішення суду від 11.10.2017 року, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи характер та предмет доказування, рівень складності справи, обраний позивачем спосіб захисту, суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження.

Не погоджуючись з пред’явленими вимогами, відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат ОСОБА_4 подали відзив на уточнену позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначили, що надане ОСОБА_1 експертне авто товарознавче дослідження з визначенням розміру матеріальної шкоди від 20.02.2017 року виконано не вірно, зокрема, експертом невірно було визначено коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу Ез=0,7 автомобіля марки Volkswagen Golf, р/н 26047АЕ, в той час як з урахуванням п.9 Постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», ступеню зношеності транспортного засобу, яким на момент ДТП керував ОСОБА_1, розмір матеріальної шкоди становить 30% від заявленої, тобто 6550,50 грн. Зазначили, що заявлені ОСОБА_1 витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження в контексті п.3 ч.2 ст.133 ЦПК України належать до судових витрат, а не матеріальних, а тому підстави для їх стягнення відсутні. Не погодилась сторона відповідачів також із заявленим ОСОБА_1 розміром моральної шкоди в 15 000 грн., оскільки, на їх переконання, позивачем не доведено всіх тих незручностей, змін в звичному життєвому ритмі, перенесених страждань внаслідок ДТП, які б оправдовували розмір такої шкоди. Розумною та обґрунтованою вважали моральну шкоду в сумі 2500 грн.

У встановлений судом строк позивач та його представник відповідь на відзив не подали, додаткового часу для цього не потребували.

Присутній в судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 уточнені позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених в позові. Додатково пояснив, що здійсненням відновлювального ремонту транспортного засобу займався ОСОБА_1 як уповноважена власником особа відповідно до генеральної довіреності, про що також зазначено в актах виконаних відновлювальних робіт. При пред’явленні позову в кінцевій редакції в частині визначення розміру матеріальної шкоди позивач виходив з фактично понесених витрат за відрахуванням всіх сум, сплачених страховиком. Вважав, що заявлена сума матеріальних збитків розрахована вірно, з урахуванням Постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та постанови ВСУ від 02.12.2015 року №6-691цс15. Акцентував увагу, що в обсяг судових витрат, які він просить стягнути з відповідача на користь позивача, включено понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору 1280 грн. та витрати за проведення експертного автотоварознавчого дослідження – 2700 грн.

Відповідач та його представник – адвокат ОСОБА_4 не заперечували проти часткового задоволення уточнених позовних вимог ОСОБА_1, визнавши моральну шкоду в сумі 2500 грн., матеріальну шкоду в сумі 6550,50 грн. Вважаючи матеріальні збитки завищеними, представник відповідача зауважував, що автомобіль позивача є застарілим, а тому з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, вартість ремонту є нижчою від заявленої в позові. Стосовно судових витрат, то відповідач визнав лише витрати по сплаті судового збору в сумі 1280 грн.

Кінцево представник відповідача змінив свою позицію та повністю заперечував проти задоволення позовної заяви ОСОБА_1 в кінцевій редакції у зв’язку з недоведеністю вимог. Зазначив, що згідно попереднього визначеного розміру збитків на підставі висновку експертного автотоварознавчого дослідження, їх розмір становив суму ринкової вартості, в той час як вартість відновлювального ремонту, на його переконання, є значною вищою. У зв’язку з цим, сума збитків повинна розраховуватись за іншою методикою, враховуючи, що страхова компанія компенсувала частину відшкодування, у зв’язку з чим не зрозуміло, стосовно якої частини відшкодування ОСОБА_1 заявлено вимоги.

В подальшому відповідач правом на участь в судовому засіданні не скористався. З урахуванням думки учасників справи, подальший розгляд справи здійснено за його відсутності з урахуванням присутності в судовому засіданні його повноважного представника.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ПрАТ «НАСК «ОРАНТА» в судове засідання не з’явився, згідно клопотання просив справу розглянути за його відсутності.

Заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.

В порядку ч.6 ст.259, ч.1 ст.268 ЦПК України 22.08.2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши вимоги уточненої позовної заяви, письмові матеріали справи, надавши оцінку доказам щодо їх належності, допустимості та достатності в сукупності, вислухавши позицію сторін та їх представників, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

11.09.2016 року о 08.50 год. на автодорозі по вул. Чеботарьова в с. Рохманівка Криворізького району Дніпропетровської області ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, під час зміни напрямку не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди іншим учасникам руху, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем марки Volkswagen Golf, р/н 26047АЕ, під керуванням ОСОБА_1, який рухався в попутному напрямку позаду та здійснив обгін. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_2 допустив порушення п.п.10.1, 13.1 ПДР України.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.10.2016 року, яка набрала законної сили 24.10.2016 року (а.с.7), ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.7).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою, а тому факт завдання шкоди позивачу ОСОБА_1 як потерпілому в ДТП з вини ОСОБА_2 не потребує окремого доказування.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як роз’яснено у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року, шкода, завдана особі або майну, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв'язок та є вина зазначеної особи, або коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України, яка узгоджується з п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Крім того, з пункту 1.6. Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» слідує, що власниками транспортних засобів є юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Зі змісту п.13 постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» слідує, що відповідно до ст.ст.386, 395, 396 ЦК України, положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч.1 ст.1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб’єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст.1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст.1167 ЦК України стосовно моральної шкоди. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб’єктного складу відповідальних осіб (коли обов’язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу – власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст.1187 ЦК України встановлює особливого суб’єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, яким є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положення ч.1 ст.1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). В такому випадку обов’язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, закон містить вказівку на перерозподіл доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Таким чином, положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ч.1 ст.1167 ЦК України, у зв’язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам. Такої позиції також дотримується Верховний Суд України, яка викладена в постанові № 6-108цс13 від 06.11.2013 року.

Судом встановлено, що на момент ДТП 11.09.2016 року ОСОБА_1 експлуатував автомобіль марки Volkswagen Golf, р/н 26047АЕ, на законних підставах, маючи при собі свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії ЯАВ № 023395 від 06.06.2003 року та посвідчення водія (а.с.5), що відповідає вимогам п.2.1 Правил дорожнього руху України.

Крім того, дійсний власник транспортного засобу ОСОБА_6 відповідно до генеральної довіреності від 27.09.2011 року, посвідченої нотаріально (а.с.86), уповноважила ОСОБА_1 бути її представником з питань продажу, ремонту, передання в оренду, позичку, проходження обов’язкового технічного контролю належного їй автомобіля марки Volkswagen Golf, р/н 26047АЕ, з правом керуванням транспортним засобом.

Таким чином, суд приходить до переконання, що ОСОБА_2, будучи винним у виникненні ДТП, зобов’язаний відшкодувати ОСОБА_1 спричинену йому шкоду відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України.

Відповідно до ст.999 ЦК України, законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування).

Правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо передбачено такий обов’язок. Так, завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що регламентовано спеціальним Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу марки ГАЗ 3307, р/н АЕ 1958АВ – ОСОБА_2 була застрахована ПрАТ «НАСК «ОРАНТА», що підтверджується полісом страхування цивільно-правової відповідальності серії АЕ № 6491495 (а.с.6).

Як визначено ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За змістом ст.ст.9, 22-28, 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів » визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №Д22/02/17 від 20.02.2017 року (а.с.8-14), вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Volkswagen Golf, р/н 26047АЕ, після отриманих в результаті ДТП механічних пошкоджень складає 53 173,21 грн. (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу), розмір матеріальних збитків визначено в сумі 42659,98 грн. При цьому, в ході проведення дослідження (дослідження п.1.2, а.с.9-зворот) встановлено:

- в результаті ДТП механічні пошкодження та деформації на автомобілі зосереджено на задній частині кузову; деталі та вузли, ступінь деформації та зруйнування яких не підлягає відновленню за технологією ремонту та підлягають заміні, а саме: задній бампер, праве заднє крило, зовнішня та внутрішня арки колеса заднього правого, задній правий лонжерон;

- пошкодження лакофарбового покриття та поверхні пластмасових деталей;

- ремонт: задня підлога – деформовано в правій частині з кутовими складками металу на площі 90см*60 см, панель криши – вигин металу в задній правій частині на площі 30см*15см, двері задньої частини – вм’ятина металу в нижній правій частині на площі приблизно 10см*10см;

- часткова заміна пошкодженої частини деталі кузову ремонтною вставкою із запасних частин;

- необхідність усунення перекосу кузову: перекіс задніх лонжеронів, отвору правої боковини; необхідність покрашення пошкоджених складових частин відповідно до вимог виробника КТЗ.

У зв’язку з настанням страхового випадку, ПрАТ «НАСК «ОРАНТА» як страховик виконало покладені на нього зобов'язання шляхом виплати потерпілій стороні ОСОБА_1 страхового відшкодування в розмірі 20 000 грн. (а.с.85) в межах ліміту відповідальності, що не оспорювалось представником третьої особи.

Крім того, як вказував позивач, відповідно до угоди про припинення зобов’язання переданням відступного від 11.07.2017 року, страховик доплатив 9500 грн.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв’язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092.

Відповідно до п.п.1.6, 8.1 та 8.3 Методики, відновлювальний ремонт (або ремонт) – це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості. Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку – це та сума, яку за законом має сплатити страховик як страхове відшкодування.

Відповідно до ст.1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Судовим розглядом встановлено, що фактично на відновлювальний ремонт транспортного засобу позивачем витрачено 41 835 грн., з яких: 27 700 грн. – вартість проведених відновлювальних робіт (а.с.67), 14 135 грн. – вартість запчастин.

При цьому, співставленням обсягу виконаних відновлювальних робіт відповідно до акту (а.с.68) з характером та переліком виявлених експертом механічних пошкоджень транспортного засобу, суд приходить до переконання про обґрунтованість заявленого розміру вартості робіт в об’ємі доцільності їх виконання. Доказів в спростування вказаних обставин відповідачем не надано.

Оскільки в результаті недостатності страхової виплати невідшкодованим позивачеві залишився розмір фактично понесених ним матеріальних збитків на відновлювальний ремонт автомобіля в сумі 12 335 грн. (з розрахунку: 41 835 – 20 000 - 9500), який в контексті ст.1194 ЦК України відповідач як особа, винна у вчиненні ДТП, зобов’язаний відшкодувати, тому суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог в цій частині та необхідність їх задоволення із стягненням зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заявленої позивачем суми матеріальної шкоди.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи та заперечення представника відповідача стосовно незгоди із визначеним експертом розміром відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу автомобіля та застосованою експертом Методикою, оскільки в останній редакції позивачем заявлено майнові вимоги про відшкодування збитків в частині їх розміру відповідно до фактично понесених ним та документально підтверджених витрат, а тому відсоток фізичного зносу транспортного засобу та розрахований експертом із застосуванням Методики розмір відновлювального ремонту в даному випадку при вирішенні спору не має істотного значення.

При вирішенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Положеннями ст.23, ч.3 ст.386 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167 ЦК України.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.02.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір компенсації моральної шкоди позивачеві суд визначає з урахуванням п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачам страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), їх тривалості, характеру немайнових втрат, вимушених змін у життєвих стосунках.

За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу ОСОБА_1, суд виходить з меж пред’явлених ним позовних вимог, враховує його психоемоційний стан та переживання, оскільки ставши учасником ДТП, він дійсно переніс емоційний стрес, переживання, викликані необхідністю відновлення такого стану, змінами в звичному життєвому ритмі, спричиненими відсутністю деякий час у нього автомобіля як засобу пересування, тому приходить до переконання про необхідність стягнення з відповідача на його корить моральної шкоди в розмірі 2500 грн. ОСОБА_6 вказаний розмір компенсації моральної шкоди позивачеві суд вважає таким, що відповідатиме засадам розумності, справедливості та виваженості, у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 748,80 грн. в рахунок часткового відшкодування понесених ним та документально підтверджених витрат по сплаті судового збору та 2700 грн. (а.с.36-а) в рахунок відшкодування витрат за проведення експертного автотоварознавчого дослідження, заявлених ним в розрахунку.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 280-284, 287, 354, 355, п.п.9,15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Приватне акціонерне товариство «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 12 335 (дванадцять тисяч триста тридцять п’ять) грн. 00 коп.

Стягнути зі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 2500 (дві тисячі п’ятсот) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути зі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 748 (сімсот сорок вісім) грн. 80 коп. в рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору та 2 700 (дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. – витрати за проведення експертного автотоварознавчого дослідження.

В задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня складення повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: вул. ОСОБА_7 (Шанцера) буд.1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Відповідач: ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2), зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Приватне акціонерне товариство «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ОРАНТА», код ЄДРПОУ 00034186, юридична адреса: вул. Здолбунівська 7-д, м. Київ.

Повне судове рішення складено 27.08.2018 року.

Суддя Євтушенко О.І.